"ЦЕХ" з виробництва відомих імен

"В цех на поетичний слем-турнір розшукується молоде літературне м'ясо. Стажування буде проходити під прискіпливим оком Ю.Андруховича, С.Поваляєвої, С.Жадана, І.Карпи та Ю.Покальчука". В побутовому сучасному розумінні, цех – це місце, де з конвеєру виходить продукція, до якої жарт "знайти 5 відмінностей" буде недоречним, оскільки там з первинного матеріалу випускають продукцію, подібну до інкубаторського виношування.


Молодіжний центр «Ініціатива» та театр «Арабески», в купі з Міністерством України у справах сім’ї , молоді та спорту, а також Швейцарської культурної програми – «Україна», які виступили в якості організаторів фестивалю сучасного мистецтва "ZEX"(тобто "Цех"), чомусь черпали визначення поняття "цех" з некомпетентних джерел "Радянської енциклопедії", яка вже давно знищена порядними українськими мешканцями і перероблена на туалетний папір. За ідею фестивалю організатори поставили мету зібрати на одній сцені не подібних один одному літераторів. Що з цього вийшло? Будемо розбиратись.

Сцену для фестивалю вибрали дійсно експериментальну – зала театру "Березіль", що в приміщенні харківського театру ім. Т.Г. Шевченка. Концепцією фестивалю став так званий "шанс" для молодих авторів стати почутими. Невідомим залишається те, за якими критеріями обирались ці молоді автори, бо певна частина з них вже має у власному доробку друкований досвід. І кого з представлених учасників можна назвати невідомим людині, яка більш-менш розбирається в харківській «літературній мафії»? То були протеже, друзі, одногрупники, собутильники, коханці і т.д... В будь-якому випадку залежні від соціальних відносин люди. Вони вже неодноразово зустрічались на одній сцені, рецензували один одного тощо.

Дводенний фестиваль відкрив поетичний слем-турнір за участю молодих літераторів Східно-Центральної України Катріни Хаддад, Павла Коробчука, Олега Коцарева, Стронґовського, Богдана Горобчука, Дмитра Лазуткіна та ін. Переможця, якого повинно було визначити компетентне журі в такому складі: Ю.Андрухович, С.Поваляєва, С.Жадан, І.Карпа та Ю.Покальчук, очікували ті кляті 100 баксів з вірша Ю.Андруховича, які він персонально вручив Павлу Коробчуку, який був визнаний кращим "молодим м'ясом", яке успішно вийшло у вигляді першої партії продуктивного "Цеху". Творчість "молодняка", як передбачалось концепцією фестивалю, була дійсно актуальною в культурному просторі, а ще й неподібна між собою! Такого суцвіття різноманітних матюкливих слів зібраних на одній сцені навряд ще раз вдасться почути. Загадковим залишається те, хто все-таки повинен був слемитись і чи взагалі доречно вжили організатори новеньке субкультурне слово до фестивалю? Якщо слем повинен був тривати з ініціативи слухачів, то їх назбиралась сльозина кількість, для них були справи куди важливіші – пороздивлятись публіку, позьовкати, синхронно підсміюватись тексту, який переважно був ну зовсім не смішним. Ясна річ, що літератори теж не слемились, вони по черзі зачитували свої творіння, місцями схожі одне на одне. Першу премію з гордістю варто б було віддати Катріні Хаддад, яка читала те, що не входить в рамки літератури для розбещеної молоді, а присутній жіночій ліриці завуальованого фемінізму в віршах Хаддад не було. Натомість, переміг Павло Коробчук, мабуть, за вмілі маніпуляції сталими виразами – більшої бездарності, ніж "Кий, Шрек та Хорив" ще варто пошукати. Продовженням першого дня стали читанки Юрка Покальчука, Сашка Ушкалова та ін. Очікуваним хедлайнером став літературно-джазовий проект "Самогон" Ю.Андруховича та гурту «Карбідо» із Вроцлава.

