Поетично-епічний Григір Крук заїхав до Львова

Чи не найбільше захоплених відгуків під час відкриття виставки скульптури одного з найвідоміших у світі (й майже незнаного в нас) українських скульпторів XX століття Григора Крука у Львівській галереї мистецтв викликала робота «Жінка, що сидить на лавці в парку». Цей та решта «Жіночих образів у творчості Григора Крука» з колекції Української бібліотеки й архіву ім. Тараса Шевченка в Лондоні можна оглянути в галереї до 21 квітня.

До Львова дуже важлива й цінна для нас експозиція прибула з Києва — на цьогорічному скульптурному салоні в Українському домі імена українця Григора Крука та румуна Деметра Чипаруса були найбільшим відкриттям для публіки. Завідувачка бібліотеки й архіву імені Тараса Шевченка в Лондоні Людмила Пекарська під час зустрічі з львівськими журналістами розповіла, що її вразили черги по квитки на скульптурний салон. Щодо Львова, то виставка зацікавила мистецьке й навколомистецьке середовище, а от стосовно ширшого кола відвідувачів, то впадає в око брак попередньої інформації і прямої реклами, яка б привела відвідувачів у виставкову залу.

А завітати сюди — варто, адже йдеться про постать світового рівня (творчість Крука розглядають у контексті таких видатних українських скульпторів минулого століття, як Олександр Архипенко, Богдан Мухін, Іван Кавалерідзе, Леонід Молодожанин; скульптури Крука придбали до своїх фондів Національний музей у Парижі, Британський музей у Лондоні, Східнонімецький музей у Регенсбурзі, приватні колекціонери). І наразі невідомо, коли чекати наступного повернення в Україну уродженця села Братишева на Івано-Франківщині, що здобув визнання на Заході як митець після виставки у Парижі 1954 року. До слова, в рідному селі Григора Крука пам'ятають. Як розповів учитель школи в Братишеві Петро Боднарчук, матеріали про земляка він почав збирати, прочитавши на початку 1990-х років статтю в журналі «Україна» відомого українського поета діаспори Ігоря Качуровського. Відтоді на родинному подвір'ї митця встановили пам'ятний знак, при школі відкрили невеликий музей, також провели міжнародну конференцію, присвячену видатному скульпторові.

Тепер готуються святкувати (у жовтні наступного року) сторіччя від Дня народження видатного скульптора й графіка, і до цієї дати хотіли б відкрити окремий музей, а також сподіваються побачити виставку творів митця в Івано-Франківську. Організатори нинішньої експозиції не проти привезти з нагоди ювілею Григора Крука повнішу збірку його творів (нині найбільша скульптурна спадщина митця — у фондах Української бібліотеки й архіву ім. Тараса Шевченка в Лондоні та Українського вільного університету в Мюнхені) і видати каталог його творів. У Львові, до слова, є тільки чотири скульптури митця — дві в Національному музеї та дві в галереї мистецтв.

Для української публіки Григір Крук уперше постав саме крізь призму жіночих образів, а точніше — українських жіночих образів, які запали йому в пам'ять ще, мабуть, у рідному Братишеві. Вони постають у дуже безпосередніх ситуаціях («Дівчина, що поправляє свою спідницю», «Крокуюча жінка», «Напівлежача жінка») і поєднують рух, динаміку з монументальністю.

Українське мистецтвознавче дослідження творчості Григора Крука ще попереду. Тим часом поет Олег Лишега та режисер Дарія Ткач створили недавно  про нього фільм. Олег Лишега, який віднедавна творить поезію в скульптурі, вирізьблюючи з дерева жіночі фігурки, вважає, що Григір Крук дуже тонко відчував слово, є витонченим стилістом, а його пластичні роботи навіть цікавіші за твори ще одного відомого у світі українця — Олександра Архипенка.

Докладніше про сприйняття творчості Григора Крука – у розповіді Олега Лишеги:

— Григір Крук – насамперед пластик, він мислить формою. Хоча не є суто формалістом, як Олександр Архипенко, який більш прямолінійний з цього погляду. Крук, з одного боку, — блискучий формаліст, дуже тонко відчуває пластику тіла, а з іншого — його зв'язки тягнуться до Давнього Єгипту. Він охоплює й архаїчне, і модерне. Натомість Архипенко трохи відхрещувався від архаїчного, обрізав ті зв'язки, як мені здається. Крук — дуже наївний, дитячий, спонтанний. Мені подобається його інтимність. Форми його жіночих образів — здавалося б, зверху грубі, але дуже невинні, дитячі, безпосередні. Там набагато більше безпосередності, ніж у французьких імпресіоністів — у Майоля чи Бурделя, від яких він відштовхувався (зокрема Крукова «Жінка-лучник» — репліка Бурделевого «Геракла»). У скульптурі мені цікава не тільки сама скульптура, а все, що довкола неї, тобто невидимий рельєф. Якщо скульптура могутня, вона закручує довкола себе цілу галактику і перестає бути окремою фігуркою чи статуеткою, а об'єднує простір довкола, створює вихор. Архипенкова скульптура більш салонна, камерна. А в Крука є і камерність, і водночас — величезна епічність, і це дуже важливо. Його твори дуже монументальні. Чи містять вони поезію? Для мене поезія має бути епічною, містити стихії. А стихії — це і є епічність. Епічність — не тільки історія чи людські діяння або злочини. Це велич, а якщо велич — отже, краса. І тоді це все дуже прямо поєднується з поезією.