Рок Тусівка №19: Концентрація відбірного трешу

Ще збираючись на цей івент мені казали, шо то буде андерграунд якого я вже давно не чув і ще, мабудь, не скоро почую. Все це можна було сприймати по різному, але ніколи не знаєшь на що втрапиш напевне — за це я мені і подобаються такі події. Та все ж до суті. 

Трохи поблукавши містом десь у районі Куренівського парку, я таки знайшов арт-кафе «Філін», в якому все і відбувалось.

Запізнився не тільки я, а ще й початок заходу — почалося все о 20:00. Затримка була зв’язана з тим, що двоє учасників заходу не змогли з’явитися вчасно і, як виявилося, взагалі.

Зайшовши всередину закладу як раз почув першу пісню «Businka Band», яка вразила мене так сильно, що довелося вийти і довго боротись з бажанням втекти. І все ж я зібрав у купу своє самовладання і втішаючи себе тим, що далі повинно бути краще — залишився.

«Businka Band» грали далі, чим змушували мене і, мабуть, багатьох присутніх сумніватися у своїх смаках щодо музики і намірах що до вечора в цілому. На сцені стояла дівчина, що виглядала років на 30 і намагалася видушувати з себе бодай якісь звуки. Ще декілька хлопців поруч вдавали з себе музикантів і намагались акомпанувати її намаганням. Сама музика гурту була схожа на не досить вдалу інтерпретацію творчості «Акваріуму» чи «Чиж і Ко», що, на мою скромну думку, не є актуальним музичним сьогоденням. Через деякий час дівчина пішла зі сцени і концерт хлопці закінчували втрьох, що правда це ніяк не відбилося на якості їх звучання. Тож перша команда була таким собі рокенрольно-блюзовим трешем, та залишалося ще два бенди.

Наступними на сцені з'явилися хард-рок бенд «Слов'янський устрій». Пісні українською і який не який драйв вигідно відрізняли їх від попередньої банди. На цьому й закінчилися позитивні сторони цього гурту для мене. Саунд який створювали ці хлопці був дещо схожий на таких монстрів російського року як «Арія» і «Аліса». Хлопці наче й не лажали і грати десь трохи навчилися, але несамовита тяга до наслідування російського року вбила оригінальність гурту як такого. Здавалося, що всі ці пісні я вже чув у далеких і не дуже щасливих 90х десь у дворі під гітару, або ж на старих магнітофонних касетах у скажених знайомих-хіпі. Десь поміж піснями хлопці вдалися до легкої джазової імпровізації на півхвилини. І це було як ковток свіжого повітря.

Закривав вечір гурт «Долоні» - вони були найдрайвовіші того вечора і щосили намагалися створити атмосферу повного ульоту, але то їм не вдалося. Це знов був хард-рок у кращих традиціях пострадянської Росії. Все було б добре, якби не було вже так заїжджено. Важко було знайти хоча б щось оригінальне в цій, та й в інших командах того вечора. Відчуття того, що це вже було і було «не дуже» ще тоді не відпускало та і не відпускає досі. Стало якось «за державу обидно» від того, що молоді і талановиті гурти не взмозі видати бодай якусь оригінальну ідею, хоча б одну пісню, яка була б насправді цікавою. От з таким настроєм я й пішов звідти.

Проте, не дивлячись на такий настірй, хотілося б все-таки подякувати Продюсерському Центру „101” та арт-кафе „Філін” за те, що вони єдині в столиці проводять подібні заходи. Погане завжди змінюється хорошим, а можливість себе почути для молодої команди, відірвавшись від кола друзів та репетиційних баз – головне для її правильного розвитку і не повторення описаних вище помилок.