Записки з «Березневих котів-2014»

Аби пояснити, звідки взялася така назва, маю повернутися в листопад 2013 р., коли раптово усвідомила, що довкола давно не відбувається нічого цікавого і хорошого, а всі мої дні стали нестерпно схожими між собою; ще й початок революційних подій в країні співпав з моїм внутрішнім «Майданом».

Так от, тоді-то я й вирішила, що розвіятися мені допоможе хоча б маленька, але подорож. Час минав, а обставини складалися так, що або не було коли, або не було можливості, аж поки в лютому, вже цього року, ми з моєю подругою, Олею, вирішили, що, як не вдалося минулого року — цього ми просто зобов'язані приїхати в Ужгород на «Березневі коти».

Цілий лютий та першу половину березня провела в очікуванні відпустки, поїздки в Ужгород, зустрічі з друзями, котрих давно не бачила та купи яскравих, позитивних вражень від самих «Березневих котів». В останній момент Оля повідомила, що не зможе приїхати, а я у відповідь пообіцяла, по можливості, написати детальний звіт про фест. Отак все й почалося :)

28.03.2014 р. (День перший)

Колись в далекому (а може, й не такому вже) 2010р., після презентації моїх «Химер», П.П.Ковач сказав мені, що я нагадую йому пташку, котра перелітає з гілки на гілку в пошуку місця, де могла б звити своє гніздечко. «Боже збав стати домашньою куркою, якій обрізають крила, аби не перелетіла за огорожу. Тоді вже нічого не побачу, окрім свого курятника,»- подумала я, але у відповідь лише посміхнулася. Цей епізод з минулого був першим, що прийшло на гадку, коли розглядала фотосерію Белли Логачевої «Голі сніданки» (проект «Еволюція») на відкритті цьогорічних «Березневих котів».

Думаю, автор зачепив одвічне питання, хто ж таки був першим: курка чи яйце? Паралель яйце(курка) — людина в позі ембріона (а конкретно жінка) символізує основу життєвого циклу: і початок і кінець, сама життя і творить нове життя (за такі умовиводи на практичній з філософії мене, скоріше за все, поперли б з аудиторії, та я і сама не подумала б, що колись порівнюватиму жінку з куркою і, мало того, спокійно сприйматиму такі порівняння).

(«Love sailes» Марсель Онисько, проект «Еволюція»)

Тут все було б ясно без моїх коментарів, якби я була згодна з цим твердженням, що нагадує мені композицію Velvet Lounge Project «Give it to the sails of love». Маю заперечення: любов не продається, вона віддається просто так — в цьому і є її сенс.

(Любомир Тимків, проект «Еволюція»)

Мені сподобалися ці фігурки, найбільше та, що з рибою (нижня, середня). Для мене паралель людина/риба має в собі щось містичне, особливо якщо говорити про творчу особистість: ну не може вона без процесу творення, як риба без води.

(Галина Хорунжа, проект «Еволюція»)

Відбитки листків викликали асоціації з верлібрами Волта Вітмена, природними як дихання, з його «Листям трави». Кожен може бачити тут , що схоче, я бачу — бажання залишити слід по собі навіть в маленього листочка. Зрештою, кожен з нас лише маленький листочок на великому старому дереві на ім'я Всесвіт.

Також в експозиції були представлені цікаві арт-об'єкти: «Березневий кіт Шрьодінгера» Катерини Єрмолаєвої( Шрединґерів кіт– герой уявного експерименту Ервіна Шредінгера. Цей кіт повинен одночасно перебувати в 2 станах: живий і мертвий. Уявного кота поміщено в коробку, перебуваючи в якій він з імовірністю 50% живий і з такою ж імовірністю — мертвий доти, доки хтось не відчинить коробку й не визначить: живий кіт, чи ні) та еротичні стовпи Руслана Тремби під назвою « Громадська мастурбація».

Номером один серед предметів експозиції стала фоторобота «Вимушений акт толеранції»(Тетяна Смріга, Tekla Mandryka (Віктор Лавний)). На фото – оголена жінка, під фото – бита. Найбільше привертає увагу обличчя жінки, очі, в яких читається напруга і спротив. Таке враження, що фото зроблено щойно по дії вчиненій над нею, а бита під фото знаряддя, яким, так би мовити, вимушено толерували. Лишитися байдужою просто неможливо.

