Лист №2, або Стьопа вчить шведську

Хазяйко, все закинув, вчу шведську, і ось чому. У нас в країні повно достойних претендентів на премію тата динаміту. Не знаю, як щодо хіміків, біологів, медиків і миротворців, а от літераторів точно не бракує. Проте, всім відомо як та премія роздається. Перша умова – переклади шведською, друга – головне, щоб автор «засвітився» з вуст публічної людини. Я, хазяйко, виросту відомим знавцем шведської мови, от тоді ми їм покажемо нашу поличку з книгами. Ми вам не жан поль сартри різні, від премії не відмовимося. Для цього я добре навчатимусь і працюватиму, а ти відразу, як прочитаєш листа, залізь у google і пошукай мені репетитора з шведської в Києві.

У Стокгольмі я відразу побіг до концертної зали, в якій нагороджують лауреатів Нобелівської премії, був і в ратуші, де відбувається бенкет. Переможці потрапляють до бенкетної зали через маленькі чорні двері з тильного боку будівлі. Стокгольмський ратуш із Львівським не порівняти: великий, помпезний, на цілий квартал. А ти знала, що хімік Альфред Нобель писав вірші англійською і шведською?

Наразі я на одному з чотирнадцяти стокгольмських островів. Дістався до Швеції поромом, їхав у каюті, що розташована нижче ватерлінії, з намальованим ілюмінатором, тобто в трюмі.

Знаючі хлопці радять до Стокгольму припливати човном, закутавши шию в теплого шарфа, не автівкою і, борони Боже, не літаком. А я й так у шалику, бо в нас тут холодно, на додачу ще в Гельсінкі напився холодної води, то трохи захрип, але ти не хвилюйся, бо то пусте. Як у вас з погодою? «Вже кілька днів стояла спека, І сонце ховалось між тополями»? Я натомість гуляю вуличками Стокгольма в сірому светрі грубої в’язки. Ах, Стокгольм, місто південного модерну, лакричних цукерок і Пеппі Довгопанчохи.

«– ...Дайте мені вісімнадцять кілограмів карамельок, – сказала Пеппі й поклала на прилавок свою монету.

Тоді жінка заходилася насипати цукерки у великі торбини. Томмі й Аніка стояли поряд і показували їй, з яких банок насипати. Найдобріші були червоні карамельки – якщо їх трохи обсмоктати, то вони мали дуже смачну серединку. Зелені були кислуваті, але непогані. Малиновий мармелад і солодцеві льодяники також були добрі.

–  Купимо по три кілограми кожних, – запропонувала Аніка.

Так вони й зробили»...

Мені тьотя Валя Романенко подарувала книжечку про Пеппі, то я її на пам'ять вивчив, така вона хороша.

А от Карлсона шведи не дуже шанують, називаючи його ненажерою й неробою, дізнався про це в музеї Астрід Ліндгрен. А як на мене, Карлсончик – симпатичний мужчина у розквіті сил. Ти тільки згадай його штанці з пропелером, от би мені такі, долетів би до самої Мексики.

Показуючи будиночок, у якому живе Карлсон, туристів дурять. Ось він цей будинок-несправжня-домівка-Карлсона. Але я сумлінний і уважний читач, і пам’ятаю, де автентичний дах «… і щоразу серце його завмирало від радості. Як йому пощастило, що Карлсон оселився на даху саме його будинку.  Бо ж у Вазастані повно таких от старих, негарних будинків, як той, у якому мешкала родина Свантесонів».

Отже, пан Карлсон мешкав не в центрі, а на півночі Стокгольму, як і сама Астрід. Його львівську резиденцію я ще минулого року відшукав. Що цікаво, в оману з квартирою Карлсона всіх завела сама пані Ліндгрен. Виявляється, одна зі стокгольмських газет запропонувала дітям відшукати хатинку Карлсона, Астрід була обурена, письменниця відома не тільки своїми чудесними казками, а й боротьбою за права дітей. Побоюючись, що на дахах опиниться половина стокгольмських дітлахів казкарка заявила: «Якщо вам потрібна адреса Карлсона, хай це буде отой червоний будинок».

