Загадкова та дивовижно гарна Білорусь

Коли я пакувала свій рюкзак і з гордим виглядом на обличчі казала всім, що їду подорожувати Білоруссю, то шановні Всі мені казали: «Тююю, а що там робити?» Як же ж ви помилялись, Шановні:)!

Пробула я в цій чудесній країні 3 дні, тому про все по черзі. В перший день мною та моїми друзями - товаришами, прямісінько з мінського вокзалу було відвідано Мирський замок, що знаходиться в містечку Мир (3 години від столиці на маршрутці). Скажу чесно, була приємно вражена, бо не чекала побачити таку красу. Оскільки метою нашої поїздки було показати нашому іноземному другу, який приїхав до нас з Іспанії, краєвиди цієї містичної (як він висловився) країни, то ми взяли екскурсовода, так і дізнались історію замку:). Він неодноразово змінював володарів, останній з яких отримав його у спадок від свого двоюрідного племінника (мені б таких племінників:), і спочиває з миром в капличці, що знаходиться в Англійському парку за замком.               

Цікава легенда про озеро, що в ньому має втопитись стільки людей, скільки їх загинуло при будівництві замку, але точно ніхто не може сказати скільки їх загинуло, і скільки ще лишилось, тому купання в озері продовжується щоліта:). Також цікавим фактом є й те, що кожного літа біля замку на дерев’яній, спеціально побудованій для цього заходу сцені проводиться музичний міжнародний фестиваль. Тож жителям містечка нема коли сумувати:).

Далі ми, скуштувавши смачнючих дерунів, рушили до міста Новогрудок (1,5 години їзди від Миру), відомого тим, що за часів литовського Князівстві він був його першою столицею! У місті дуже гарно, вразила різноманітність вірувань. У місті є костьол, православна церква, баптистська церква і навіть мечеть. Нами також був відвіданий музей Адама Міцкевича (в будинку, де він мешкав і писав), а також замкова гора із залишками замку (який місцеві жителі потрохи розбирають на цеглу:)), і ми мали змогу подивитись на колишню столицю князівства Литовського з висоти пташиного польоту.

Ще у місті є краєзнавчий музей (це для довідки. На жаль, ми туди не встигали). Ночували ми в містечку Кореличі, в єдиному в місті готелі, але вам я цього не раджу робити ніколи, бо я спала з пальцями у вухах, в номері який коштував 70 грн, але не вартував навіть і 20.

Другий день був не менш насиченим і цікавим. Ми відвідали Мінськ, прогулялись головною вулицею до Майдану Незалежності. У Мінську всі найцікавіші місця розташовані на центральній вулиці: тут тобі і театр, і кінотеатр, і ЦУМ, і оперний театр, і Міська ратуша, і прекрасний Червоний костьол, і безліч кафешок, де можна перекусити. Розчарувало те, що архітектурних пам’яток практично не збереглось, майже всі будівлі в центрі міста збудовано в радянські часи, що, звичайно, краси місту не додає. Зберігся лиш невеличкий шматочок «старого міста», з будиночками тієї епохи та бруківкою. А от те, що церква Петра і Павла знаходиться на вулиці Кирила і Мефодія - це, певно прояв неабиякого почуття гумору білорусів:).

Зі столиці на «залізних собаках» ми вирушили до Кобрина, де наші білоруські друзі люб’язно домовились про наш нічліг, чим полегшили нам життя і покращили фінансовий стан:) а тому, поснідавши в кафе «Лакомка» (до речі, смачно і не дорого), ми вирушили далі.

Наступним пунктом нашого призначення було місто Кам’янець (не плутайте з Кам’янцем-Подільським) де, як виявилось, стоїть собі з давніх-давен вежа, і зветься вона Українська. Що нас неабияк потішило (бо ж патріоти:)).

Далі були відвідини дрімучих лісів Біловезької Пущі та вольєрів з чудесними тваринами – зубрами. Там ми почули байку про те, що коли Брежнєв приїздив на полювання, то ніяк не міг щось людське вполювати.  Одного разу місцеві жителі наловили котів - бо ті бігають не так швидко, як зайці, обмотали їх заячими шкурами. І випустили акурат перед приїздом Шановного. Здивуванню його не було меж, бо після першого пострілу коти полякались і полізли на дерева. Після того Брежнєв полювати перестав…Тим більше - на зайців:).                                                                                                                                                   

Останнім пунктом перед Києвом був Брест і його фортеця. Вразила фортеця своїми розмірами: велика і колись могутня, і грізний обеліск… стало трохи сумно… Також хочеться відмітити, що в Бресті ще зберігся пам’ятник Леніну, який чомусь вказує шлях не у світле майбутнє, а на костьол через дорогу:) Перекусивши на останок дерунами, взяли по парі плиточок шоколаду фабрики «Комунарка» (це як наш «Рошен»:)) і - гайда додому.

Ми отримала неймовірне естетичне і моральне задоволення від подорожі, а скільки ж іще всього не було відвідано за браком часу. Сподіваюсь, що це лише перша моя подорож Білоруссю і ніяк не остання.