Міжнародний Фестиваль Етнічної Музики та Лендарту ШЕШОРИ 2005

Відбувся втретє. Впродовж 12 -14 липня село Шешори Косівського району Івано-Франківської області гуділо, трусилось і ледь трималось на ногах від тонн якісної музики і співу. Свято вдалося. І вражень від нього не могли ніяк змінити ані недоумкуватий ведучий, ані карпатський дощ.

Гори раділи, місцеві жителі впускали всіх до себе  ночувати за 10-15 гривень. Щоправда, спати не було коли. Насичена програма не давала змоги її пропустити.

12 липня, в перший день фестивалю гості до обіду могли повчитись на майстер-класах болгарських  та східних танців, а також вузлової ляльки-мотанки.

Зареєструватись коштувало недорого — 25 гривень, при чому вам взамін давали компакт з минулорічного фестивалю, програмку і шнурочок-індикатор.Реєструвались, звісно ж, не всі, але охочих внести своїх три копійки у розвиток хорошої справи виявилось не так вже й мало зранку 12-го я була вже гостем номер 372.

Люди ходили по єдиній в селі асфальтованій дорозі босими, в вишитих сорочках, вінках, намисті, з дредами і без. Наметове містечко тріщало від кількості людей. Повсюдно виднілись прапори Ямайки, де-не-де — Швейцарії, Синеґалу, Британії та, звичайно, України. Траплялись персонажі в майках та банданах з написами „Ария”, які неясно для чого сюди забрались. Словом, публіка була строката — фестивальна. Ніхто нікому просто так не бив пику, не кидався пляшками з-під пива, яке випивалось цистернами. Всі були культурні й музикальні. На кожному кроці ми бачили знайомих, вони бачили нас, і радості не було меж. Шалені танці починались після шостої вечора. Звук якісний. Саунд-чек проводився до обіду. Люди відлежувались на карематах, якщо не було сил стояти, а їх дійсно часом не ставало.

Увечері 12 липня  — нова сцена — виступали ті, хто в Шешорах був уперше донецькі гурти Аґао ( манера вокалістки явно зімітована з неповторної Bjork, а від такого завжди стає якось встидно), That Black, український гурт Сполохъ з вокалісткою-сибірячкою, динамічні ХО! з Києва, Вертеп.  Вій традиційно розважили людей козацькою байкою. Тернопільці Zsuf явно порадували публіку текстами, які не зовсім підпадали під концепт фестивалю („Віддай мій драп...” і т.д.). Російську етніку виконували Yoki ( Росія ). Зірвав всім дах Оркестр Янки Козир з мало не комедійними блискучими костюмами, певно, підготованими до Євробачення. Фронт-вумен „Оркестру” виклалась на всі сто. Хто не відчув діапазону голосу Янки, той пропустив її виступ. Жовто-блакить була навіть у косах музикантів. Грали надзвичайно енергійно.

 Запальний львівський Гурт Йо’Гурт тішив ірландським  та українським фолком з ніжними голосами та флейтою. Наостанок ушкварили французи з Red Cardell із загальнозрозумілими текстами і танцювальними мелодіями.

13 липня —джазова сцена — етноджазові колективи з Молдови, Болгарії та України. Грали Фолк-джаз формація (Болгарія), Карпатіяни, Тригон (Молдова). Чи не найяскравішим гуртом був Maraca з Чехії. Музика їхня вражала аж до мурашок під шкірою. Їхні співвітчизники Rachat-Lucum майстерно виконували танець живота та інші непрості східні виверти. Київський Центр Сучасного Мистецтва „Дах” продемонстрував попід сценою перформенс, недоступний для споглядяння людям, яким не пощастило втрапити в перші два-три ряди. Співали красиво і звучно. Горіли колеса з соломи і щось містичне витало в повітрі. Ще цієї ночі грав Бурдон, а  Orkiestra sw. Mikolaja з Польщі укупі з верховинськими музиками здивували рідкісними гуцульськими співанками. Довгоочікуваних Гайдамаків перенесли на заключний день.

14 липня — фолкова сцена — народні колективи зі Східної, Центральної та Західної України, Гірського Алтаю тощо, які грали автентичну музику. Серед них Родинний ансамбль Тафійчуків, Бір Тайфа, Сартанські самоцвіти, Тропанка (Болгарія), Буття, Ансамбль с.Збраньки, Очеретяний кіт із Вінниці, Czaldy-Valdy (Чехія), Habakuk (Польща). Безумовним хедлайнером на Шешорах знову була івано-франківська Перкалаба, вже втретє. І влаштували вони справжні перкалабівські гуляння. Шоу почалось із виходу топлес в трусах і з крилами та піснею про „кафельний пам’ятник”. Фоном красувались три велетеньскі намальовані борці сумо. Встояти не встояв ніхто. Відпускати музикантів зі сцени теж довго не могли погодитись. Звучали всі визнані хіти „Горри”, „Парагвай” та вся решта. Три місцеві жіночки, які стояли переді мною, довго відмовчувались, проте врешті одна видала, коментуючи Федота „Такий смішний”. І двійко її подруг завсміхалися на знак згоди. Неодноразово „Перкалаба” буцімто покидала сцену, повертаючись під верески люду.

Свято закінчилось біля третьої ночі. Як сон. Фестиваль промайнув хутко, ніби його й не було. Щоправда, невідомо, якого числа складуть останній намет.