Тернопільському замку - 471!

Хто не знає, як гуляє Тернопіль свій «празник», тому можемо сміливо сказати, що робить він це доволі-таки різнопланово. Однак зараз мова піде не про банальні концерти за участі широко відомих у вузьких колах виконавців і навіть не про виступи таки дійсно відомих поп- та більш альтернативних представників нашої естради. Ці рядки – про трішки інше свято. Про дату, яку почали відзначати не так вже  й давно – всього кілька років тому, але офіційно і як належить – свято Тернопільського замку. І нехай мовчать ті туристи, які дивуються, яким це чином в стінах палацу могли опинитися нічний клуб чи спортивна школа – хай то буде на совісті історії або більш конкретних її представників.

Кинулося в очі, що було так багато активістів, аби влаштувати тернополянам справжнє гуляння на вихідних, що все вийшло якось накупу… На набережній – одна сцена, за 50 метрів від неї нагору сходами – інша. Звук з однієї долинає до іншої – і композиції накладаються одна на одну. Якась «попса» перекриває фолкові колективи, а на фоні народних пісень за ще 50 метрів б’ються самураї або представники фехтувально-історичного клубу «Грифон». А потім все тоне у гудінні моторів, бо на ставі проходять замагання з водомоторного спорту… Культурна еклектика, чи як би то назвати.

Загалом, цікаво вийшло. І пізнавально. Майстри Кендо розповідали і демонстрували присутнім правила бою та проходження атестації початківцями. Найбільш цікавим було те, що учасники були не лише різного віку (від 12 років), але й не лише чоловічої статі – так-так, жінки теж вміють битися дерев’яними списами, не гірше за чоловіків. Мабуть, далася взнаки кількасотрічна практика з качалкою.

Найбільше веселася малеча. Коли «сенсей» оголошував правила бою, то після його слів «спочатку ліва сторона б’є праву три рази», якийсь малюк з натовпу крикнув: «а потім – я б’ю!».

Особливо ж тішилися дітлахи із імпровізованого бою війського-історичного клубу «Грифон», навіть не так із самого бою, як із його численних «летальних випадків»: кожного разу на траві залишалися лежати кілька «полеглих». Ото вже було  втіхи хлопчакам: в них на очах билися лицарі в справжній обладунках часів Київської Русі і зі справжніми мечами! Як тут було не повірити, що то все не направду?

До речі, про сам музичний гурт, який так прикрасив атмосферу лицарських боїв. Суміш волинки, ліри та перкусії – то є дуже цікаво та милозвучно! Назви у цього львівського колективу ще немає, тому, на жаль, не знаю, як порадити їх послухати. Як розповів у двох словах між композиціями перкусіоніст гурту, зібралися вони зовсім недавно, у цьому складі грають вперше, тому наразі безіменні. 

Грали гарно! Дуже і дуже! Мабуть, тернопільський глядач-слухач дуже вже ласий до такої музики. Навіть згадалися харківські Spiritual Seasons, і аж ось тобі –  вже й вони вийшли на сцену! Дуже радісно було знову побачити цей гурт в Тернополі. Вже втретє приїздять вони саме на свято Старого Замку! Їхня музика занурює в ті часи, коли той палац щойно збудували, і ти забуваєш і про той злощасний нічний клуб, і про євроштукатурку, а просто собі насолоджуєшся всім, що тебе оточує на даний момент. І бачиш ти посмішки, людей, які ловлять такт мелодії, радість – одне слово – свято!

Хлопці виступили так, як і завжди – бо вони не просто собі музику грають, вони роблять те, що їм подобається – і це одразу кидається в очі і відкладається на підкірці. Видно по музикантах, по вокалісту – зокрема, що вони живуть тими стародавніми мелодіями. І те, що пісні виконуються оригінальними мовами – ірландською, фінською, шведською, бретонською  і такими, назви яких і не вимовити, – це показник і майстерності, і любові до того, що ти робиш.

Найбільша радість для музикантів – вдячна публіка. Тернопільська публіка була щедра на оплески, але в танок пішло людей п'ятеро-шестеро, не більше. А на останній пісні, угорській польці, до Spiritual Seasons приєднався волинкар зі згаданого вище поки що безіменного львівського гурту, і останні акорди були саме за ним. Музика об’єднує!

Шкода, що все відбувалося вдень. Думаю, при світлі факелів дійство виглядало б набагато більш захоплююче, та й атмосфера була би іншою. 

Свято було витримане в атмосфері душевного затишку й завершилося виступом Театру вогню SEMARGL. На жаль, багато людей цього не дочекалися, бо пішли на концерт, що відбувався на набережній. Однак ті, хто залишився, в повній мірі насолодилися па вогняних і запальних танцюристів на фоні літніх сутінків та ще й під звуки барабанів.

Загалом, підсумок буде лаконічним: добре, що вже відходять у минуле святкування у вигляді аматорських концертів-переспівувань всього, що коли-небудь лунало по радіо. Чудово, що дорослим нагадують, а дітям розповідють про те, з чого починалася історія не лише міста, а цілих націй. Прекрасно, що беруть до уваги нашу історичну культуру, традиції – все те, без чого не було би того, що є зараз.