"Країна мрій" - територія етнічної музики.

Українська та іноземна народна музика нещодавно лунала в Києві. На столичному Співочому полі відбувся фестиваль "Країна мрій", головним ініціатором якого є відомий вітчизняний музикант, лідер гурту "Воплі Відоплясова" Олег Скрипка. Непересічну забаву відвідали в тому числі й бориспільці, які приїхали на свято цілими родинами прихопивши з собою жовто-блакитні прапори. Ми вже за старою традицією викладаємо одразу кілька вражень про фестиваль.
Частина #1
Етнічний фестиваль "Країна мрій" - це масштабне інтерактивне дійство з великою кількістю майданчиків для живих виступів найкращих гуртів з різних країн, а також майстрів, дитячих галявин, майстерень народних танців, традиційних народних кухонь, обрядової сцени.

"Це музика традицій, підсвідомості, генетичної пам'яті народу. Сучасна, модернова музика - це мистецтво однієї людини. І яким би вона не була генієм, вона не здатна перевершити мистецтво сотень поколінь своїх предків, що створили настільки досконалу й унікальну мелодію, що вона стала працею природи, а не людини. Це цілком іншого рівня шедеври. Слухаючи кращі зразки народної музики, розумієш, що ти лише піщинка в океані, настільки велична мелодія фольклору" - розкриває Олег Скрипка зміст етнічної (народної) творчости і музики зокрема (www.musicradio.kiev.ua).
За три дні найбільш масштабний етнічний фестиваль в нашій країні подарував відвідувачам, окрім нашої, знайомство з яскравою та самобутньою етнікою багатьох країн світу: Велика Британія, Франція, Угорщина, Болгарія, Фінляндія, Білорусь, Польща, Німеччина, Туреччина, Грузія, Японія, Алтай, Литва, Іран та інші.

Під час фестивалю музичне дійство відбувалося на 8 майданчиках. Один із них "Кобзарський". На ньому, окрім визнаних майстрів, виступав і наймолодший старосвітський бандурист України Святослав Силенко. Незважаючи на досить юний вік, хлопець має чималий репертуар - більше 20 пісень. Серед них козацькі, стрілецькі, пісні воїнів УПА, про Крути та ін. Святослав є автором музики до віршів І. Франка, а також до тексту історичної пісні про І. Гонту.

- Розкажи трішки про свій інструмент...
Це старосвітська бандура. Є ще академічна бандура. Моя маленька - та велика, моя легенька, а та важка. У моїй 21 струна, а в тій більше, близько 80. На цій бандурі грали ще за козацьких часів. Традиція ледь не обірвалася коли були знищені майже всі кобзарі на, так званому, Харківському зїзді кобзарів, що відбувся у 20 ст. Її зберіг один чоловік, передав її Миколі Буднику, а той в свою чергу нашим сучасникам.

- Скільки у тебе вільного від навчання часу щодня займає музика?
Спочатку йде фортепіано - це дві, дві з половиною години. А на бандурі, коли все вже "розібрав", займаюся десь 1-2 години. Дивлячись які пісні вчити.

- Чому вирішив займатися музикою, чому саме бандура?
На цьому інструменті грає тато (відомий бандурист Тарас Силенко). І мені захотілося на ньому грать.

- Про що мрієш?
Мрію в майбутньому бути актором і ще знайти багато нових пісень, які ще ніхто не співав. Щоб вони відродилися.

- Чи слухаєш сучасну українську музику? Що подобається найбільше?
Мені подобається гурт "Кому Вниз". Часто їх слухаю. А також "ВВ", "Тартак" з "Гуляйгородом"... Але найбільше все ж "Кому Вниз".

Влад Бровко


Частина #2
Як відомо, "Країна мрій" є задумкою Олега Скрипки - людини, яка робить у галузі музики чи не найбільше на національному рівні. На цьогорічній, третій фестиваль з'їхалася рекордна кількість учасників із різних країн, та, мабуть, чи не рекордна кількість відвідувачів, і вже точно на ньому була рекордна кількість людей, одягнених у національний одяг. Та що там одяг - ледь не на кожному кроці зустрічалися не лише вишиванки, а люди одягнені з ніг до голови у етнічне вбрання, а на кожному десятому кроці черговий красень вихвалявся хвацько закрученим оселедцем - аж душа раділа і серце співало. І не лише дорослі, а й діти - що підіймало догори зів'ялу було останнім часом надію на краще майбутне.Діти взагалі були, я вважаю, найкращою прикрасою фестивалю - все інше вже потім. Ці маленькі янголятка мали чим там зайнятися, пов'язаним з народною творчістю - на фестивалі був цілий дитячий майданчик у вигляді українського села, де можна було навчитися робити ляльки, малювати, ліпити, і просто розважатися. Найвідоміші книгарні виставили на продаж свої найкращі книжки, тому було що й почитати дитячого, і посмакувати солоденького на алеях національних кухонь - чого варті лише "Київські пряники", куди там виробам з Тули.

