Львівський форум видавців: про свиню і Президента

При згадці про суботу, яка була передостаннім днем проведення Форуму видавців у Львові, у пам’яті завжди спливатиме свиня. Якщо точніше, то навіть дві.

Першу ми зустріли на шляху до Форуму. А точніше, на площі Шевченка, де вже звели сцену для майбутнього виступу шанованого нами Президента з командою. Симпатичне чорне порося виляглося на бруківці, підставивши пузо сонечку в оточенні вдячної публіки, і невдоволено рохкало, коли якась сумнівного інтелекту жіночка (хазяйка?) раз за разом для чогось копала його ногою під ребра. Невідомо, хто й для чого підклав свиню на площу, та й не дуже ми цікавилися — тваринка викликала лише приємне розчулення. Як пізніше виявилося, порося було справжнім пророчим знаменням.

Це з’ясувалося, коли ми спробували потрапити у Палац Мистецтв на нашу (Олександра та Наталі Шевченко — прим. ред.) автограф-сесію, заплановану о 18.00 на стенді видавництва «Фоліо», і вперлися у вируючий натовп на всіх входах-виходах з будівлі. Двері були зачинені, на кожній висіло оголошення — «ТЕХНІЧНА ПЕРЕРВА». Здивовані, чим це може бути спричинене подібне явище у день і час, коли на Форумі найбільше відвідувачів, запиталися в людей. Відповіддю було: «Ющенко їде!»

Так, ми чули про те, що Форум має відвідати Президент, але зовсім не очікували, що це буде схоже на штурм Зимового палацу. Як виявилося, люди чекали ще з третьої години. Не могли потрапити всередину не тільки прості відвідувачі, а й видавці з письменниками, у котрих всередині лишилися особисті речі й стенди з книжками. Про те, коли скінчиться облога, дізнатися не вдалося — ті, хто прагнув потрапити всередину, цього не знав, а ті, хто власне і паралізував роботу Форуму, замкнувши палац, не дуже напружувалися, щоби повідомити про це простих смертних.

Чим далі, тим, вочевидь, ближче ставав Президент до Форуму, бо перед кожним із виходів більшала кількість рішучих дядьків у міліцейській формі, керованих ще більш рішучими дядьками, схожими на президентських сек’юріті. Ті давали міліціянтам недвозначні накази — не впускати нікого, не дивлячись ні на що. Активні намагання відвідувачів дізнатися, коли закінчиться це знущання, у кращому випадку ігнорувалися, в іншому — сек’юріті мигав оком головному міліціянту, а той у свою чергу мигав оком своїм підлеглим, які пробиралися крізь натовп до порушника спокою і пропонували пройти разом з ними подалі звідси. Але оскільки такі активні відвідувачі були тверезі та при тямі, про що вони відповідно й повідомляли охоронців порядку, а наказу бити по печінці ще не надійшло, хвацькі поліцаї обмежувалися психологічним тиском. Спасибі й на цьому.

Десь за десять по шостій з Палацу Мистецтв почали випускати заручників культурного потягу пана Ющенка. По одному. Добре, хоч не з піднятими руками – хвалити Бога. Люди, що біля входу чекали на проникнення всередину,захвилювалися, і здійснили невпевнену спробу штурму. Дарма. Цегляні лиця охоронців президента від власного народу не дали цій спробі жодного шансу. За переказами, у юрбі де-не-де чулося: «Ну що ж він так... не в Донецьк же приїхав!».

А майже скрізь чулося інше – коротке слово «пісєц».

О пів на сьому до Палацу раптом навіщось почали запускати відвідувачів. Не інакше, аби ті мали змогу помилуватися маківкою президента та затягнутими скотчем стендами. Кілька сіромах-видавців, що не встигли покинути прю вчасно, активно чортихаючись, похапцем пакували книги.

Кілька десятків автограф-сесій пішли під хвіст чорному поросяті. Люди, що цілий рік чекали на зустріч із улюбленими авторами, чи просто хотіли закупити цікавих новинок, отримали велику помаранчеву дулю.

Зі святом книги вас, дорогі львів’яни!

Коли ми згадуємо усе, що відбулося, постає кілька питань. Питання перше – чому ані дружина президента, пані Катерина, ані пан Юрій Луценко, що також приїздили на Форум, не створили відвідувачам жодних незручностей? Друге — чому не можна було назвати конкретний час прибуття вінценосної особи й застерегти книголюбів триматися від неї якомога далі? Адже гучномовці чудово працювали всі попередні дні. Ну й третє, риторичне — невже пан Президент дійсно вважає, що ось такі його візити, де всіх навколо ледь не кладуть зубами до землі, додадуть йому популярності? Впевнені, що ні. Цей останній приїзд чомусь нагадав ретельно прорахований план дискредитації — як самого Ющенка, так і його команди. Залишається загадкою, чи знає пан Президент, як готуються на місцях до його прибуття, і що його охорона діє за принципом «Бий своїх, щоби чужі боялися»? Якщо ні, то варто йому цікавитися й цими «дрібницями» теж. Бо прикро чути від шановних людей (його ж вірних прихильників — принаймні, досі) болісне, розчароване й саркастичне: «Ми вам проголосуємо...»

Фото: Богдан Логвиненко, Іван Войтюк