Ута Кільтер продемонструвала батискаф, шарфики та власний погляд на сучасну культурну ситуацію

14 квітня  в новій галереї фонду Ейдос  відбулась подія, яка в анонсі називалась «Лекція та презентація телефільмів Ути Кільтер на тему: «Сучасне мистецтво у Лінці – Культурній столиці Європи-2009».   

Ута Кільтер, як написано в буклеті, арт-критик, куратор, відеомейкер та перформер з Одеси. Фільми виявились записами телепрограми, яку вона веде на одеському телеканалі «Арт». У тих відео-фрагментах вона розповідає про свою поїздку до міста Лінц (Австрія), де вона знайомиться з музеями сучасного мистецтва (їх у Лінці три) і проводить як куратор (спільно з австрійською співкураторкою) власну виставку в одному з тих музеїв.   

Із власної виставки запам'яталися такі об'єкти: «батискаф» (в натуральну величину, зліплений з легкого матеріалу), на його боки проектується відео з попередніх акцій «батискаф» в Одесі; «виборча кабінка» (кабінка, в якій показується відео про Одесу; чому вона виборча - не пояснювалось); фотографії входів у одеські дворики; фотографії людей, які позують коло визначного місця для закоханих.   

З її відео-репортажів важко зрозуміти, що відбувається насправді. Фактично, це не репортажі, а аматорський зліпок емоцій авторки. У кадрі багато авторки, яка позує і крутить в руках якісь шарфики. Це виглядає як самостійний і мало не головний арт-об'єкт; крутить з наполегливим натяком на якесь значення, якого я, правда, не розшифрував.  

Робилися і спроби узагальнень. Так, кілька раз пролунала фраза, що держава (Австрія) надає великого значення розвитку культури, дуже великого значення, дуже-предуже великого значення, це для них дуже-дуже важливо.  

Звичайно, анонсованої лекції не вийшло. Авторка до такого просто не готова, вона скоріше початкуючий перформенсист, ніж лектор у галузі мистецтва. Це показали і фільми, і відповіді на питання між фрагментами фільмів. Наприклад, на питання, чи існує відмінність між різними західними країнами в сучасному мистецтві, вона сказала, що це для них дуже-дуже-дуже важливо зберігати національну самобутність.   

Лекція має дати або нове знання, або систематизувати наявне, або надихнути на ідеї, або індоктринувати слухачів якимись меседжами. Тут же нового не було. Та й не могло, напевно, бути через сам (стихійно) вибраний формат. Чи надихнуло на ідеї? Не знаю. А меседжів можна виділити три:   

- в Україні сучасне мистецтво набагато гірше розвинуте, ніж на Заході;

- там держава підтримує сучасне мистецтво;

- вчіть мови і подавайтеся на ґранти; оцей останній пункт, мабуть, єдиний практично корисний.   

Сподіваюсь, що це була не єдина презентація Лінца як культурної столиці Європи, бо, звичайно, від австрійців хочеться чекати більшого.   

Але якщо не сприймати цей захід як щось особливе, як ми звикли чекати від «Заходу», то він цілком позитивний. Людина показала свої роботи, це добре. І добре, що такі речі підтримують Фонд «Ейдос» і Австрійський культурний форум.   

Трапився епізод, який показав силу «інституцій». Людей прийшло стільки, що не вистачило стільців. Але хвилин через 20 після початку організатори привезли пачку розкладних табуреток, і всі сіли. Це ж треба було розпорядитися, поїхати купити чи позичити! Я такого на українських навколокультурних заходах ще ніколи не бачив.