Поетична Віра заповнила «44»

Поезія – це завжди неповторність, і важко з цим сперечатися. Особливо, якщо ти цю поезію чуєш наживо і у виконанні автора. Вже кілька разів доводилось бути свідком суперечки про те, чи має поет водночас і читати свої вірші краще за усіх інших. Точно можна сказати одне: є кілька сучасних поетів, яких варто хоча б один раз побачити і почути наживо. І у перших рядах переліку  – Вєра Полозкова.

 «Я не знаю, вы, наверное, электрическим током передаете сообщения друг другу, поэтому так много вас тут собралось,» – сказала Вєрочка, коли побачила цілковито забитий зал київського клубу «44», де навіть повітря бракувало, а багатьом довелося сідати на барну стійку, щоб побачити хоч «шматочок» поетеси. Повідомлення про її вечір з’явилося у інтернеті менше, ніж за добу до події. Але хто шукає – той знайде, і було очевидно – випадкових людей серед публіки немає, усі прийшли, щоб послухати її.

Коли Полозкова починала читати черговий вірш, зал відповідав глухим видихом, схожим на звук хвилі, що відкочується. Майже усі присутні ці тексти знають напам’ять. Дехто навіть нечутно шепотів разом із нею. Вєра – жінка-шампанське: вона іскрить, нуртує, вибухає, забиває подих і іноді навіть обпікає горло.

Про неї багато писали і пишуть у російській літкритиці – то захоплено, то заздрісно, а то сухо і теоретично. Сама про себе вона пише не менше – її блог читають більше 20 тисяч прихильників. Щоправда, слухати Полозкову наживо – це особлива насолода. Можливо тому, що і зовнішність у поетеси надзвичайно яскрава. Друга з трьох її книг вийшла сумісно з фотографом Ольгой Паволгой, а може тому, що Вєра також грає у театрі, час від часу співає джаз і знімається в кіно. 

У одному з «папірчиків з залу» Вєру запитали, що для неї літературні вечори – робота чи задоволення? Полозкова дзвінко засміялася, розповіла про три свої роботи, а про вечори сказала: «Это – чистое счастье». І найкраще – вона щедро віддає це своє щастя залу. Зал відповідає хвилями овацій і букетами, не хоче відпускати Полозкову зі сцени, а вона говорить: «Вы же разбалуете меня, я стану Колей Басковым…» і променисто посміхається.

Наостанок Вєра дістає вінок – вона не приховує своїх симпатій до України, колекціонує анекдоти «про москалів», і часом публікує в своєму блозі нові вивчені українські слова. Останні вірші – у тому числі і вірші її улюбленого Дмітрія Бикова, Полозкова читає у віночку – зауважує, що це дуже хороший інструмент для зваблення. Їй справді пасує, ніде правди подіти. 

Скептики люблять говорити, що сучасні поети не цікаві публіці, бо інтернет занадто наблизив автора до читача, не лишилося секретів, таємничості, інтриги…  Думаю, цей суботній вечір у «44» – найвагоміший аргумент проти таких закидів. Захоплені погляди, купа записок із залу, затамування подиху перед кожним віршем і шквали аплодисментів – і кому тут не цікава сучасна поезія?