Окімоно: для краси, без прагматизму

Принципова ознака невеличких японських статуеток окімоно (дослівно — «поставлена річ») — те, що їх не використовували з функціональною метою, а тільки для прикрашання інтер’єрів, розповіла Світлана Рибалко, мистецтвознавець і японіст, куратор виставки «Окімоно: вперше у Східній Європі» (з колекції Олександра Фельдмана), що її до 6 листопада експонують у Палаці Потоцьких у Львові. На відміну від іншого відомого у світі різновиду японської мініатюрної пластики — нецке: за допомогою цих невеликих брелків до японського національного одягу кріпили речі — кисет, гаманець, люльку.

Поява окімоно як виду мистецтва пов’язана з періодом епохи Мейдзі (1867—1912), коли в Японії активно засвоювали європейську культуру в різних сферах. З'явилися трамваї, скасували самурайство. Запровадження європейського одягу зумовило зменшення потреби в нецке, і майстри почали різьбити окімоно.

У країні формувалася нова атмосфера художнього життя, відкривали навчальні художні заклади європейського типу, організовували виставки, майстри вчилися в європейських митців. Окрім впливу європейського мистецтва (скажімо, твір Удагави Кадзуо «Мати, що годує немовля», який здобув славу «японської мадонни» і є візитівкою колекції, окремими ракурсами нагадує «Мадонну Бенуа» Леонардо да Вінчі, акцентує мистецтвознавець), на окімоно позначилися традиційні ремесла, адже ці фігурки виготовляли і різьбярі буддійської пластики – зменшилася потреба в такій пластиці після того, як буддизм втратив статус державної релігії.

Для експонування у Львові з понад 200 одиниць унікальної колекції Олександра Фельдмана, за оцінками британських фахівців – найбільш представницької збірки в Європі, вибрали ті, які, за словами Світлани Рибалко, становлять безумовну мистецьку цінність, а не суто наукову чи етнографічну: «Виставки, що представляють Японію саме з етнографічного погляду, коли відвідувачі приходять на окімоно як на щось японське, ми теж організовуємо. Але для експозиції в Палаці Потоцьких вибрали мистецтво найвищого ґатунку – здебільшого роботи майстрів, які брали участь у промислових виставках у Європі, а це були найкращі, яким японці довіряли презентувати країну».

Представлені експонати — дуже рідкісні, їх створено в період, коли до різьблення прийшли майстри з академічним вишколом. Натомість більш декоративного, сувенірного, прикрашального типу робіт є багато. «В експозиції розміщено найкращі окімоно з колекції, які репрезентують два полюси одного явища — декоративні об’єкти і станкові твори, японський реалізм і «східний орієнталізм», — зазначають організатори.

Окімоно вирізьблюють з дерева, кістки, бронзи. «А загалом окімоно — дуже загальний термін, тут більше приводів говорити про мистецтво різьблення з кістки. Тим більше, коли дивишся на ці твори, забуваєш, що вони з кістки, здається, що це повноцінна мармурова кругла пластика. Нині в Японії значно менше майстрів, ніж у час розквіту цих фігурок, однак раз на рік відбувається внутрішній чемпіонат Японії з різьблення з кістки, де свої роботи представляють і майстри з нецке, і майстри з окімоно. Інша річ, що вони не потрапляють на ринки, до колекціонерів, бо кістку заборонено вивозити», — розповіла Світлана Рибалко.  

Відтепер частина збірки залишиться у Львові: Львівська національна галерея мистецтв одержала в подарунок від народного депутата Олександра Фельдмана самостійну колекцію з 31 предмета (мініатюрну пластику, живопис та зброярське ремісництво), яку розмістять для експозиції в Золочівському замку.