Юрій Покальчук зняв фільм про підліткову колонію

Письменник Юрій Покальчук та режисер Максим Сурков зняли документальний фільм про Прилуцьку підліткову колонію «Зона особливої уваги». 28 березня у кнайп-клубі «Купідон» відбулася презентація стрічки. У квітні цей фільм покажуть на каналі «1+1».


Стрічка знімалася в кінці літа – на початку осені 2006 року. Фільм побудований на розповідях ув’язнених та їхній творчості: віршах, піснях. Юрко Покальчук випускає у Прилуцькій колонії квартальний журнал «Горнизонт», який складається з поезій, життєписів і малюнків вихованців колонії.

- Розумієте, усі ці діти рано чи пізно виходять з колонії на волю, – розповідає Юрій Покальчук. – Це наші з вами сусіди, і в кращому випадку суспільство байдуже до їхніх проблем, а часто просто вороже. Я б не хотів, щоби так було. Їх треба підтримувати і допомагати їм. Не можна бути байдужими. Можливо, нагодувавши безпритульну дитину, ви допоможете уникнути якогось злочину.

Юрко Покальчук у кадрі спілкується із малолітніми злочинцями, і більшість із них кається в тому, що скоїли. Фільм поділяється на три частини: «Жорстокість», «Секс» і «Любов». В першій розповідається власне про заклад, де утримують малолітніх злочинців. Друга – про секс, який спричинює злочинність. Секс малоліток. Кілька героїв фільму розповідають, що мали перший сексуальний акт в 13-14 років. Остання частина «Любов» розповідає про любов ув’язнених до батьків та коханих. Після показу фільму зал довго аплодував. Переглянути фільм прийшов письменник Олесь Ульяненко та культурний діяч Лесь Доній, які сиділи поруч.

Понад 15 років письменник Юрко Покальчук займається проблемами неповнолітніх правопорушників, є членом Піклувальної ради Прилуцької виховної колонії і Громадської Ради при Департаменті з питань виконання покарань.

- Я вирішив зняти фільм саме про дітей від 12 до 18 років, - розповідає письменник, – тому що ними ніхто не опікується. Дитина закінчує 9 класів і їй нікуди йти. На роботу їх ніхто не візьме, спортивних інтернатів у нас уже немає, батьки дитиною не займаються. Діти йдуть на вулицю і потрапляють в комп’ютерні клуби та зали автоматів. Багато дітей проводять ніч в комп’ютерному клубі. Вона коштує усього 8 гривень. А їх треба ще заробити. Там збираються цілі злочинні угрупування.

- Чи всі в колоніях реальні злочинці?
Ні, в колоніях свідомих злочинців дуже мало. От якщо взяти цю колонію, в якій ми знімали фільм, там 250 ув’язнених. Я спілкувався з усіма. Реальних злочинців серед них чоловік 30. Це вже загартовані злодії, які когось вбили, залізли в квартиру, тощо. Усі ж інші – це жертви суспільної неуваги.

- У колоніях люди виправляються?
Звісно! Для того вона і є – виховна колонія. Для злочинців-дітей колонії виховні. Тому що вони піддаються вихованню. А для зрілих злочинців – виправні. От перед початком фільму подзвонив мені на мобільний хлопець, який теж сидів у цій колонії і розповів, що вступив на юридичний у цьому році.