«Jazz Bez», день п'ятий: авангардно-роковий дуалізм

Лише в той знаменний день, коли Сихів визнають історичною частиною і центром Львова, у галереї «Дзиґа» замість мистецьких виставок будуть проводити дегустацію ковбаси «Лікарська», картинну галерею перетворять у зал ігрових автоматів, а філармонію - у панкове тусовисько, тільки тоді, можливо, стане зрозумілим, яким чином поєднались поняття етніки й джазу в нинішньому спрямуванні «Ляльки».

Тієї старої доброї «Ляльки», яка ще зовсім недавно була безпонтовим клубом-кафе, куди запихали вечірки, роковища, дискотечки й концерти ледь не всіх можливих напрямів. Тієї, про яку казали, що змінитися може все вічне, навіть вокаліст «Мертвого півня», а «Лялька» - непорушна. Тепер хтось каже, що вона погламурнішала, проте схоже, що просто виросла. Вийшла на новий рівень, як це прийнято називати, і латає дірки там, де культура відверто тріщить по швах. Дивно? Звикайте. А для закріплення іміджу - джазок. Та не просо виступ перспективних, але поки непрофесійних, а фестиваль «Jazz Bez». Тим, хто ще не зрозумів, що все серйозно, крім рідних українських ще й гурти з-за кордону пограють - довершать картину. Так було на п'ятий день фестивалю - що то був за джаз! Але про все по-порядку.

Гарно, коли приїжджають іноземці, які не змушують напружуватись і конвульсивно згадувати англійську-німецьку-суахілі чи есперанто. Просто грають інтернаціональною мовою звучання, даючи можливість розслабитись і відчути. Тільки-от приємніше, коли релаксує лише публіка, а не організатори, які не можуть розпочати концерт вчасно, не досягнувши нірвани. Поки всі згреблися і отямились, виступи стартували із більш ніж півгодинним запізненням. Хоча всяке буває, можливо, літак закордонних гостей у корок потрапив.. Коли шанована публіка примостилась і зосередилась, перед її ясні очі з»явилася «Noah Rosen/Trzaka Quartet» - інтелігентного вигляду інтернаціональна компанія чотирьох музикантів з Данії, Франції, США і Польщі. Щоправда один з них був парадоксально схожий на львівського джазиста Марка Токаря. Як виявилось, через хворобу не зміг виступити Петер Фріз Нільсен із Данії, тому баси на сцені контролював саме Марк. Музиканти зібрались із духом і вдарили джазу, а публіка.. Схоже, публіка була зовсім не готова до такого розвитку подій. Авангард, тим паче джазовий - забава не для всіх. Музика справді значно відрізнялася від джазових стандартів і від того, що вже доводилось чути в рамках «Jazz Bez».

Як пише наш сучасник Петро Охотін у досить відомому часописі: «Мистецтво як засіб. Авангард як мета». Звучання було й справді дивне, люди непосвячені протягом всього виступу гурту чекали «коли вже ці хлопці припинять налаштовувати свої інструменти і заграють щось людське», а ті, хто втямили, просто насолоджувались джазовими імпровізаціями, у кожній композиції вбачаючи відгомін власних емоцій. Звуки фортепіано, саксофону, кларнету, басу й ударних звучали автономно і в цілості, шуміли і поєднувались тактом, ритмом, настроєм. Це не було зрозуміло до кінця, зате лишався простір, щоб додумати, перейнятись емоціями і підставити свої. Поляк Міколай Тшаска здобув неабияку прихильність публіки тим, що зі сцени закликав: «Говоріть зі мною українською мовою, оскільки ми в Україні і повинні знати вашу мову, а польською будемо говорити в Польщі.» До речі, саксофоніст Тшаска зараз є одним із найкращих у світі музикантів джазового напряму yass, творить музику до фільмів та спектаклів, займається сольними проектами. Його метою є нестандартний джаз, неочікувані імпровізації, які змушували б слухачів здивуватися і замислитись. Такою музикою прагне перебороти страх людей до всього нового та сміливих експериментів.

Кардинально інший підхід до загальної благородної справи побудови світлого майбутнього вітчизняного джазу продемонстрував гурт «Fusion Orchestra». Музиканти з Севастополя привезли нестриманість моря, розчинену в музиці стилю джаз-рок. Гурту вже майже 10 років, має досвід участі в багатьох фестивалях, проектах, виступів у клубах. Експресія акустичної гітари, клавішних, басу та ударних протримала публіку в захопленні до кінця виступу гурту. Змінювались відтінки композицій, проте fusionбомба вже вибухнула в руках публіки, змушуючи останню загубитись в необмежених жодними рамками інтерпретаціях і зупинити цей процес було неможливо.

Фото: Орест Калиняк