Музей любові Михайла Дзиндри, або Форма звучить

«Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри, що в Брюховичах неподалік Львова, молодь називає музеєм любові, адже серед робіт митця — чимало образів закоханих», – зазначила директор закладу й удова видатного скульптора Софія Дзиндра під час І благодійного фестивалю мінливих форм «Форма мовчить?», що його зініціювала студентка університету імені Тараса Шевченка в Києві та університету імені Івана Франка у Львові Катерина Пінич. 

Уранці того травневого дня, на коли запланували акцію, пані Софію засмутив дощ, адже в музеї протікає дах. «Львівська галерея мистецтв, філіалом якої є Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри, каже, що їм для нас не виділяють коштів. Тому я опинилася сам на сам із цими проблемами. Скульптури розставляю так, щоб дощ на них не потрапляв. Торік за свої гроші купила бітумну плівку, замовила перекриття даху, рік протрималися. Цього року випало дуже багато снігу, і я разом із невісткою і сином три тижні скидала сніг з даху (його площа — 1800 кв. м). Коли дивлюся на скульптуру Михайла «У лабіринті», відчуваю, що я теж перебуваю в лабіринті... Дуже переживаю за музей. Доки жива, дбаю про нього. Не знаю, чи чужа людина переймалася б снігом на даху...».

Дощ таки долучився до участі у фестивалі, творячи дует із гуртом «Йорий Клоц», чия музика дзвінко відлунювала у просторі музею. Трохи згодом до тіней від скульптур долучився театр тіней «Див». А з абстрактними витворами видатного скульптора вступали в мистецький діалог роботи молодих львівських художників. Зокрема, випускниця Львівської національної академії мистецтв Олександра Чаплій запропонувала цікаву кераміко-музичну роботу, втіливши у глині образ світового дерева: «Коріння тут не представлено — це етап, коли людина живе неусвідомлено. Стовбур і крона — проявлення істинної сутності душі, відкритої в динаміці життя душі і тіла. Мета роботи — об’єднати людей з різними талантами, щоб спільними зусиллями, завдяки вмінням і задаткам збудувати дім, який усіх об’єднає. Кожен елемент композиції містить свої звукові властивості. Музика, яку будемо грати, — імпровізація того, що в кожного з нас на душі». Після того, як керамічна форма зазвучала, хтось із відвідувачів доречно закцентував: «Це – відповідь на назву проекту «Форма мовчить»? Форма — звучить!».

Пані Софія провела екскурсію, ознайомлюючи з назвами робіт (їх навмисно не вказано, щоб кожен мав простір для індивідуальних інтерпретацій) і провокуючи відвідувачів до власних асоціацій. Зокрема, пролунало спостереження, що чимало скульптур Михайла Дзиндри мають сумний вираз. Як зазначила пані Софія, пан Михайло був життєрадісною і веселою людиною, попри те, що зазнав чимало випробувань: у 8 років втратив маму, у 12 — батька, 45 років доглядав за паралізованою дружиною.

Михайла Дзиндру вважають послідовником ще одного відомого українця — Олександра Архипенка. До речі, на скульптурному салоні в Києві кілька років тому експонували твори Архипенка, Родена, Пінзеля і Дзиндри.

Поступово про творчість Михайла Дзиндри дізнається дедалі більше людей. Однак не покидає відчуття, що українці, за звичкою, почали б масово захоплюватися його скульптурою, якби кілька робіт розрекламували, дорого продавши на одному зі світових мистецьких аукціонів. Але сам митець не орієнтувався на успіх матеріальний і свої мистецькі роботи волів не продавати, розділяючи мистецтво і ремесло (яким вважав, скажімо, різьблені вироби, що їх виготовляв на продаж). Свого часу мене глибоко вразило те, що пан Михайло знищив 70 реалістичних робіт, з цієї відваги й рішучості дивуюся досі. Аргументи митця на користь абстрактних робіт такі: «Я не можу зробити ще одного Івана, бо ж він уже існує, той Іван. Портрет — то є ще один Іван, тільки вже в гіпсі або в бронзі. А творити — значить зробити те, чого не існує...». Окрім скульптур, митець створив 800 малюнків.

На близько 1400 кв. метрах площі музею – понад 800 (!) скульптур: усіх їх уродженець багатого на митців села Демня, а згодом — громадянин Сполучених Штатів Америки подарував державі Україна. Він мав дозвіл на будівництво музею у Флориді, де надали кошти на утримання закладу та звільнили від сплати податків, здобув визнання американської критики, однак продав нерухомість і за власний кошт перевіз кораблем понад тисячу скульптур в Україну. Спершу в нього зажадали фантастичну суму за розмитнення, але обійшлося. Потім ще більші кошти мала б заплатити Львівська галерея мистецтв — за кожну подаровану їй роботу. Довелося оцінити скульптури по 1 гривні. Коли пан Михайло вирішив за власні кошти збудувати павільйон для музею, його теж чекали численні бюрократичні перепони. На те, щоб 9 жовтня 2005 року відкрити музей, він витратив 13 років і понад 100 тисяч доларів. А в жовтні 2011 року святкуватимемо 90 років від дня народження Михайла Дзиндри.  

Можна нарікати, що чимало львівських митців, зокрема – скульпторів, ігнорують музей Михайла Дзиндри і його скульптуру. Але з іншого боку, може це й на краще, адже до нього приходять молоді, і приходять не з-під палки чи в рамках навчального завдання, а тому, що їх цікавить і вабить світ, який створив митець і можна пізнавати, здається, безкінечно. А в умовах Львова, який досі значною мірою ізольований від світових здобутків модерного мистецтва, це ще й дуже потужний і свіжий погляд на сучасну скульптуру. До речі, ще однією проблемою музею, про яку марно нині навіть згадувати, — замала виставкова площа на таку кількість робіт, які по-іншому розкриваються з різних ракурсів, відсутність відповідного освітлення, сучасних технічних засобів тощо. Також можна було б нарікати, що музей за містом, але й розміщення в центрі Львова не гарантує відвідуваності, а скульптури Михайла Дзиндри настільки цікаві, неординарні й багатозначні, що спонукають приходити сюди ще не раз. А влітку є добра нагода поєднати відвідини музею й брюховицького озера.

P.S. Як доїхати: зі Львова маршрутними автобусами №13, 86, 89, 104 до зупинки «Чебуречна». Уважно роззирніться на всі боки роздоріжжя, і побачите на стовпі вивіску про те, що до Музею Дзиндри — 300 м. Вул. Львівською пройдіть до червоного мурованого паркану, за ним поверніть направо і вул. Музейною – до кінця.