Три міста, три символи...

4 липня Польща обере президента під час другого туру виборів. Країна поділилася на прихильників Ярослава Качинського та Броніслава Коморовського, є й ті, хто голосує не так за когось, як проти одного з них. Ситуація в Польщі далека від української, коли є вибір з двох зол, але перед країною постав засадничо-світоглядний вибір. Поляки охоче висловлюються про свої виборчі симпатії, однак агітації на вулицях було дуже мало. А наразі — про те, якою постала Польща нинішня крізь призму трьох міст — Кракова, Вроцлава і Варшави.

Краків: місто ангелів, місто свята

Кракову, колишній столиці Польщі, цього разу судилася доля одноденного прологу в мандрівці до Вроцлава й Варшави. Була п’ятниця, але Ринкова площа (найбільша в Європі) святкувала. Міми, клоуни, забавки на спритність, логіку й удачу спокушали доєднатися і до ігор, і до атмосфери свята.

Вавель (місце коронації й поховання польських королів) традиційно переповнений туристами. Нас навіть застерегли при вході до Катедрального собору, щоб ми відійшли, бо зараз проходитиме велика група туристів.

На вулицях, досвідченим оком зідентифікувавши нас як туристів, постійно зверталися з пропозиціями проїхатися туристичним маршрутом, запрошували відвідати ресторани.

Гостям традиційно розповідають легенди про символ міста — дракона, що жив колись у печері біля підніжжя Вавельського пагорба. Але в мене Краків асоціюватиметься з численними фігурками й зображеннями ангелів (їх годі назвати сувенірами, це радше талісмани, одухотворені образи) — таких, як у цьому місті, не побачила потім ні у Вроцлаві, ні у Варшаві. Заради них до Кракова варто повернутися.

Захоплюють і спонукають полюбити місто молоді краків’яни, з якими познайомилася. Спокушає їхнє вміння створити затишок для гостей, а водночас не завдати клопоту собі. Легкість, з якою вони роблять, скажімо, закупи в супермаркеті. Незацикленість на тому, хто і що саме готуватиме на вечерю (куплену рибу можна спонтанно замінити на піцу).

Шматочок Кракова згодом таки наздогнав мене у Варшаві — картина Леонардо да Вінчі «Мадонна з горностаєм» з фондів Музею Чарторийських саме гостювала у столиці.

Вроцлав: оминаючи Національний музей...

Є міста, країни й континенти, в які мрієш потрапити: Прага, Париж, Амстердам, Індія, Африка... І досить часто те, чим так мариш, потім розчаровує. Я ніколи не прагнула потрапити до Вроцлава. Просто приїхала сюди на три дні й відчула, наскільки це місто не відпускає від себе.

Атмосферу Вроцлава творить архітектура, на якій позначилося те, що місто тривалий час перебувало під німецьким правлінням (воно тоді мало назву Бреслау). Сплав готики й бароко в соборах, протистояння аскетизму й життєрадісності. Різні гілки католицизму, є й Українська греко-католицька церква, де відправляють українською мовою.

Водночас Вроцлав — це й ситуації, аналогічні до тієї, що трапилася з нами першого дня перебування у місті. Коли ми чекали на трамвай (який, знали, приїде за розкладом), до нас підійшли молоді люди з тацею канапок і запропонували вгоститися. На запитання, з якого приводу, відповіли: «Щоб було приємно».

У місті є затишне арт-кафе «Літератка», в якому відбуваються зустрічі з письменниками. Цього літа тут побували Оксана Забужко, Любко Дереш, Петро Яценко. З вуличними виставами приїжджав львівський театр «Воскресіння», з концертом — львівські гурти.

Одер, що протікає у Вроцлаві, романтичний і м’який (на відміну від прохолодної і ділової варшавської Вісли), водночас це річка розваг і веселощів: з нагоди свята міста нею курсували кораблі з молоддю, що «відривалася». Для екстремальних відчуттів пропонують на прокат байдарки, для більш поміркованих, але яскравих вражень — катери.