Наступний вечір сучасного мистецтва відкривав переможець Павло Коробчук. За ним вже був Олег Коцарев зі своїми віршами "Феодальна партія України", "Реггі для дяді Саші" та кривавій історії про потяг "Житомир-Харків", який залишає незабутні враження кожному своєму пасажирові. Маестро Сергій Жадан, який перекваліфікувався у ведучого і не вронив жодного рядка зі свої творчості, або вирішив розслабити публіку, що сумувала від продовження "вчорашнього", або нітрохи не підбріхуючи, повідомив, що першого дня фестивалю було викрадено вогнегасник з приміщення театру. Маніпулюючи гіркою долею вогнегасника, кожен наступний літератор зізнавався в своїй невинуватості. Першим виявися Богдан Горбчук, який зачитував вірші про Фріду Калло та Лорку. В футболці з Бартом Сімпсоном з'явився Стронґовський. Він зізнався, що любить присвячувати свої вірші різним людям. Те, що він зачитав, було присвячено його колегам по цеховому станку - "Мій перший мат"(Олегу Коцареву),"Фройд би плакав" та "Асоціативність" (І.Карпі, що асоціюється з білочками), яку він згідно з контекстом називає "предметом дослідження Забужко". Доречним виявився вірш Стронґовського про інформаційне сміття. Боляче визнавати, але того інформаційного сміття на "Цеху" було достатньо.

Палаючою пристрастю до вогнегасників нон-стоп читання продовжувала Світлана Поваляєва, яка вперше предстала перед харківською публікою в ролі поетеси. Римований дебют Поваляєвої вийшов в світ книгою "Камуфляж в помаді", добру половину якої зайняла повість Вікторії Наріжної. З вуст Світлани відбивались сторі про київських бомжів, криску-будда та вірші про жінок, написані Поваляєвою від чоловічої статі. Оголошуючи вихід Світлани, Жадан нагородив її "монстром жіночої статі". Як на мене, більш привітної та усміхненої особи на фестивалі не було. Так що, Сергію, треба уточнити цю "монстрість"! "Любитель крейди" Дмитро Лазуткин з емоційними читаннями вміло підтримав ту енергетику, якою Поваляєва наділила публіку. За ним органічність фестивалю перервало "кумівство" серед письменників. Зайвим за складом афіші та систематикою творчості став Макс Кучеренко - більш відомий як вокаліст гурту "Ундервуд", який наважився дебютувати в якості літератора на сцені актуального українського мистецтва з російськомовними (!!!) віршами, які, здавалось, не мали свого кінця. Феєричним виявися виступ Міська Барбари (вокаліст гурту "Мертвий Півень"), який був на фестивалі в якості глядача. Жаданівська жага до імпровізацій визвала Міська на сцену, де той прочитав вірш Павла Тичини з усім своїм акторським майстерством. Далі, за словами Міська, він читав вірш Сергія Вікторовича Жадана, але в укороченому варіанті, після чого Жадан заперечив свою причетність до цього римованого творіння.

Дійсно очікуваним та бажаним публікою виявився Любко Дереш, який зачитав чи то уривок з книги, який зветься "Притча про дрозофілів", чи якусь окрему новелу. Молодий письменник виявися напрочуд ерудованим в тонкощах життя комах. З антигламуру в гламур переступила Ірена Карпа, яка шокувала своїх наочно безстатевих прихильниць новим виглядом. Зачитаний нею уривок, який став сюжетом фільму, де Карпа гратиме головну роль, і водночас книжковим перебігом подій, пригнітив публіку своєю soap оперною затяжністю та мемуарністю. Запихування в читача подібного інформаційного сміття приведе до того, що Карпа втратить добру частину своєї читацької аудиторії.

Завершальною ноткою фестивалю став виступ харківського гурту "Ойра" та "Перкалаби". Мелодійна та пронизлива інструментальна музика "Ойри", яка підживлена трьома жіночими сопрано, в будь-якому разі не поступалась "Перкалабі", яка так і не знайшла достатньої кількості своїх прихильників в залі. Радує те, що харків'яни навчились розрізняти своє, а не бігати до сусідів через кордон. Подивимось як буде далі. Може, повернемо собі статус культурної столиці! Хіба нам більше треба?


Автор світлин - Юлія Рущенко