«Суд у Могилі» – літературно-кримінальний процес над Мариною Соколян

Усі небайдужі до суч.укр.літу і жіночої краси мали змогу задовольнити свою небайдужість, прийшовши 9 лютого о 17 годині до Галереї мистецтв ім. Олени Замостян при Культурно-мистецькому центрі Києво- Могилянської академії на зустріч із Мариною Соколян - молодою українською письменницею, красунею, бізнес-леді та просто випускницею Могилянки.


Під скромним і зовсім неґотичним девізом «Back to Mohyla!» зустріч провели Vano Kruger і Отець Лукіч, що представляли кабаре-дует «КМ Академія» та мистецьку аґенцію «Book-syr». Ці двоє милих молодих людей ініціювали жорстокий інквізиторський процес над громадянкою Соколян, звинувативши пані у семи смертних гріхах і виголосивши наперед вердикт «Страта буде обов’язково, а от яка – вирішимо зараз!»

Польовий трибунал суч.укр.літу тривав у традиційному безпечному режимі «караюсь, мучусь та не каюсь» із поступовим планомірним додаванням звинувачень до CV письменниці. Авторка «Кодла», «Ковдри сновиди» та «Стороннього в домі» під тиском гуманного та неупередженого суду одне за одним визнавала обвинувачення у гордині, чаклунстві, плагіаті та ідолопоклонстві. Вимога підсудної у забезпеченні її адвокатом була стрінута теплим душевним аргументом суддів «Бюджетом не передбачено».

Процес відбувався у виставковій залі, повній вишиваних рушників, зразків національних убрань на манекенах та позитивній атмосфері народних орнаментів. І в таких декораціях шановні судді під приводом демонстрації речових (чи краще текстових) доказів влаштували невеличку драматичну провокацію. Присутнім роздали копії п’єси «Калігула», стилізації під Класика, написаної колись давно Мариною Соколян для вечірки «Я і моя нечисть» з нагоди одного буржуазного свята, в народі відомого як Гелоуїн. Кожен отримав певну роль із екзотичного переліку дійових осіб у «п’єсі про жертовне романтичне кохання для прочитання на урочистих ранках (у дитячих садках)». Це були різні яскраві персонажі від Нього («Романтичний мудило. Одягнений в охайну тогу, характерну для патриція періоду занепаду, заляпану кислим вином та борщем, заштопаного сизим муліне») до Коханок диявола («Неймовірно сексуальні потвори. Завжди ходять в прозорих хламидах, аби викликати у співрозмовника думки про вічне.»)

Суд у найкращих традиціях жанру обернувся на карнавальний процес. «Дабро пажаловать в склєп-музєй «Оракул». Для общєнія с Оракулом нажмітє красную кнопку і ввєдітє купюру в развьорнутом відє». Дія відбувалася у лігві цього ж оракула, що спав після перепою, і полягала у тяжких випробуваннях та боротьбі головного героя із романтичним статусом «Він» проти різних «фіндерастичних» перешкод у пошуках ідеальної Вони. У фіналі Вону знайдено. У процесі запланованої сценарієм «тваринної пристрасті» Вона розбила лікоть шановному панові судді, котрий грав головну роль (за що поштиво перепрошує). Карочє, абсолютний геппі-енд.

Мистецтво пом’якшило торквемадівські нахили суддів і невдовзі суворий трибунал обернувся на милу затишну розмову, охрещену в програмці заходу «неформальним спілкуванням.» Йшлося і про перспективу «залякати москалів до нестями нашою творчою потенцією» (Марина розказувала про її дружні стосунки із російською видавчинею), і про «незвичайне у звичайному» як один із художніх принципів творення фантастики, про «літературних негрів» і російських авторів-брендів, за яких пишуть десятки білоруських колег по клавіатурі, про мистецтво на замовлення як самоґвалтування. Звісно, говорили також і про сучасну українську літературу. На запитання про те, чого цій літературі не вистачає, Марина вказала у відповіді «зрілості» а також зауважила, що хотілось би чогось оригінального від нових творів. Свого уявного ідеального читача авторка бачить освіченим і хоча би трішечки романтичним.

Організаторам вдалося дотриматися обіцянки «просто буде весело», за що їм та Марині дякує «хоча би трішечки романтична» авторка цього репортажу і ще раз перепрошує Vano Krugera за спричинені несерйозні тілесні ушкодження під час перфомансу.