Місто розташоване на 12 островах, з’єднаних понад ста мостами. Тумський міст весь завішаний колодками, які залишають закохані на знак вічної любові. На одній з них є такий романтичний напис: «Пів мого [серця], щоб твоє було цілим».

Вроцлав — місто гномів: маленькі бронзові фігурки чоловічків, розкидані в найрізноманітніших закутках, стали талісманом і оберегом Вроцлава, символом його процвітання й удачі. З’явилися 2004 року, тепер їх понад сто. Гном, що продає газети, гном-в’язень, гном-банкір, гном-залицяльник... Їхня поява в місті пов’язана не з легендою (як у ситуації з символом Кракова — драконом), а з реальною історією. Парад гномів на площі Вроцлава, зображення їх на стінах — у такий спосіб протестувала наприкінці 80-х проти офіційного комуністичного режиму польська опозиція. І гноми стали символом здійснених надій, свободи.

Я так і не побувала в Національному музеї у Вроцлаві, хоча запланувала відвідати його ще першого дня, але не шкодую. Не тому, що маю підстави припускати, що він розчарував би мене. А тому, що не складала обов’язкової туристичної програми до виконання, а намагалася відчути атмосферу міста. І невідвідані культурні й розважальні заклади, неходжені вулички — ще один привід повернутися до міста. Та один музей у Вроцлаві я таки — спонтанно — віднайшла: у вежі собору Святого Іоанна Хрестителя (оглядовий майданчик міста) розміщено фантастичний міні-музей африканських масок, фігурок, тотемів, що їх привезли християнські місіонери. Тепер ці язичницькі символи мирно співіснують з християнськими.

Варшава: місто, яке треба знайти

Іноді уявляю, що туристи приїжджатимуть до Львова, щоб побачити й яскраву модерну архітектуру — звісно, споруджену у відповідному середовищі. Однією з модерних споруд у Варшаві, які варто оглянути, є бібліотека Варшавського університету — зі скляним дахом, садом на даху, звідки постає панорама на Віслу, й дуже демократичним і творчим укладом самої книгозбірні.

Варшава — місто Шопена, тут його серце, а на вулицях і в парках встановлено шопенівські лавочки, з яких лунає музика видатного польського композитора, 200-річчя від дня народження якого святкують цього року. Щонеділі у знаменитому парку Варшави «Королівські лазєнки» відбуваються концерти музики Фридерика Шопена.

Майже повністю зруйновану під час війни стару Варшаву згодом відбудували. Нині тут — еклектика стилів, і в її архітектурі є чимало атрибутів радянської епохи. З першого погляду Варшава має всі шанси не сподобатися. Але варто спробувати зануритися в це місто, ближче його пізнати. Варшава впускає і дає таку змогу. Польська столиця відкривається зокрема своїми парками, кав’ярнями, культурним життям (галереї сучасного мистецтва, зокрема відомий «Замок Уяздовських», музеї, театри).

Втрачені в дорозі сили туриста відновлюють «Королівські лазєнки», де гуляють білочки (щоб їх годувати, навіть продають горішки), пави. Варто також здійснити поїздку до Вілянува, літньої резиденції короля Яна III Собєського. Бароковий палац, паркові алеї, озеро з лататтям... А ще у Вілянуві нині експонують цікаву виставку «Любов поляків» — про те, як польські митці передавали у своїх роботах любов до батьківщини, до жінки, до родини.

Варшава — не те місто, що напористо, як Краків, чи легко й весело, як Вроцлав, пропонує себе туристові. Тут не побачиш, як в інших містах, сувенірів на кожному кроці (символом цього міста вважають сирену — русалку з мечем, але якогось одного сувеніра, який асоціювався б з Варшавою, нема). Варшава не намагається когось до себе прив’язати, вона знає: хто захоче, зуміє віднайти її принади.