«Тайко Драммерс» та «нагУаль»: Шешори – зимова версія з боді-артом

Цього четверга в Venzel Club відбулася вечірка фестивалю Шешори. Люди, які холодної непривітної зими вже бачать в своїх снах яскраво-зелені літні полонини й ватру, натхненні співи й веселі танці прийшли на цей концерт бо там виступали гості Шешор – білоруський гурт «нагУаль», який грає в стилі психо-фольк, та «Тайко Драммерс» – чаклуни з барабанами – унікальний український гурт, що наслідує традиції японських барабанників.

Повний фотозвіт >>>

Ціни на вхід були не надто кусючі – 20 гривень, а з шешорською тасьмою – 10 грн. Тож бажаючих згадати гаряче літо морозного лютневого вечора виявилося багато. Черга до входу була довжелезна. Адже прийшли на шешорську вечірку не тільки столичні поціновувачі фестивалю – приїхали шешоряни з різних міст України.


нагУаль: «Якби ми були раціоналістами, ми б грали r’n’b»

Ще задовго до початку виступів в клубі запанувала дружня й привітна атмосфера, і не дивно – майже всі гості вечірки фестивалю Шешори знали один одного і бачили вже не раз. Усі з нетерпінням чекали на білоруських гостей, оскільки початок було значно відтягнуто (з технічних причин). Тому, коли музиканти взялися за інструменти, коло них вже щільно стояли веселі шешоряни.

Сцени не було і «нагУаль» грав просто на одному рівні зі слухачами. Мабуть тому, як ніколи можна було відчути себе повністю одним цілим з музикою. Багато хто зі слухачів сів на підлогу, але переважно люди стояли, а точніше рухалися в такт музиці, або ж навіть, танцювали.

«НагУаль» грає непереревершений колоритний психофольк з імпровізованими текстами. Фронтмен гурту Леонід Павльонок, який має просто дивовижний вокал спеціально для «СУМНО» відкрив таємницю загадкових текстів гурту:
«Це не білоруська мова, це просто імпровізація. Незвичні, неіснуючі слова цікаві тим, що кожен зі слухачів вкладає в них свій сенс. Саме тому ми не пояснюємо, що означають наші тексти, хай у кожного нашого слухача буде простір для фантазії. Музика – це насамперед настрій. Веселий, радісний, або ж навпаки журливий й сумний. Наші тексти – це просто настрій. І ми не хочемо обмежувати ту кількість варіантів настрою, яку може викликати якась пісня. Скажімо, для когось – вона пристрасна, для когось трагічна. Ми даємо можливість людині сприймати пісню собою, своєю вдачею, своїм сьогоднішнім настроєм…»

Дійсно, у «нагУаля» всі пісні – особливі й викликають вони різну реакцію. Є веселі, під які декотрим шешорянам просто зривало дах й вони гасали по всьому клубу, а є й ліричні, під котрі кожен замислювався й думав про щось глибоко особисте.

Гурт «нагУаль» в Києві вперше, тому музиканти були неабияк здивовані тим, що люди знають їхні пісні. … «Мужик і баба», «МЗЖ» (варіанти розшифровки на власний розсуд слухачів), «Сільська опера», «Гарна, але дурна» (пісня албанських циганів), а як шалено вимагали в залі виконання «Абрикосових коридорів» й «Лісовиків»!

Перед виконанням жаданих «Лісовиків» соліст роздягся по пояс, сказавши, що в залі вже так спекотно, як на Шешорах. І це було дійсно так.

«Я був шокований, що наші пісні в Києві знають і люблять. Думаю, ми ще обов’язково приїдемо. Крім того, нам просто шалено сподобалися Шешори! Ми ще не бачили етнічного фестивалю такого рівня. Фаховий підхід в організації (що насправді дуже важливо), чудові музиканти і просто фантастична природа», – поділився враженнями Леонід.

Леонід Павльонок, який очолює «нагУаль», поєднує в собі багато музичних здібностей. Рідко можна зустріти вокаліста, другим інструментом якого (після голосу) є барабани. А крім барабанів – чудернацький інструмент – «йолкін нос» (ялинчин ніс), який музикант сам придумав і зробив під час роботи лісником. Треба сказати, що голос соліста просто вражає діапазоном і прихованими можливостями, які розкриваються в найвимогливіші до вокалу моменти пісень… Це справді сильний й колоритний вокал.

Крім Леоніда, в гурті грає його дружина, Анна Шапошнікова. Вона допомагає чоловікові з жіночими вокальними партіями, грає на цимбалах і банборі (народний духовий інструмент, – така собі гігантська сопілка з низьким тембром).

Ще в «нагУалі» два музиканти – Віктор Семашко (кларнет, флейта, бас-флейта, носова флейта) і Олексій Кульпін (бас-гітара).

Як бачите, інструментів багато, до того ж з них багато незвичних, тому недивно, що музика, яку робить «нагУаль» – якась нетутешня, надреальна і при цьому, до болю знайома й близька кожному, просто на рівні підсвідомості.

