Крути. Концерт для янголів

Раніше про Крути не можна було навіть говорити, нині говорять усі, часто, багато, інколи не до ладу. Ось і цьогорічний Вечір пам’яті залишив далеко не найкращі враження у присутніх. Хотілося б відразу відзначити, що ця бурхлива реакція двох СУМНОвців досить суб’єктивна і критична, але по суті обґрунтована.

Ніби й зроблено все було як годиться, і співали для ангелів, і нагадували живим про них. Але тільки висновків не робили.



Лише наприкінці "Концерту для ангелів" стало зрозуміло, у чому ж проблема. Занадто великі очікування, занадто багато сподівань, а результат...

Перший негатив - промови можновладців. Пафосно і неприродньо. Усі намагаються провести аналогії із сучасністю, і ніхто не ризикує закінчити речення. Пан Павленко виголошував політичні гасла від чого в душі зробилося паскудно. Як відомо, комуністи дозволяли собі рекламувати своє хутро навіть на погребанні. Особисто мені хотілося встати і піти після того, як один з трьох "артистів" (КМДА) промовив "Вітаємо". Певно що текст для промови переплутали з іншим, написаним для відкриття нової станції метрополітену. Згадувався попередній "Концерт для янголів", так тоді один свідомий студент зупинив запомаранченого Томенка, якому так і кортіло то площу зробити помаранчевою, то вулицю, то обкласти Крути тими цитрусами, а не вийшло.





Поява на сцені "Тих, що падають вгору" для багатьох стала несподіванкою у розрізі їх участі в подібному заході. Але, якщо врахувати новину про саморозпуск гурту, один із останніх виступів досить символічний. Як відомо, останній концерт відбудеться у Тернополі, тож ті, хто відвідали цей концерт мали нагоду востаннє побачити київський виступ "Тих, що падають вгору". Слухачі поводилися по різному: ті, хто давно знає цей гурт, або принаймні чув декілька пісень, ласо впивалися очима в сцену, а інша (на жаль, більша) частина, базікали про своє, житєйське.





Мертвий Півень одразу зацікавив запопадного глядача. Почалося усе з ліричної "Річки", а скінчилося:
"Знову, курва, радіо,
Телебачення, курва, преса,
Влада собі як влада -
Суцільні, курва, бандити!"
Від цього публіку рвало і розкидало на шматочки по всьому залу. Місько Барбара ще перед виступом мовив таке: "Був один історик. І трапилось йому побути президентом, а краще б він писав історію. Був один письменник. І довелося йому попрацювати Генеральним Секретарем, а краще б він писав новели..." Що підсумував вже Роман Чайка: "Влада що тоді була, що зараз, тільки тепер без страху". Не буду розводити дискусію на цю тему, але так кортить додати, що тоді долею України розпоряджалися переважно українці, але не досить мудрі, а зараз ні першого, ні останнього. Суцільні легіонери, браття.





Від Тараса Чубая зал явно очікував повстанських пісень. Їх не було. Була лише репліка: "Прохання не асоціювати пісні, що я виконую, із Крутами". А після того досить лірична програма, під час якої публіка потроху засинала. Розбудила ж усіх (вдруге вже) "Марія" - одна з найліричніших окрас репертуару "Плачу Єремії".





Марічка Бурмака, здавалось, вирішила застосувати на практиці ази піару. Концерт був не для ангелів, а для спонсорів-продюсерів - картинне позування перед камерами, незрозумілий підбір матеріалу до виконання, ще більш незрозуміле сценічне вбрання.

Негатив від виступу Бурмаки не враховуємо, та були ще й інші прикрощі. Ще з самого початку звук дико шабашило, від чого заклдало вуха і мерехтіло в очах. Ангели? Певно, що так. Не думаю, що вони прийшли до нас послухати пісні, які ну ніяк не втулиш ані до назви дійства, ані до суті заходу. Декорації!? Їх не було. Знову (жах, втретє) згадувався попередній досвід проведення концерту. Тоді декорації були найвищого ґатунку.





А зараз на сцену має вийти справжній ветеран української музики, гурт з всесвітньою назвою: "Кому Вниz"... Не склалося і з цим, довелося гидко плюватися і ображатися на організацію. Хоч і: "Андрій Середа захворів," - як сказав Барбара, та все ж таке оголошення робилося настільки невпевнено, що не в одного мене виникли підозри, які ми відразу закопали кудись подалі.

Завершився "Концерт для ангелів", де повинні були співати й грати для загиблих Героїв, а висновки робитися живими. Закінчився неприємним, їдким відчуттям, що нічого не змінилось. Політики так і не сказали простої правди (без перебільшень або применшень), музиканти так і не створили відповідної атмосфери, а глядачі так і не відчули присутності ангелів, для яких, власне, усе це і робилось.





Богдан Логвиненко, Інна Білоножко
Світлини Міли Князької