Там, де черги за «Там, де Південь»

12 грудня у Кримському державному гуманітарному університеті, що у Ялті, відбулась акція за участю Антона Чехова і Олеся Ульяненка. Перший, що не був присутній з об’єктивних обставин, презентував новий фото-фільм за своєю «Дамой с собачкой» (режисер Юрій Колтун), а другий, що присутній таки був, хоч лікарі й не радили – свою книгу «Там, де Південь». Організатори цієї нерядової для Криму події – «Водолазовы братья и сестры», дім-музей А.П. Чєхова і видавництво «Треант».

Весь час, поки ми з Олесем були в Ялті, йшов дощ. І взагалі здавалося, що на презентацію ніхто не прийде. Так думали і самі організатори. Ми приречено прийшли на місце проведення, там було порожньо, а в столах якось самотньо, хоча їх було багато, лежали папірці та недогризки. Ми все це прибрали, розвісили світлини дам з собачками – учасниць інтернет-конкурсу. Вже стукнуло 12… Тоді Наташа, організатор, сказала: «Піду, скажу студентам». І через 5-10 хвилин набилася повна аудиторія. Можна було починати.

Спершу показували фото-фільм. Виглядало це динамічно, цікаво, на головного героя позував дуже красивий актор, як я зрозуміла, німець. На ньому трималася уся вдала ілюзія. Дія відбувалася за кордоном, але це не одразу було помітно. Скоріше було помітно, що усі одягнені по-сучасному, розмахують мабілами та іншим продукт-плейсменом, але собачка, напевне, була та сама, що у Чехова, тому, гадаю, вона дійшла до нас у вигляді чучела. Що не завадило комусь з глядачів сказати, що в собачки очі – як у хазяйки.

Якраз ця чучельність собачки найбільш і епатувала студентів. Висувалися різні версії, нащо це було треба, а крапку поставив Ульяненко. Він сказав: хіба ви не бачите, що ця собачка – представник зовнішнього, офіційного життя, немов би місток між ним та героями, поки вони ще не залишились удвох. А життя штучне, тому і собачка штучна.

Це, у свою чергу, було містком, щоби перейти до презентації книги Ульяненка. Спочатку я розповіла кримським студентам, хто такий Ульяненко. Потім він вийшов і розповів про себе сам. Взагалі-то в нього кілька днів тому був гіпертонічний криз, приїжджала швидка, і Олесь навіть підписував папірець, що він відмовляється лягати у лікарню. Я навіть хотіла здавати квитки. Але в Ялті він одразу став почувати себе краще, очі в нього заблищали, і тому штовхнув промову десь на півгодини, де дав багато автобіографічної інформації, російською мовою закликав слухачів до толерантності, вміння домовлятися, а також до вивчення історії свого роду. Першим реченням було: я в житті вмію дві речі – писати і битися.

Студенти слухали його досить зацікавлено, ставили питання, а потім відбулося диво, яке я хотіла би спостерігати щодня – за романом Ульяненка вишикувалась черга. Причому деякі брали одразу по дві книги, і тому привезена пачка скінчилася швидко і несподівано – дівчина протягнула гроші за дві книги, я шукала решту, і тут виявилося, що я віддала останній екземпляр, який Ульяненко хотів подарувати спонсорам.

Чому, чому ми не взяли три пачки???