«Трипільське коло 2010» у 10 фрагментах

1-4 липня на пагорбах Ржищева пройшов ІІІ Міжнародний еко-культурний фестиваль «Трипільське коло. Вогонь». Про події фестивалю – у десяти фрагментах, що, складені докупи, цілком дозволяють відтворити цілісну картину.

Фрагмент перший і найбільший. Називається він «Велика сцена». Її ж можна назвати й серцем фестивалю. Навколо неї збиралась найбільша кількість учасників і завдяки їй можна було уявити масштаби дійства, коли ввечері під запальні ритми стрибали тисячі людей. А стрибати було, під що.  «Піккардійська терція», «АтмАсфера», «Osimira» з Білорусі, «Mad Heads XL», «ДахаБраха» – це лише частина гуртів, що підняли все Трипільське коло на ноги. Особливо гаряче було біля сцени. Навіть вночі, коли температура повітря падала, біля головної сцени фани відчували швидше задуху, ніж холод.

По-справжньому порвали публіку гості із Білорусі. Під їхні важкі ритми натовп став одним цілим і, здавалось, дострибне до зоряного неба. Крім того, полонила харизма лідера гурту, його майстерне володіння не лише волинкою і білоруською мовою (!), а й публікою, з якою він майстерно загравав протягом виступу.

Крім того, своїми виступами радували «PoliКарп», «ДомРа», гурти «Русичі», «ДримбаДаДзиґа».

Фрагмент другий, про який я не можу не сказати – це природа. Свіже повітря, від якого боліла голова. Звиклі до смогу і вихлопних газів, легені не могли надихатися свіжим живильним повітрям, і слабкість ламала тіло. Однак це була приємна слабкість,  перелаштування організму на частоти природи, хоча б на кілька днів.

Фрагмент третій. Кухня. Так, саме вона. Після нарікань на організацію харчування творці фестивалю до гастрономічних потреб відвідувачів поставились дуже відповідально. Не забули й про вегетаріанців. У той же час велика кількість навчених фестивальників організовували польову кухню.

Фрагмент четвертий. Хотілося б на фесті побільше потанцювати. Так, майстер-класи з танців були. Їх проводили й студія старовинного танцю «Джойсанс», і деякі інші, потужними були майстер-класи зі східних танців, однак більшу частину часу Мала сцена стояла пустою, лише подекуди повз неї проходили втомлені палючим сонцем учасники та відвідувачі фестивалю. А сонце смажило сильно. У багатьох погоріли носики, плечі, які нагадуватимуть про себе ще не один день після закінчення фестивалю. Палюче сонце – фрагмент п’ятий.

Фрагмент шостий. Відвідувачі. Їх було багато. І це незважаючи на те, що вхід на фестиваль цього року коштував 120 грн. Це не зупинило бажаючих відпочити і побувати у середовищі автентичної культури. Хтось їхав на «АтмАсферу», хтось  – на «ДахуБраху», хтось – потанцювати.

За офіційними даними, фестиваль відвідало близько 12 тис. осіб. Не здивуюся, адже намети ставили один за одним, інколи так тісно, що, виходячи зі свого намету, можна було потрапити у сусідній. Загалом це свідчить, що фестиваль відбувся і залишив приємні згадки у серцях багатьох людей.

Фрагмент сьомий. Езотерики. Цього року їх було особливо багато. Їх можна було зустріти у найнеочікуваніших місцях фестивалю, а не лише на території, виділеній їм організаторами. Духовні практики проводили і біля Малої сцени, і на території йогів. Може, зі сторони це здаватись безневинно, однак вражає поширення окультних практик серед українців останнім часом.

Фрагмент восьмий. Літературна сцена. Протягом фестивалю тут життя вирувало всю світлу частину дня. Тут співали, читали вірші і прозу. І завжди були слухачі-глядачі. Що ж, українці цікавляться літературою, вона є частиною їхнього життя. 

Фрагмент дев’ятий. Фестиваль став місцем зустрічі старих друзів, з якими не бачились роками. Це торкнуло душу і навіювало спогади. Це надзвичайно важливе завдання фестивалю – об’єднувати людей різних соціальних верств, релігій та націй.

Фрагмент десятий. Про вогонь. «Запалюємо серця» –  це було гасло цьогорічного фестивалю. Серце запалили музикою, драйвом, хоч фаєр-шоу цьогоріч не були такими вражаючими і видовищними. Крім того, у передостанній день фестивалю після виступу «ДахиБрахи» чудовий феєрверк прикрасив фестиваль.

На завершення хочу висловити сподівання, що й наступного року фестиваль пройде не менш вражаюче і яскраво, можливо, навіть більш автентично, ніж у 2010-му році Тигра. Нехай  запал у серці зберігається до наступного року і не згасає взимку.

Фото: Володимир Петров