Втім, дорослим теж було чим зайнятися. Корпорація UMC, одна з головних спонсорів, теж доклала руку до розширення варіантів проведення дозвілля - симпатичні дівчата запрошували до наметів, де можна було зробити та роздрукувати фото, потягати каната, виліпити щось чи намалювати, чим ми відразу і скористались. Власне до каната я потрапив випадково - запросили хлопці, коли проходив поруч, але виграти стартовий пакет заввиграшки теж було приємно, все ж недарма я знущаюсь над собою в спортзалі, як виявилось. УМЗ, до речі, найвідповідальніше поставились до рекламної кампанії під час фестивалю - абсолютно вся символіка та рекламна продукція містила в собі національні елементи, що дуже приємно вразило. Але це при вході, відразу за обрядовою сценою (а взагалі сцен було цілих вісім, в тому числі одна пересувна). А далі - очі розбігалися, як на Сорочинському ярмарку в мініатюрі. На Алеї ремесел можна було не лише подивитись чи придбати вироби народних майстрів, а й самому взятися за гончарне, ковальське чи ткацьке знаряддя - всього було вдосталь, аби лишень часу на все вистачило та бажання було. Якщо ж таке не приходило, то можна було просто придбати собі щось на згадку - від глиняних свистків до трипільської кераміки, від кобзи чи бандури до бриля.

А якщо звернути праворуч, можна було потрапити до танцювальної сцени, де різні колективи вчили своїх національних танців усіх бажаючих, чим багато хто й користався - веселий танок робив людей рівними без залежності від віку чи статі. Трохи ж далі за нею розташувались наші "двоюрідні брати" - кришнаїти. Вони влаштували продаж національного та обрядового одягу, книжок, плакатів та прикрас. Тут же можна було отримати відповіді на свої запитання українською чи російською мовами, послухати музику чи подивитися на чудні танці. Або ж скуштувати східних солодощів - солодких кульок, вегетаріанської піци чи халави, чи просто мирно, тихо поспілкуватися представникам двох культур. А вже задовольнивши смак та око можна було взятися й до слуху - на сцені "Зелена галявина" та "Під стінами лаври" постійно виступали народні колективи з різних міст та сіл України, а також закордонні гості фестивалю. Втім найцікавіше було на Кобзарській сцені, що була захована в тихому закутку, подалі від загального шуму. Там, серед шепоту листя дерев, що з усіх боків оточували майданчик, митці кобзи, лютні та зовсім екзотичних народних інструментів дарували бажаючим свої балади та думи. Одним з перших я почув поляка Антонія Пільха, що зі своєю лютнею дуже нагадав мені літературного героя відомого польського письменника Анджея Сапковського - Лютіка. Його ліричні балади такою схожою на нашу польською мовою розповідали про часи минулі та героїчні вчинки славетного лицарства. На цій же сцені зі своїми національними інструментами знайомили британці Кліф Степлтон (хурді-гурді) та Джонатан Шорленд (волинка), турок Мустафа (баглама), німці Tomas & Lizzy Blau(колісна ліра), Шиштакрит (тампур) та японець Едзюн Єчіка (флейта сякухаті). Були й наші співвітчизники, серед яких 12-річний Святослав Силенко - один з наймолодших бандуристів України. А згодом наші хлопці показали, що українська "коза" нічим не гірше шотландської волинки.

Тим же, кому була не до вподоби старовинна музика, дорога лежала через ресторан польскої кухні до центральної сцени, де виступали сучасні колективи - вдень наші друзі-грузини з ансамблю "Мтієбі" та татарський ансамбль "Макьам" знайомили з танцями та піснями своїх народів, а увечері, коли на інші сцени припиняли роботу, до центральної сцени підтягувались усі відвідувачі глянути на виступи гурту Вілдас (Фінляндія), Н. Атлас (В.Британія), Альтанка (Білорусь), Ред Кардель (Франція). Зморений за спекотний день народ спочатку лежав на траві і спостерігав, але після деякого відпочинку в тіні, підбадьорені веселою музикою і вечірньою прохолодою то тут, то там починали виникати танцюючі кола. Особливого захвату викликали запальні мелодії угорського гурту Романо Дром, під музику яких на сцену з натовпу підсадили симпатичне дитятко, котре показало такий клас танцю, що народ повідбивав собі долоні оплесками. На жаль, музика українських гуртів "Стелсі" та "Гуцул Каліпсо" мене нічим не привабила - все ж таки потрібно нашій естраді працювати над собою, а не замикатись у протореній колії електроніки та репу.

Закривав же фестиваль його організатор - невтомний Олег Скрипка. Любитель локалізацій та імпровізацій відмітився на цей раз українським перекладом пісень народних - "Очи черные" та Висоцького - "Беда", а під його давні та всім знайомі "Галю" та "Музику" стрибав вже весь народ, присутній на площі, серед якого зустрічались такі симпатичні мавки, що ніби от щойно зійшли зі сторінок "Лісової казки". Щоправда, дуже шкода, що на другий день організатори відмінили дрес-код, себто до концертної площі можна було заходити будь-кому, а оскільки на другий день туди стягнулося багато люду, то серед нього почали траплятися елементи, котрі лише заважали відпочивати іншим своєю поведінкою. Втім Скрипка ані на мавок, ані на "гоблінів" не зважав, а забавлявся з трьома своїми музичними інструментами. Відігравши майже двогодинний чудовий концерт, він, з сумною промовою закрив фестиваль, висловивши сподівання, що країну ми бандитам не віддамо - тож про політику не заьули навіть тут. Потому були за купальським звичаєм запалені здоровенні солом'яні Купала та Морена, згорівши дощенту за кілька секунд та звеселивши присутніх кількаметровим стовпом полум'я, і свято закінчилось. Присутні потихеньку потягли натомлені за три дні ноги до транспорту, обговорюючи події та обмінюючись телефонами.

Ярослав Вішталюк