категорії: репортаж

Страх відповідальності як причина економічної кризи

теґи: Київської школи економіки, економіка

 

Чи буде друга  хвиля глобальної економічної кризи—питання, яке сьогодні хвилює економістів та бізнесменів по усьому  світу.  Приводів  для занепокоєності вистачає. У Європі боргова криза, економіка Китаю перегріта, Сполученим Штатам не вдається подолати безробіття та низький рівень споживання.

Опитані агенцією «Bloomberg» експерти вважають, що США  2012 року, швидше за все, поверннутья у рецесію.  За словами Крістін Лагард, голови Міжнародного Валютного фонду, стан світової економіки протягом останніх тижнів погіршився. Слабкість розвинених економік починає відбиватися і на країнах, що розвиваються.

Що поставило світ на межу економічного краху, і як не допустити нового спаду,  обговорювали 6 жовтня 2011 року у Київському будинку вчителя під час відкритої  лекції Київської школи економіки  «Куди привели нас три роки фінансової кризи: досвід США, Європи та України». Доповідачами на ній виступили відомі професори економіки. Серед запрошених спікерів були професор Джордж Делі (McDonough School of Business, Georgetown University, США), професор Пол Грегорі (University of Houston, США), професор Ірвін Коліє (Freie Universitat Berlin, Німеччина) та Макс Альєр (Постійний представник МВФ в Україні). Учасники дискусії поділилися своїм баченням ролі США, Європи та України у розгортанні кризи та відбудови фінансової системи після неї.

Експерти почали з того, що визначилися із трьома основними причинами, які  призвели до економічної кризи у Сполучених Штатах. Вона зароджувалася в секторі нерухомості. Коли ціни на житло впали, «бульбашка» на ринку луснула. Ринок іпотеки опинився в кризі, яка поступово поширилася і на інші  фінансові ринки, зокрема, на банківський і страховий.

Чому це відбулося?  Чому ніхто з регуляторів не запобіг цьому? Дискусія точиться й досі, втім, дві причини  очевидні—провал із державним регулюванням одразу кількох сфер фінансової діяльності, і гонитва за прибутками ділків із Волл-Стріт, які занадто захопилися деривативами і ризикованими оборудками.

Але це ажніяк не знімає питань до природи нинішньої американської рецесії. Наразі очевидно, що вона є нетиповою для США. Особливо помітно це у порівнянні її з останніми п’ятьма рецесіями.

На початку 80-х років спад в американській економіці тривав 16 місяців. Середня тривалість повоєнних рецесій була 10 місяців.  Велика Депресія тривала рекордні 43 місяці, через що і стала нічним жахом для політиків та економістів. Нинішня рецесія, за офіційною статистикою тривала більше 20 місяців: розпочалася у грудні 2007-ого та закінчилася у липні 2009-ого, втім її негативні наслідки відчутні і досі. В цьому і є головна відмінність—раніше двох років вистачало на те, щоб вийти на стабільне відновлення. Нині ж усі зусилля Білого дому марні. Робиться багато— з одного боку масштабні кейнсіанські стимули (вливання грошей в економіку), з іншого боку, спроба реформувати механізми позик, деривативів, та змусити Волл-Стріт триматися осторонь ризикованих операцій.  Але все це все одно не дає відчутних результатів.

Поточна рецесія виглядає більш «хайєківською», ніж «кейнсіанською». За Кейнсом, рецесія—це несподіване падіння попиту, і її можна ліквідувати за півроку, якщо влити достатній обсяг грошей в економіку, і цим відновити купівельну спроможність. Рецесія, як її бачив Хайєк, починається через неправильний розподіл ресурсів протягом тривалого часу. Її причинами може бути, приміром, нереалістичні відсоткові ставки. В результаті така рецесія призводить до краху усієї системи, і вимагає кількох років структурної перебудови. Зокрема, із такою ситуацією зіштовхнулася Японія, на початку 90-х років.  Для неї спад затягнувся на майже двадцять років.

Кілька американських рецесій між Другою Світовою та нафтовим шоком 1973-ого піддалися кейнсіанським стимулам. Але у 1973-80 роках рецесія була по Хайєку, її причинами став надлишок грошей,  закачаних в економіку в намаганнях пожвавити її. Зростали зарплати та ціни, але не виробництво. Але рецесії 1991 та 2001-ого були не такими глибокими, і засоби із кейнсіанського арсеналу дійсно спрацювали. Саме тому для боротьби із іпотечною кризою Вашингтон обрав знову ж таки кейнсіанські стимули. І цього разу вони не спрацювали.

В банках нині велетенські запаси ліквідності, але вони не видають кредити. Без стимулювання економіки було б ще гірше, але воно  призвело до накопичення рекордного розміру  національного боргу.  Його рівень ставить  під загрозу  соціальні виплати та навіть роботу системи медичного страхування.

Зняти частину проблем допомогло б пожвавлення попиту. Чому ж споживачі утримуються від того, щоб витрачати більше?  Економісти припускають, що американці розуміють, що на них чекає невідворотне зростання податків. Тому й утримуються від зайвих витрат.

Америку часто винуватять в тому, що її криза перекинулася на інші країни, зокрема, на Європу. Американці дійсно були авторами чималої кількості фінансових інновацій: механізми іпотеки та кредитні дефолтні свопи були експортовані до Європи. Але США можна винуватити в кризі Європи лише частково. Адже в ЄС ситуація ускладнилася макроекономічними дисбалансами між країнами-членами зони євро. Занадто різні за  держави нині об’єднані в одну економічну зону із єдиною валютою. Тому криза в Євросоюзі—це було лише питання часу.

Крім того, і у США і в Європі  коріння економічних проблем бере початок в політиці.

Обіцянки високих зарплат, пенсій, ефективної медичної страховки, і доступних кредитів—це  простий спосіб набрати рейтинг перед виборами. Під час перегонів політики змагаються у щедрості. І при цьому не піклуються про довготермінові наслідки втілення в життя своїх обіцянок.  Шанси на переобрання  президента Обами, якому довелося приймати непопулярні рішення мінімальні. Його реформа програми медичного страхування лишилася незрозумілою для більшості американців.  ЇЇ переваги можна буде випробувати лише за кілька років, а то десятиліть. А от погіршення рівня життя вони відчули вже зараз. Судячи з рейтингів чинного глави держави, вони ладні голосувати за гарні обіцянки, а не за реальні справи. Між тим, за статистикою, безробітні знаходять роботу саме тоді, коли держава припиняє їх підтримувати.

Дисбаланси в економіці—що в американській, що в Європі, що в Україні, накопичувалися роками, через небажання політиків брати на себе відповідальність, і ухвалювати складні рішення. Неефективною виявилася не якась одна окрема політика, а цілий набір політик, які рік за роком провадили уряди. Бажання уникати негативу та конфліктів, страх розчарувати виборців—все це уповільнює протидію кризовим явищам. Відсутність чіткого плану дій  впливає на ринки як фактор нестабільності.  Криза ж закінчиться саме тоді, коли закінчиться період сумнівів і невизначеності, і люди знову  не боятимуться витрачати гроші, а банки відновлять кредитування бізнесу.