УНІЖ – фестиваль українського формату

27–29 червня в селі Уніж, Городенківського району, Івано-Франківської області вперше пройшов фестиваль «УНІЖ».

Про цей фестиваль нам повідомили в лютому, коли йшов перший набір волонтерів. Тоді більшість засміяло ідею фестивалю, аргументуючи тим, що на волонтерській праці нічого не вийде.

Довга дорога автобусом теж не навіювала гарних відчуттів – з Франківська вона зайняла майже 2,5 години. Проте, коли ми прибули на місце, то ніби поринули у казку.

Більше фото у розділі "МАРМИЗИ"
Фото: Ірися Фролова, Віра Милян-Монастирська

Розташування у гирлі Дністра, між відомих карпатських гір вражало, і водночас, радувало.

А самі організатори предстали дисциплінованою, організованою комуною, що завжди готова прийти на допомогу та відчуває турботу та гордість за власний труд.

Ця атмосфера настільки поглинала, що більшість глядачів в перший день просто сиділи на травичці, спостерігаючи, як на їх очах будується масандра чи укладається покрівля.

Організація теж порадувала – на території фестивалю працювало відразу кілька майстерень, що давало відвідувачам змогу вибору проведення свого часу.

В перший день розпочали роботу: анімаційна майстерня Степана Коваля (режисера відомих пластилінових мультфільмів „Йшов 9-й трамвай” та „Злидні”), майстерня з малювання „Художні забави”, під керівництвом художника Яреми Стеценка та ковальська майстерня Михайла та Василя Гудими. За літературні „забавки” відповідала майстерня „Ніж” та дискусійні клуби, а за водні – Тернопіль-турклуб. Правда, в перший день вони не задалися із-за рясного дощика, що час від часу поливав щедру франківську землю.

Концертна ж програма, за графіком, розпочиналася о 18:00. Перед її початком на сцені з'явився директор мистецької агенції „Наш Формат” Влад Кириченко, і почав „роздавати” всім „перцю” наліво і направо. Публіка, правда, на нього не образилася, лише від душі посміявшись з того. Більше, Влад за вечір на сцені не з’являвся, поступившись місцем Сашку Положинському.

Розпочинав вечір київський гурт Amalgamma. Як для початку виступили непогано, проте відчувалася певна нервовість у вокалістки – час від часу дрижав голос, та і арсенал рухів, так необхідних для подібного перфоменсу в подібного роду музиці, був обмежений.

Підхопивши естафету, Fakultet показав яскраву протилежність – вокалістка Катерина своїм голосом заводила і розслабляла публіку, створюючи під сценою справжній драйв. Недарма гурт став першим на цьому фестивалі, який попрохали виступити на біс.

Наступними на сцені з'явилися Хорта. Чесно кажучи – не вразили. Дуже сильно відчувалася рука Тартака в музиці (Особливо, спільного з Гуляйгородом альбому). Тексти також нагадували Тартак, правда ще ранній, соціально-злий. Не рятувало становище навіть досить оригінальний склад інструментів. Гурт з розряду – послухати і забути.

Але цей вечір явно схотів зіграти з відвідувачами в шахи – за чорним йшло біле. Івано-франківські етно-ска-панки Рура зуміли задати драйв і тон усьому подальшому концерту. Прості і часом беззмістовні пісні та пере співанки відомих хітів, тим не менше, були виконані із шаленою енергетикою. Гурт проводжали шаленими оплесками. Що фактично переросли в зустрічання гурту Sмарагда. Хлопці спочатку ніби стушувалися такому прийому, але в подальшому видали чуйну і ліричну рокову програму. Публіка лише зачаровано посміхалася, коли музиканти збирали інструменти, вступаючись місцем хедлайнерам цього дня – Юрію Журавльову та гурту Ot Vinta.

З неба почав накрапати дощик, що ніяк не могло подобатися музикантам (Враховуючи те, що весь свій саундчек хлопці провели під досить таки непоганою зливою), а народ – збиратися під сценою. Гурт почав дуже жваво і енергійно – танцював не тільки люд під сценою, але й „масандра-столова”. Злива поширювалася і Ot Vinta відіграли 5 пісень, після чого... вирубили світло. Правда, це не дуже засмутило публіку, що покричавши Ot Vinta!, і зрозумівши, що діла не буде - влаштувала собі додатковий концерт на масандрі.

Другий день, правда, розпочався на диво сонячно. Анімаційна майстерня продовжувала роботу над кліпами, художня – розпочала малювати „Портрет Єдності Фестивалю”, а в ковальській – вчили кувати козацький дух. Літературна майстерня продовжувала свою роботу, а до дискусійного клубу підключився Юрій Андрухович. З нововведень другого дня можна віднести приїзд Сашка Лірника та відкриття майстерні малювання на одязі. Саме Сашко став ведучим другого дня, завоювавши сходу „Приз глядацьких симпатій”, пославши пана Влада до бісової мами.

Правда, товариш Кириченко все одно вліз зі своєю промовою, чим досить таки серйозно попсував виступ Мартовим. Динамічний і цікавий оркестр, Мартові після майже годинної „лекції” виглядали варено, що і позначилося на їх „продукті”. Слідом за ними на сцені з'явився Квітень Руїн. Якщо хтось з присутніх встиг засумувати за Славком Вокарчуком – мав всі шанси побачити його образ у вокалісті гурту. Хлопці, з вигляду серйозні і сурові металісти, на ділі грали припанкований блюз, а „вокарчуковські” рухи вокаліста зоставляли на обличчях публіки лише посмішки. З чого робимо висновок, що виступ гурту пройшов позитивно.

