Поезія Львова та приЛьвова: краса, епатаж, беззахисність

Презентували антологію 17 поетів 2000-х років

«Не люблю «красивостей» і «чуттєвостей», не люблю апломбу й епатажу в літературі. Люблю чистити від пилу порізане ритмом» — цей уривок із творчого кредо молодої поетки Оксани Васьків міг би бути епіграфом і до виданої недавно в літературній агенції «Піраміда» антології поезії 2000 рр. «ЛяЛяК» (Львівська Літературна Криївка), і до презентації збірки в книгарні «Є».
 

Адже і в поезії, і в самопрезентації частини авторів, окрім «красивостей» і «чуттєвостей» (у доброму сенсі) були й епатаж, і апломб, і спроба на порожньому місці створити псевдоконфлікт і псевдоскандал.

У відповідь на цей спосіб самопіару відомий поет Віктор Неборак у коментарі «Ратуші» сформулював протиставлення краси й епатажу в поезії: «Такі антології цікаві уже навіть з того погляду, що оскільки наперед відомо — комерції з цього не буде, то цікаво, що людина говорить про себе і свій час. Але деколи ці тексти межують із психотерапевтичними. Ми майже забули, що поезія має давати ефект краси. Тепер більше міряємо поезію як висловлювання, деколи провокаційне, деколи скандальне, деколи як послання чи просто висловлювання. Багато людей затиснуті настільки, що від них навіть висловлювання важко добитися, а тут раптом такий вилив...»

Літературна мама антології «ЛяЛяК» — поетка Марія Шунь, колишня львів’янка, а нині мешканка Нью-Йорка, яка упорядкувала видання і є його меценатом. У передмові вона пише про «17 різних поеток та поетів, які за віком перебувають між весною та літом, у цій львівській метафоричній криївці-спектрі «ЛяЛяК» натур пишуть про... осінь і тривоги людства. (Віддаймо Поезії — своє!) Такі несамовито західні у свободі слова та свого вибору у світі! Та літературних смаках. Можна багато придиратися (завжди знайдеться за що) до їхньої творчості, але одного не забереш від них — сміливості і таланту. Вони — базовий елемент свідомості львівської, і не тільки, молоді кінця 2000-х рр. Це — нова львівська молодіжна хвиля, котра ще проб’ється зі суто львівської криївки на республіканський марафон». 

Свого часу я дуже любила читати збірки (колективні й індивідуальні) поезій молодих авторів (зокрема переможців конкурсу «Привітання життя»), серед яких були й мої друзі та знайомі. Читати своїх ровесників, знаходити те, що резонує і просто натрапляти на добру поезію... Творчість молодих має особливий шарм. Інша річ, що їм (сьогодні особливо) доводиться конкурувати, зокрема з поезією вже визнаних майстрів. Адже, як підкреслює Віктор Неборак, коли залишаєшся «віч-на-віч з текстом, і в тебе є бібліотека з добірної літератури, в якийсь момент починаєш думати: а може, вчергове прочитати Лорку, Шевченка чи Антонича?.. У цьому є беззахисність наймолодшого крила, наймолодшої хвилі поезії. Звісно, в цій беззахисності є й щось симпатичне. Хочеться, щоб з цього щось вийшло... Це приватна ініціатива Марії Шунь, яка з тих чи інших причин фінансує видання таких книжок. Можливо, це її спосіб бути присутньою в культурному просторі України. Це дуже конструктивний спосіб».

Отже, «ЛяЛяК», «антологію нової поетичної хвилі Львова і приЛьвова 2000-х років», презентують: Марія Весна, Оксана Васьків, Володимир Вакуленко-К., Галина Гевків, Ірина Дементьєва, Лілія Демидюк, Наталя Домова, Арсеній Барзелович, Микола Крат, Василь Мицько, Юлія-Ванда Мусаковська, Наталія Пасічник, Лариса Радченко, Григорій Семенчик, Юлія Фульмес, Владислав Шубенков, Ігор Ясенівський. Варто зазначити, що у виданні представлено досить значні за обсягом, репрезентативні поетичні добірки авторів. Обкладинка — авторства Юрка Коха.         

За словами координатора проекту Василя Ґабора, книга подивувала його якісною поезією: «Кожен автор зокрема напевно не зробив би такого враження чи такого ефекту, а зібрані докупи справляють гарне враження. Коли хтось каже, що у Львові поезія померла — не вірте».

Прискіпливих критиків і рецензентів побажала книзі Оксана Васьків, зазначивши, що сучасний читач часто приходить до книги через критику. Тому читайте і критикуйте!