Звичайно, це далеко не всі роботи з експозиції «Еволюція», але я не мистецтвознавець, аби давати фахову оцінку. Розповіла виключно про ті, котрі чимось зачепили.

Перш ніж перейду до наступного пункту програми першого дня «Березневих котів-9», зроблю коротенький відступ та подякую організаторам за щорічні приємні знайомства з сучасною європейською літературою та її авторами. Саме завдяки «Котам» я познайомилася з творчістю Богдана Задури (Польща) і з першого верлібра закохалася в поезію Віталія Рижкова та білоруську мову.

Цьогоріч гостем «Березневих котів» став Міхал Габай — поет та літературознавець зі Словаччини. Він прочитав лекцію «Сакральні виміри еротики у поетичному творі Яна Смрека «Eva Ave». У ній йшлося про історію написання «Eva Ave», про тему жінки краси та кохання, значення яких Смрек досліджував, поєднуючи пародійні прийоми та порнографічний стиль. Автор надав новизни схемам любовної, а точніше, еротичної лірики, які використовуються в традиційній словацькій літературі. Ян Смрек у своєму поетичному творі зруйнував протиставлення між земним та сакральним, зосередив увагу на зв'язках між матеріальним та духовним у людині.

Окрім лекції, можна було почути авторські тексти Міхала Габая. Один я встигла записати (переклад Віри Якубик):

уявляю ніч настільки темну

що ти не прочитаєш

моєї посмішки

тільки не цитуй

«Paris at night»

краще обійми мене негайно

бо завтра ми вже сидітимемо

у різних кінцях

кав'ярні

У підсумку можу сказати, що це було дуже приємне ліричне знайомство із сучасною словацькою поезією.

Далі там-таки, в «Бавці»відбулася вистава за п'єсами О.Гавроша «Сторінки щоденника поета», приурочена 200-річчю Т.Г.Шевченка.

Шевченко у виконанні акторів лялькового театру і малював, і декламував, і сумував, і жартував, і співав, і танцював, і від служби шлангував, часом жахав; коротше кажучи, всіляко спростовував нав'язуваний нам зі шкільної лавиці, рафінований образ стражденця, пророка, ледь не святого від поетичного слова.

Вистава мені сподобалася і з точки зору акторської майстерності та вигадливого використання реквізиту, притаманного ляльковому театру, це робило картинку, подану зі сцени, кінематографічною, і як вистава про Шевченка — просту людину з її стражданнями, переживаннями душевним болем, позбавлену нальоту обраності, пророчості. Кожен актор, задіяний у виставі, побував у ролі поета, наче стверджуючи цим думку, що Шевченко продовжує жити в кожному з нас. Акторам та автору п'єси вдалося максимально олюднити та наблизити великого Кобзаря до звичайного глядача, розкрити внутрішній світ людини, яка, знаходячись у далеких від батьківщини краях, при забороні писати і малювати створює шедеври.

Художня публіцистична вистава «Сторінки щоденника поета» на основі двох п'єс О. Гавроша розкриває драматичний талант автора зовсім в іншому плані , ніж «Ромео і Жасмин», яку бачила у постановці «Вавилону» в рамках «Березневих котів-2011». Все ж з історичними персонажами важче мати справу, адже розробляючи власну лінію бачення тієї чи іншої особистості, ризикуєш і натрапити на критику з боку «-знАвців» (в даному випадку «шевченкознавців»), та ще й бути неправильно потрактованим пересічним глядачем, який може зосередити увагу саме на веселих моментах вистави і подумати, що Шевченко був саме таким.

Не знаю. наскільки автор думав про такі ризики, беручися за справу, та, на мою думку, все вдалося. Принаймні жоден шевченкознавець за час вистави не постраждав, а глядачі лишилися задоволеними.

О 20:00 тут-таки в «Бавці» відбулася театралізована феєрія «О пів на тебе...», реалізована зусиллями Марини Шайбнер (режисер), Віктора Катуни (актор) та Ольги Мацо, яка у цьому випадку була і автором, і персонажем постановки. Вистава перенесла глядачів в окремий вимір, де поетичне слово матеріалізується, а ліричні герої оживають і виходять з рядків прямісінько в зал театру.