Принести драйву були покликані Роллік'с. Гурт, презентувавши перед виступом свого нового учасника, зумів розтрясти перебуваючи в меланхолічному настрої публіку. Єдине, що в гурті не сподобалося – на ряду з Хортою відчутній вплив Тартака, та якась прихована одно образність пісень. Хлопці ніби й не молоді, та і чути й спілкуватися з ними раніше доводилося, проте представлена в той вечір програма тягнула максиму на трієчку.

Виправляти становища прийшов Абздольц. Чи не єдиний гурт в Україні, що може принести атмосферу тотального і божевільного свята. На цей раз абздольчики презентували публіці Абздольц ТВ, заявивши перед тим, що вони більше не гурт, а „інтерактивне музичне телебачення”. На сцені був вивішений хіт-парад кращих пісень гурту з ілюстраціями, намальованих фарбою на ватмані. Те, що багацько пісень не потрапляли в топ-10, публіку найменше цікавило – під сценою почався добрячий слем, курява не давала дихати і відігнала від сцени багатьох слухачів. Проте, це не дуже сильно вплинуло на настрій самого гурту, що завершив програму синглом-хітом „Сіські-Піськи” разом зі скрипалем гурту Пропала Грамота.

Саме цей гурт став продовженням вечора. Відіграли хлопці на своєму звичному рівні, без зайвих емоцій, але лірично, класно і драйвово. Частина публіки воліла їх не відпускати, та на сцені вже з'являлися Тінь Сонця.

Поціновувачі металу нарешті змогли відвести душу, показавши в повітря „козу” та віддуші помахавши хаєром. Проте, Тінь Сонця все-таки далекий, як від російської, так і від класичної західної метал-школи гурт. Хлопці змогли знайти свою власну, українську константу – від хороших і вдумливих текстів до чудового аранжування. Відіграли хлопці небагато, хоч кожна їхня пісня і була за дві своїх попередників. Грали б і більше, та народ все частіше і частіше викрикував Гайдамаки!

І ось на сцені вже вони. Мить – і з'являється Олександр Ярмола, затягуючи „Богуслав”, що відразу підхоплюється людом під сценою і відноситься аж до територіальної брами. Ніяких сюрпризів цього разу не було, тож відіграли Гайдамаки драйвово, подарувавши публіці цілий ворох емоцій перед заключним днем.

Третій день виявився класичним „третім днем”. Погода була хмарною, зрідка крапав дощик, але, тим не менше, було досить спекотно. Майстерні потихеньку закінчували свою роботу: анімаційна розпочала зйомку кліпів (їх презентація відбулася акурат до виступу Перкалаби), художня запрошувала всіх охочих малювати, а дискусійний клуб подався в розмови про бізнес. Лиш літературна майстерня продовжувала віршувати, а „водні” забави нарешті запрацювали в повній силі та об’ємі.

Музичну програму відкрили Ті, що падають вгору. Цікавий поп-рок гурт, з чудовим жіночим вокалом та прекрасними текстами. Особливо розчулила їхня пісня „Метелик”, коли на сцені з'явилися маленькі діти у відповідних костюмчиках і почали водити хороводи навколо вокалістки.

Чуйну програму підтримав і Мандариновий Рай. Його блюз, на відміну від Квітня Руїн, сприймався плавно і злагоджено, а чарівні поєднання вокалів та інтелектуальні тексти надавали вечору філософського змісту.

Не стали переривати загального муару чуйності і таємничості і Королівські Зайці. Ветерани рок-сцени зіграли переважно пісні з нещодавніх альбомів, порадувавши публіку лише одним стовідсотковим хітом „Прости, лечу”.

Гітаристу тернопільського гурту Nameless, що змінили Зайців, було нелегко – в один день він кинув палити, став ведучим концерту та ще й мав відіграти власний виступ. Варто зазначити, що жоден з вище перерахованих факторів на якість виступу не вплинув. Гурт став чудовим закінченням чудернацького „фестивалю жіночих вокалів”, вступившись сценою „грубим і невихованим мужланам” – рівненському Brem Stoker.

Перед виступом гітарист Льоха сказав, що для них це новий досвід – виступати на розігріві у футболу, тож вони намагатимуться підігріти публіку максимально.

За що їм велике спасибі, бо футбол насправді виявився нудним. Якби не яскраві перли в коментарях Сашка Лірника, то впору можна було б і заснути. Проте добре, що добре закінчується – чемпіоном Європи стала Іспанія, а чемпіоном Уніжу – Перкалаба.

Прогноз Федота на те, що „гуляємо цілу ніч” майже вдався, правда концерт, все-таки, трохи затягли – публіка під кінець виглядала бляклою.

Закінчував фестиваль феєрверк (Кияни в натовпі, згадавши гіркий досвід, хором прокричали „Фестиваль феєрверків”) та 30-и хвилинне лазерне шоу, що супроводжувалося музичним рядом.

Після того фестиваль погрузився в сон, а на ранок 30-го його вже неможливо було впізнати – лиш купки сміття нагадували про те, що тут відбувалося якесь дійство.

Підсумовувати вище написане не хочеться. Як і казати, що фестиваль вдався. „Уніж” не заслуговує таких банальних фраз. Лиш хотілося б побажати організаторам, волонтерам і публіці зберегти його цьогорічну атмосферу на рік наступний. І зустрітися знову, на цій благодатній франківський землі, в рамках фестивалю „Уніж 2009”.

Більше фото у розділі "МАРМИЗИ"
Фото: Ірися Фролова, Віра Милян-Монастирська