Малознаний Олекса Новаківський

 «У Харкові про Новаківського не знають нічого, у Одесі не бажають навіть знати про українське мистецтво, у Львові ж переконані, що про Новаківського знають усе, а коли запитати – …» – такою сумною статистикою ділився мистецтвознавець професор Львівської національної академії мистецтв Володимир Овсійчук на відкритті виставки видатного українського художника й педагога Олекси Новаківського. До 75-річчя з дня смерті Олекси Новаківського у стінах Львівської галереї мистецтв презентували півсотні маловідомих творів майстра з приватної колекції родини Новаківських, які до цього часу зберігалися у фондах Національного музею у Львові.

Тут і кілька графічних автопортретів, і низка композицій із постаттю Мадонни, портрети дружини художника, Андрея Шептицького, який був вражений, побачивши виставку Новаківського у Кракові, де той навчався. «Митрополит Шептицький носився з ідеєю заснувати у Львові академію мистецтв, але не бачив, хто б із сучасних митців міг її очолити. Харизму і талант викладання побачив саме у Новаківському і запросив його переїхати до Львова. Художник погодився, що частково стало його трагедією…, – розповідав Володимир Овсійчук. - Він був одружений з селянкою, яка носила лемківські костюми, що дратували поважних львів’ян, які наговорювали, пліткували... Зрештою, до оригінальних людей Львів залишається неприязним і до нині… Новаківському було важко у Львові, тут він був самотнім. Його таланти могли оцінити всі, окрім львівських художників, вони не оцінили його як слід і до кінця життя…»

Родзинкою відкриття експозиції стала міні-постановка від з народного артиста України Богдана Козака та його студентів, які представили кілька фрагментів із книжки Івана Голубовського, приятеля Олекси Новаківського, який свого часу уклав думки та розмови з Новаківським у новели під назвою «Розмахом могутніх крил».

«Мистецтво без форми неможливе, а твори Новаківського – це чітка виразна форма, яка підкреслює глибину і суть явища, якого він торкається: чи це портрет, чи пейзаж..., – зауважив Богдан Козак. – Те, як він оперує формою – не лише важливо для малярства, а й для театру… Завжди приводжу студентів у Музей Олекси Новаківського, щоб показати, що таке форма і як її потрібно шукати на сцені через пластику, жест, ритміку мови і спосіб мислення…»

На відкриття з’їхалася також і родина Новаківського – онуки та правнуки. Та, як зазначила онука Ольга Новаківська, ані внуки, ані правнуки не мали щастя бачити діда живим. Лише у 1960-х роках мали приємність гостити наймолодшого брата дідуся – Андрія, який приїхав з дружиною, та сестру Марію, які також спрезентували Національному музею багато творів художника.