Щоб отримати Шевченківську премію або Гран-прі «Коронації слова» треба їхати в Добромиль!
Андрій Куркова продовжує запрошувати в Будинок кіно до своєї «Літературної вітальню» відомих сучасних українських письменників. Цього місяця його гостею була відома львівська журналістка та письменниця-переможець конкурсу «Коронація слова» цього року Галина Вдовиченко. Формат зустрічі був традиційний – спочатку запитання гості ставив Андрій Курков, а потім – всі охочі.
Присутні почули відразу три важливі інформації:
– треба їхати в Добромиль, щоб отримати натхнення та, як результат, премію: або Шевченківську, або – Гран-прі «Коронації слова»;
– Галина Вдовиченко вже написала свій третій роман;
– Програмування майбутнього – це реальність, довела Галина Вдовиченко! (Знімав Альберт Фараон.)
Частина Перша – з сенсаційною інформацією: Дія роману «Тамдевін» відбувається в Добромилі і у Галини Пагутяк є роман «Слуга з Добромиля», тому виникає версія, що може треба їхати в Добромиль, щоб отримати натхнення та, як результат, премію: Галина Пагутяк отримала Шевченківську премію, а Галина Вдовиченко – першу премію «Коронації слова».:)
Третій свій роман Галина Вдовиченко вже написала, але покищо не може про нього говорити, адже направила його на конкурс «Гранд Коронація» – спеціальний конкурс для переможців попередніх років.
Частина Друга: Галина Вдовиченко відповідає на питання Андрія Куркова: Як українська письменниця може народитися на Кольському півострові в Росії?
Частина Третя: Галина Вдовиченко розповідає: Чи було бажання зробити перший роман біографічним, як це зазвичай буває у письменників-початківців? Які дитячи страхи зберіглися в пам'яті? Чи била Галя в дитинстві хлопців? Чи боїться її чоловік?
Частина Четверта: Курков розмірковує над романами Вдовиченко, характеризуючі їх як мейнстрім, а також про те, чим Вдовиченко відрізняється від радянських письменників. Галина Вдовиченко розповідає як можна знайти героїню в маршрутці.
Частина П'ята: Чим можна пояснити успіх роману "Пів'яблука", особливо у Львові? Можливо тим, що читачі впізнавали себе?
Частина Шоста: Галина Вдовиченко: коли ти щось робиш на межі своїх можливостей всі починають тобі допомагати. Для написання роману "Тамдевін", за словами Куркова, вже недостатньо було тільки життєвого досвіду, на відміну для дебютного роману. Тут вже потрібно було займатися дослідженнями та пошуком і, в контексті цього, чи випадкова поява вовків, як героїв роману.
Частина Сьома: Тренінг для письменників від Куркова: за 3 хв. потрібно розповісти фабулу книжки, але не виказати жодних секретів сюжету.:) Виконує завдання Галина Вдовиченко стосовно роману "Тамдевін".
Частина Восьма: Як змінюється життя автора після того, як виходить його твір книжкою? Що більше подобається: процес написання; результат; оцінка аудиторії і спілкування, як доказ того, що ці книжки потрібні?
Частина Дев'ята: Аудиторія цікавиться, а куди витратила Галина Вдовиченко "шалені гроші" від премії "Коронація слова"?
Частина Десята: Що дала Галині Вдовиченко "Коронація слова"? Програмування майбутнього – це реальність, довела Галина Вдовиченко!
Скажу крамолу: Галя Вдовиченко як письменниця – велика розпіарена мильна булька.
Ну то й що? А ви хочете, аби всі були Шекспірами? Вдовиченко має попит на ринку – і цього цілком достатньо: вона ж не зазіхає на лаври Ліни Костенко чи Оксани Забужко.
Пане "Ser", Галина Вдовиченко є, твори її є, читачі у неї є, їм співзвучне авторчине світосприйняття, і вони чекають нових творів. Тому недовговічна "мильна булька" – недоречний образ. Образ – щоб образити. Але не думаю, що ви цим дуже зачепите авторку.
І не тому, що вона пихата, а тому, що вона – не самозакоханий графоман, а дуже щира і мудра жінка, велика трудяка, яка накопичила за своє життя багато чого в душі, не озлобилась, і з нею приємно спілкуватися і особисто, і читаючи її твори.
А якщо ви ними не перейнялся, дорогий Ser, можливо, що це просто не ваш автор, не ваш сектор в мистецтві, бо воно взагалі суб'єктивне – кому Далі, кому Малєвіч.
Щодо недовговічності я погоджуся радше із Сером. Історія вимиває такі речі, як Вдовиченко.
Історія змила багато більше, ніж лишила, який вид мистецтва не візьміть. Але ж про що сперечаємось? По-перше – ні на одному творі Вдовиченко я не бачила епіграфом "Я памятник себе воздвиг...", а по-друге – то хай історія й покаже. Двох років немає, як читач почув це ім'я, а тут "історичні" прогнози почалися...
Колись мені прийшло на думку порівняння розгалужень сучасної літератури із кухнею – є ресторанна їжа, є домашня, є фаст-фуди, є бутер в дорогу чи "сємки".
Так само і книжки, на мою думку.
Романи Вдовиченко мені здалися душевно приготованою домашньою їжею.
це фелістерська література, яка акцентована на теперішньому затасканому кітчевому стереотипі. зі зміною цих стереотипів змінюється і література цього жанру, а усе що було написано в ньому раніше лишається як макулатура або для роботи фахових науковців.
Проблема у нас не в тому, "булька" це, чи ні, а в тому, що в укр.суч.літі є брак навіть бульок!!! Почитайте авт.колонку Кокотюхи http://www.bukvoid.com.ua/column/2010/03/22/081151.html (і коментарі також:)) і багато "точок над і", маю надію, розставиться.
вибачте, але Кокотюха нікудишній теоретик, хоча й гарний фантаст, хоч і пише детективи.
щоб написати історичний роман, то треба витратити роки з півтора на нього, риючись в архівах і катаючись на місце подій, розпитуючи людей, і бла-бла-бла... жити за щось треба?... жерти бляха-муха хочеться? прийдеш до видавця і покладеш цей рукопис на стіл, а тобі "ми таке не друкуємо, попиту немає"... Ну виблагаєш в десятого видавництва, ну випустить воно 3000 екземплярів, ну вбахає грошей на цю 600 сторінкову роботу – що далі?... от Ви купите не відому книгу нікому не відомого автора на 600 сторінок?... а як жити за ті 3-10 тисяч півтора роки?... от скажіть мені, як? ви замахаєтеся кожного (!!!!) дня після роботи ходити по архівам і писати, писати, писати.... де гранти? де об*єктивні конкурси? яка нафіг нестача письменників? на кожні тридцять графоманів в українському інтернет просторі знаходиться непоганий письменник, який може з себе витиснути хоча б один непоганий роман, але кому є до нього діло?
у країні тупо немає літературного менеджменту, бо всі тільки і жаліються на кризу, плюючи на мистецтво і бажаючи зрубити бабла. ми хочему грошей тут і зараз, і не далі...
вибачте на слові, але це фігня.