Є таке свято

Якщо хто не знав, то 26 липня - свято Українського прапора (так, його-рідного, жовто-блакитного!). Жодне свято у нас без музики не обходиться, тому загальну увагу до прапора взялися привертати українські артисти. А відбувалося все прямо біля Київської міської адміністрації - саме там 13 років тому вперше піднятий наш жовто-блакитний прапор!

Ура? Ура, для свідомих українців... А от для несвідомих? Але, здається, 26 липня на Хрещатику зібралися саме ті, хто треба - і разом з Тарасом Петриненко, хором Гомін, Ніною Матвієнко, М. Бурлакою, Мандрами і Тартаком дружньо святкували...

Щоправда це свято кожен бачить по-різному. Для когось прапор є невід\'ємною частиною держави, втіленням патріотизму, а для когось просто шматком тканини. Вирішили з\'ясувати - і не просто в когось, а в тих, хто усіх публічно зі сцени вітає.

До них і пішли... Поки ганялися за невловимим Петриненко, під руку (з диктофоном) підвернувся

Муха (Тартак)
Дзвінка: наскільки це свято для себе особисте?
Муха(відвертаючись): Нє, нє, нічого не буду казати!!!
Після того, як диктофон вимкнено каже нам "Віва Куба!" ну і нехай, кожному своє.

Налітаємо на Петриненко - він вже точно має сказати щось гарне:
Для мене особисто він уособлює незалежність України, як держави - цим, здається, сказано все, бо для мене Україна, як несамостійна держава - нонсенс. Це почуття здорового патріотизму, до якого я закликаю практично в кожному своєму інтерв'ю, адже давайте любити себе, як поляки, росіяни - наші сусіди найближчі. Я вже не кажу про американців. Бо не люблячі цю землю, неможливо вимагати від неї, щоб вона розцвіла, ми дуже багато позицій здаємо просто так - через брак патріотизму.

Бурмака замахала на нас руками, наче на нав'язливих мух - ясно дістали :). Але віримо, що до нашого прапору вона ставиться цілком позитивно.

Кіса (Тартак)
Дзвінка: наскільки це свято для себе особисте?
Кіса: глобально
Дзвінка: Як будеш святкувати?
Кіса: Виступати, лабати пісень гарних, а потім поїду додому спати.
Зізнається, що в нього жовто-блакитна білизна - розказує, але не демонструє. Віримо на слово та підтримуємо ТАКЕ особисте ставлення до свята.

Косопаров Едуард (Тартак)
Кос: У мого друга есть флаг, мы на нем спим. Берем его на пляж, зато все подходят и целуют…
Дзвінка (подумки): кого?!
Кос:...просят посмотреть, потрогать
Дзвінка: ви так виявляєте любов до України, тим, що спите на ньому?
Кос: Да, самую плотную и тесную!
Дзвінка (подумки): Ого!

А далі все вже серйозніше - нам вдалося опитати двох щасливців, що безпосередньо приклали руки до підняття прапору 13 років тому.
Мосіюк Олександр Миколайович (він, він, він вперше підняв його!!!)
Свято дуже особисте, тому що я підняв цей прапор - це був найщасливіший день мого життя, бо для мене святішого немає.
Дзвінка: Ваші відчуття, коли Ви це робили?
Це величезні емоції, сльози на очах, радість, відчуття щастя безмежного. Відчуття польоту, злиття з вічністю.
Дзвінка: Що Ви відчуваєте зараз через 13 років в цьому ж місці?
Ну я думками та емоціями повертаюся до того свята, звичайно, повністю це повернення неможливе... Бо людей мало зараз, тоді було щонайменше 100 тисяч, а можливо і 2000. Не видно було краю людському морю і люди стояли дуже щільно, ніде яблуку було впасти люди сиділи на деревах, на дахах... Це було щось неповторне. Думаю, що свято має майбутнє, думаю, воно стане загально державним, я сподіваюся.

Салман (Мандри)
Справа в тому, що я, коли цей прапор вперше підіймавя, я в складі гурту "Рутенія"- в тріо - грав тут на перкусії (класно!) Прапор в перший раз. Тут був радянський (показує праворуч, в сторону ЦУМу). Йому щось таке зробили - в пластикових стаканчиках горілочку наливали, віночки поклали - ну, до побачення. А тут стояв натовп і ми, Рутенія, грали патріотичні пісні.
-Тобто це дуже особисте свято?
Так, дуже особисте. І потім, на моєму рюкзаці також нашитий український прапор і, коли я їжджу на велосипеді і всі бачать.
Ми: Круто!

Напевно, на Хрещатику було ще багато тих, хто був ВПЕРШЕ присутній на святі прапора 13 років тому... але розшукати їх у скажено-святковому натовпі не вдалося. Що ж стосується самого процесу святкування, то все було супер!
Публіка почула коротеньки святкові промови Омельченка та (увага всім запам\'ятати це ім\'я, щоб знати кому руку тиснути) вищезгаданого Олександра Мосіяка. Багато хорошого говорили зі сцени артисти, хочеться вірити, що публіка і справді осмислено все сприймала.
Зважаючи на те, як серйозно люди слухали люди хор Гомін, Ніну Матвієнко та Петриненко, можна зробити висновоки, що тут зібралися не просто ті, хто поруч проходили. До того ж в натовпі можна було побачити, як молодь, так і літніх людей та дітей.

Та коли натовп дружньо волає "ля-ля-ля, гривня краще рубля" та хором співає славнозвісну Петрененківську "Україну" (до речі, цією піснею і салютом завершився концерт) то і справді віриш в краще.
Хочеться зробити так, щоб стало краще. А коли сильно хочеться, то неодмінно вийде!
Правда?