Кожен присутній мав змогу отримати «поетичний укол у душу» та вакцину від поганого настрою, а хто не прийшов — навіть не знаю, що з вами тепер буде ;).

Завершувала перший фестивальний день презентація збірки Романа Штігера «Невірші» («невірші»  – авторський термін, що вказує на незалежність від віршованих канонів і водночас заперечує тотожність між невіршами і прозою). Для мене «Невірші» – уявний монолог ліричного героя, адресатом якого є жінка. Вона присутня всюди: в словах, в образах (жінка і тиша, і ліс, і сонце, і сон), вона в думках і навіть між рядками. Таке враження, що якщо озирнешся – побачиш десь між глядачів ту саму, до котрої промовляє автор:

...коли ти мені кажеш що усе буде добре
так і стається
молитись чекати і вірити
молитись і вірити
бачу ліс
я хочу його нюхати і збирати там ягоди
а потім несміло пірнати у небо
а потім творити історію із крапки
ти цілуватимеш
себе у зап'ястки
і музика тектиме по шкірі
твоїми руками намистами
а ми
всього лиш паралельні світи
світи у очі променем лезом чи жалом
шукати у всіх перехожих ту котра
живе у мені
ми самі усе вигадали
прокинься!
ти
тиша
ти сонцем у очі прийдеш
я знаю це сон
це сон
це

Отак от романтично «невіршовано» закінчився перший день фестивалю.

29.03.2014 р.

Для тих, хто вчасно ліг спати напередодні, а не над ранок дня сьогоднішнього, як я, другий фестивальний день розпочався екскурсією Ужгородом «Любов і революція», для мене ж — інтерактивною презентацією «Жменьки добрих історій» від Слави Світової (книга видана в одній серії з «Теплими історіями до кави» та «Теплими історіями до гарячого шоколаду» Н. Гербіж).

Справжнє ім'я авторки – Тетяна Муль. Щодо псевдоніму, він не вказує на прагнення світової слави, а несе в собі іронічний підтекст. Тетяна розповіла також про щоквартальник «Каралєвна», який вона видає разом з подругою. Одразу попросила не кепкувати через кальку у назві видання, оскільки це засіб іронічного, і продемонструвала, яка корона має бути у каралєвни , як та має сидіти і навіть тримати голову :).

Авторка сонячна й життєрадісна. Приємно було і слухати, і спостерігати, а часом і брати участь, адже глядачі були активно залучені в процес презентації.

Всі прозові історії зі «Жменьки добрих слів» містять рівно сто слів кожна. Кілька з них Слава зачитала, а потім попросила бажаючих вибрати навмання кольорову смужку, на іншій стороні якої було слово. Потрібно було назвати асоціацію до того слова, можна з коротким коментарем. Далі Слава Світова зачитувала оповіданнячко під тою ж назвою, що на смужці. Мені випало «Торт», зміст оповідання мене здивував: я ніяк не очікувала, що заяву на звільнення можна піднести керівництву у вигляді торта (я собі це занотую :) ). Також глядачі мали можливість самі зачитати навмання вибране оповідання. На цей раз моїм обранцем став «Дядечко Вітер». Як то кажуть, доля посилає знаки, хоча оповідання не мало нічого спільного з попутним вітром, в ньому йшлося про доброго чоловіка, улюбленця сусідських дітей, котрий жив на горищі, завжди дарував їм кольорові вітрячки і вчив розмовляти з голубами.

Наостанок Слава запропонувала присутнім лишити кілька теплих слів на кольорових стікерах. Їх вона складає до «Смайлбоксу», всюди возить з собою і, коли треба «поправити настрій», перечитує. Цікавий метод терапії :) Я б запропонувала привозити саму Славу до людей, яким треба «поправити настрій».