Про музику «нагУалю» Леонід каже:
«Нас надихає будь-яка народна музика, ми використовуємо традиційні елементи етнічної музики багатьох народів, але більш за все любимо слов’янську та балканську етніку. В деяких піснях є і елементи інших музичних стилів, майже непомітні, але є. Наприклад, диско. Ми взагалі любимо експериментувати. нагУаль робить свою музику для тих, хто небайдужий до всього народного. А елементи сучасної музики, трапляються тільки тому, що нам захотілося як раз поексперементувати. Це не заради збільшення попиту на наш музичний продукт, а просто для душі. Якби ми були раціоналістами, ми б грали r’n’b».

Дійсно, в раціоналізмі «нагУаль» ніяк не запідозриш, адже такого нераціонального використання власних сил і енергії, що їх щедро віддають залу, зараз вже майже не можливо побачити. «нагУаль», – це дійсно ірраціональні (в усіх сенсах) музиканти, в творчість яких закохуєшся з першої пісні.


Сюрприз вечора, або Перформанс а ля ню

Коли «нагУаль» завершив виступ і в залі вже чекали на барабанників «Тайко Драммерс», на зовсім невеличку сцену, яка знаходилася обабіч центру і її ніхто не використовував, піднявся дивний чоловік, роздягнутий по пояс, у в’єтнамках і з відром фарби.

Звісно такий загадковий персонаж поза розкладом викликав неабияку цікавість у присутніх. А коли заграла бандура і на сценку піднялася гола дівчина, увага вже остаточно була прикута до того, що ж це таке відбувається.

Під японські (!) мотиви на бандурі, чоловік розкрив своє інкогніто, повідомивши, що звуть його Генадій Гутгарц і в нього сьогодні День народження. Генадій додав, що днями помер його друг і талановитий художник Фрігулья, і на його честь він хоче подарувати всім присутнім в клубі сюрприз.

Тут оголена дівчина почала рухатися в такт музиці, а Генадій Гутгарц вилив на неї першу порцію фарби. Таких порцій було багато, фарби були різних кольорів, тож під кінець дійства дівчина була вся пофарбована. Художник притискував натурщицю до полотна, яке було встановлено поза сценкою і малював просто нею. Гості вечірки відразу ж дістали з торб фотоапарати й мобільні і почали фотографувати те, що відбувається.

По завершенні, художник подякував за увагу і ледве спустився зі сценки, слизької від фарби.

Якраз за час перформансу білоруські інструменти замінили на численні барабани, тож і досі залишається загадкою – чи мистецьке дійство було позаплановим, чи воно все ж таки входило до організаційного плану.


П’єси на барабанах

Тайко Драммерс – молодий колектив і існує він тільки рік. І це не просто гурт, а барабанна студія, в якій навчаються віртуозному володінню ударними. До складу гурту входять кращі учні студії і її керівник Костянтин Бушинський.

- Костя, вже з вашої назви зрозуміло, що надихає Тайко Драммерс саме японське барабанне мистецтво…
О, так… Ми постійно слухаємо записи японських барабанщиків, ходили їхні на концерти. Захоплюємося їхньою майстерністю.

- Може ви і японську мову вивчаєте в студії?
Ні. На жаль. Хоча треба б було. Але ми послуговуємо японські терміни під час репетицій. Є такі барабанні удари – донн, ронн, до ко та інші. Вони розрізняються по силі удару, по довжині звуку.

- Скільки у вас барабанів?
О, багато, більше двадцяти. Ми в цьому, як японці.
Наші барабани це не просто ударна установка – це справжні етнічні барабани.
Ми користаємо барабани якщо не саморобні, то китайського виробництва. Добре, що тепер в музичних магазинах міста продають етнічні барабани, тож далеко їхати не треба.

- Який твій улюблений барабан?
Я особисто люблю грати на невеличкому барабані. Він веде головну партію, та й просто мені подобається.

- Які назви ви даєте мелодіям, які виконуєте?
Дуже цікаві. Скажімо, «Спящіє єжи», «3+4»… Ми ще виконуємо в нашій обробці пісні інших. Ось сьогодні заграємо «Салют» Джо Дассена.

- Костя, відомо, шо ти їздиш на Шешори з самого першого фестивалю…
Так і є. Я дуже люблю Шешори і цього року ми з «Тайко Драммерс» плануємо там виступати.

- Якою б однією фразою ти б сформулював головний меседж Шешор?
…Слухай бо це справжнє

- Що ще крім Джо Дассена ми почуємо?
Крім нього ми сьогодні виконаємо 7 барабанних п’єс.

- П’єс?!
Так ми називаємо це п’єси, бо там є зачин, розвиток, кульмінація, фінал. Цих п’єс в нас більше двадцяти.

- То, може, ви вже плануєте альбом?
Так, звісно. Хотілося б видати диск. Просто ми ще молодий колектив і хочемо розширити свій музичний доробок, тоді вже видамо.

- Будь-яка людина може навчитися грати на барабані?
Абсолютна будь-яка. Запевняю.


«Тайко Драммерс» цього вечора, мабуть, був особливо натхненний. Тому що танцювати почали навіть журналісти. Людей було багато, а під таку музику втриматися на місці неможливо, – зал перебував і постійному русі. Це надзвичайно захоплюючі ритми, майже первинні, але настільки сучасні, що зрозумілі кожному. Барабанні п’єси Тайко Драммерс дійсно треба слухати.

…Шешорська вечірка тривала майже до першої, тому попит на таксі того вечора значно збільшився… І не знаю, як іншим, але мені тієї ночі наснилися Шешори.

Світлини: Олександра Калашнікова
Повний фотозвіт >>>