Стокгольмці не починають ранку без кави, булочок і газети. Особливо люблять вони сторінки, де вміщується інформація про власних сусідів, скільки ті за рік витратили, що придбали, скільки сплатили податків, – ну як діти малі. Ех, аби тоді наші під Полтавою не зазнали поразки, можливо б і ми з тобою пили шоколад і читали, скільки светриків купив пан Івась із четвертого поверху.

Шведи – страшні диваки, збирають податки, певно, й на місячне сяйво. Тварин люблять дуже, але не платять податки на них. Та проти норвежців шведи – діти. Останні збирали податок на пожиттєве утримання скульптора Густава Вігеланда, цікаво, сам пан Густав платив на себе податок? Знаю, що відомий норвезький художник Едвард Мунк (той що «Крик» намалював) обурювався з цього приводу: «Чому я, геній, буду утримувати якогось архітектора!..». Про Норвегію і норвежців детально напишу в наступному листі.

Завдяки любові шведів до податків я дізнався по один чудернацький фах. Пам'ятаєш, Олександр Васильович нам розповідав про жінку-змію, що працює в цирку. Правда, в цій катівні для тварин є і справжні змії, і справжні тітки, але ця – гутаперчева, два в одному. Проте цирків я не люблю, там з тварин знущаються, я звірів би випустив, а в кліті позаганяв працівників цирку, всіх, крім жінки-змії – вона й так натерпілася. Другий чудернацький фах – перевертач пінгвінів чи пінгвін-перевертень, ні, по-моєму таки перше. Пам'ятаю, ти хотіла на цю посаду влаштуватись, то тебе своєчасно попередили, що на полюсі немає крамниць. Але я думаю, хто тепер ними опікується? І коли бідні пінгвіни, які висиджують яйця, лякаються літаки, падають на спину і чеберяють лапами, а підвестися не можуть, хто, хто їх підіймає?!

Так от, у Швеції є посада розшукувача собак-нелегалів. Ця людина ходить вулицями, скажімо, Стокгольму, і дуже природно гавкає, дзявкотить, гарчить і скавулить. Собаки з ним перегукуються і  розшукувач собак-нелегалів викриває тих, що не стоять на обліку. А, отже, ухиляються від сплати податків. Так вираховують неплатників собачого податку. Цікаво, з котами те саме? Мені про це нічого невідомо, мо ще завтра поспитаю. Я вже і назву вигадав для такої посади – людина-кіт-воркіт, я б і сам на таку влаштувався, бо котів люблю, я б із ними розмовляв, а податки все одно не коти, а їх господарі платять. А на утримання ведмедя податок у Швеції є? Нам з тобою це дуже актуально.

Шведи вигадують не тільки податки, і ось далеко не повний список їх винаходів: безпечні сірники, шведська стінка, термометр (Андерс Цельсій, виявляється, швед), хімічний елемент кисень, динаміт, молочний сепаратор. Л.М. Ериксон вигадав телефон, який можна було встановлювати в приватному будиночку або квартирі, внаслідок цього Стокгольм став найбільш телефонізованим містом світу на початку минулого сторіччя. Що там далі: розвідний гайковий ключ, кульковий підшипник, газовий маяк, тетрапак (страшний сон навколишнього середовища), ремінь безпеки, мишка для компа, GPC, і, о кульмінація, ДЗЕРКАЛЬНИЙ ФОТОАПАРАТ.

Ну все, на цій оптимістичній ноті хочу закінчити свого листа. Вже втомився писати. Цілую, обіймаю всіма лапами. Твій Степан.

P.S. Зустрів у Стокгольмі дивного персонажа – мандруючого гнома, тобі щось про нього відомо?

P.P.S. У Швеції Стьопі допомогала модель агентства «Sweetsugar» Сахарова Тетяна.