Далі відбулися великі літературні читання «Слововиця». Авторів було багато, напишу про тих , котрі найбільше запам'яталися (читай – сподобалися). Отже, номер перший – Мирослав Лаюк з довгим віршем про алюмінієвий дріт, хоча я думаю, що зовсім не про дріт був текст. Але якщо брати дослівно — маємо своєрідну лекцію про властивості алюмінієвого дроту, про особливості намотування та ламання даного металу та поради з його експлуатації. Як твердить шановний лектор, алюмінієвий дріт має здатність об'єднувати людей, як і Nokia :). З дівчат, які виступали, мені найбільше запам'яталася Рішка Палкіна. В її текстах домінувала екологічна проблематика. Авторка засуджує жорстоке поводження з тваринами та використання їх у якості сировини для предметів розкошу, адже «якщо краса потребує жертв — вона не врятує світ».

Наступний пункт програми фесту чекав на нас у «Кактусі»: «воЦап» (проуз-панк про життя українців). Окрім чудової музики та ліричних пісень, переважно на тексти Мідної (поетеса, лауреат третьої літературної премії видавництва «Смолоскип» (2013), фіналістка проекту «Прогулянка з поетами» Міжнародного поетичного фестивалю «Meridian Czernowitz-2012»; учасниця фестивалів «Ватерлінія», «Березневі коти», «De Libertate», «Трипільське літо», «Йогансен-фест» та фестивалю «Книжковий Арсенал» тощо), присутні стали свідками ритуального спалення матрьошки-Путіна, попередньо втопленого в тазі з російською горілкою. Всім фанатам політики того, кого не варт згадувати проти ночі, а також тим, хто хоча б колись мріяв про московську прописку, було люб'язно запропоновано приєднатися до горе-матрьошки.

Писатиму про вечірку «Chicarrones Shator»  - все одно, що фільм танцювати – тому не буду.

Театр вогню «Fire life» поставив у кінці другого фестивального дня не просто ефектну крапку, а цілий палаючий тризуб.

30.03.2014 р.

Презентація поетичної збірки Анни Малігон «Первісний дощ» відкрила третій, останній, день «Березневих котів».

Вірші Анни практично оголюють нерви, при чому не тільки ліричної героїні, але й уважної слухачки. Думаю, кожна жінка хоча б раз переживала такі сильні почуття, коли настільки вростаєш в кохану людину, що починаєш жити тим, чим він живе, бачити світ його очима, любити не тільки ті самі книги і музику, а навіть і людей, з якими коханий перетинається, і жінок, що в нього були, є чи будуть. Всі її вірші живі до болю.

Опісля презентації відбулися малі літературні читання «Молококтель» за участю Сергія Федаки, Василя Кузана, Валентина Кузана, Томаша Деяка, Вано Крюгера, Олени Герасим'юк, Vika Коврея та ін. Декотрі тексти змусили поностальгувати, викликали купу приємних спогадів та асоціацій.

Жіночий діалог «Logos y Eros» (виконавиці: Марія Лазебник, Ярина Бурбан; вірші: Ярина Бурбан, Наталя Трохим, тексти: Халіль Джебран, Салман Рушді, Біблія) – своєрідна міні-вистава про жінку як початок і кінець всього, святу і грішницю, спокушену і спокусницю. Все в цьому маленькому дійстві було вибудовано навколо центрального образу – від простору для самої дії, окресленого колом глядацьких стільців, одягу акторок – до яблук (символа першої спокуси), що, випавши з подолу, своїм стукотом і розпочали виставу.

Закриттям цьогорічних «Котів» став концерт «Sex, Blues & Rock-n-roll», в рамках якого було представлено міні-проект «Тшшш» гурту «Точка Кипіння»: «Колискова Кусто» (слова: Томаш Деяк, вокал: Анна Шміляк, клавішні: Стас Бабидорич, гітара: Томаш Деяк), «Учора над містом летіли гуси (пісня на слова Є. Плужника, вокал: Анна Шміляк, Валентин Кузан), «Боні і Клайд» гурту «Сплін» в українському перекладі у виконанні Анни та Валентина, «До семи» (на слова Наталі Пасічник, Тернопіль) , а також вдосталь хорошої музики від хлопців з гурту «Еkarasata».

Підсумовуючи свої враження від фесту, скажу: як і у всіх приємних подій, в "Березневих котів" всього один недолік – вони мають властивість закінчуватися :) . Та я точно знаю: пройде рік – і знову буде березень, а з ним – десяті "Коти". Тож чекаю з нетерпінням .