Презентація Олеся Ульяненка в сімейному колі

Сьогодні, 26 жовтня, кілька годин тому закінчилася презентація відомого українського письменника Олеся Ульяненка. У «Купідоні», що на Пушкінський, автор представив одразу три нові книжки, видані різними видавництвами. Ульяненко – лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1997 р. за роман «Сталінка»). Усі 3 книжки, видані до Львівського форуму українськими видавцями, при чому, не змовляючись. Репортаж викладаємо одразу з місця подій, тобто з самого клубу.

   
 
Вечір вела Елеонора Симонова, директор видавництва «Нора-Друк», одразу повідомивши про те, що ця презентація незвичайна, оскільки представляти книжки буде не сам автор, а його близькі друзі. Але почнемо з книжок: перша – «Знак Саваофа», яка, за словами Елеонори Дмитрівни їй подобається найбільше, що і не дивно, адже ця книга вийшла в її видавництві, «Богемна рапсодія» – «Піраміди» та «Син тіні» видавництва «Джура». Пані Елеонора була небагатослівна і сказала, що на презентацію вона запросила лише друзів: «Я сподіваюся, що всі, хто тут зібрались, – друзі». Як виявилось, Елеонора знає Ульяненка всього один рік, за який і полюбила його талант. Аргументуючи закінчення своєї промови тим, що тут є люди, які знають його набагато довше, Елеонора Дмитрівна передала слово письменнику Володимиру Цибулько, який побажав «щоб вас усіх душила жаба від кількості книжок Ульяненка», додавши, що «наше життя нормалізується, коли прізвище автора будуть писати згідно українських традицій».

Режисер Андрій Дончик признався, що він знайомий з Лесем з тих трьох років, коли він не займався письменництвом. Як виявилось, Андрій працював разом з Ульяненком над «Украденим щастям», сценарій якого Ульян практично переписав, хоча значився, як редактор. Віталій почував себе ніяково, бо відчував, що він займається не тим, чим має займатися.

Просто «мученик» (оскільки прийшов на свято з бронхітом) Олесь Доній каже, що Ульяненко існує в іпостасі не людини, а генія, після чого Доній дарує світлину з Гуляйполя в рамочці та футболку з «Дня незалежности з Махном».

Кокотюха признається, що він, мабуть, єдиний такий от «маладєц», що восени 2004 не крикнув жодного разу «Ю-щен-ко», мабуть, про це йдеться і в його новій книжці «Юля». Після чого Андрій таки, мабуть, згадує, що прийшов на презентацію Ульяненка, а не свою.

Опісля того виступав Сергій Грабар – перекладач та письменник: «Коли я вперше взяв книжку Ульяненка, я не зміг її прочитати, а потім подумав, ти ж і не таке читав у нашій славній країні» (мабуть, йдеться про СРСР). Михайло визнав, що Ульян – не жінка, отже його не можна любити!

Щоб підтримати гендерну рівність, Елеонора надає слово першій жінці (після самої ведучої), Ірен Роздобудько: «На жаль, наше місто є жлобським, тому що в Сан-Франциско на такі вечори ходять люди і платять по 15 баксів». Ірен признається в любові Уляну, але застерігає його, щоб в нього не виріс німб від цієї любові.

Василь Ванчура, директор видавництва «Джура» коротко відповів на питання, чому «Джура» видала цей роман?
- «Подивіться, яка сидить людина, хіба ми могли його не видати?»

До цього моменту Олесь не обмовився жодним словом. А почав Ульяненко з подяк: тим, хто прийшли, журналістам і, головне, видавцям за гонорари. На питання Коки, чого б ти не хотів про себе чути, Ульян відповів, що він «обтікаємий». На щастя (чи на жаль), автор не читав уривків із своїх творів, оскільки це могло б затягнутися до ранку (зважаючи на кількість презентованих книжок), та й нас би могла задавити жаба, від кількості інформації, як сказав пан Цибулько.

Світлини: Олег Тетерятник