Шукаючи натхнення

       Дівчинка із сумними голубими очима. Раніше у тебе були мрії, яскраві малюнки і кольорові сни. Зараз ти не маєш нічого з вищепереліченого. Натомість у тебе є твої два маленьких сонечка, яких ти чомусь називаєш донькою і сином…
Тобі здається, що ти загубила те натхнення, яке колись мала. Спочатку ти шукала його усюди – у своєму помешканні, на вулиці, в парках і навіть під яскравими люмінісцентними вивісками. Але натхнення ніде не було. Тому, напевно, ти давно нічого не малюєш і забула як це – водити лінії на папері. А колись тобі це так вдавалося! Засинаючи, ти мріяла не про хлопців та романтичне кохання, як це часто буває у юному віці, а… майструвала дизайн помешкань. Тому, напевно, якось злякалася, що заміж так ніколи і не вийдеш. Адже мріялося чомусь зовсім не про те. Звісно, хотілося мати того одного єдиного принца, але його образ видавався тобі чимось розмитим і ти все ніяк не могла розмалювати його улюбленими фарбами. Ті бажання про принца швидше диктували подруги, у яких і принців, (як і королів), на той час вже вистачало.           Але якось настав той час, коли самотньою ти стала залишатися рідко. Почали траплятися якісь супутники на шляху, але часто не ті і не такі. А так хотілося кохання, затишку тепла і… гарненьких сонечок. Підходив «твій» час і саме з’явився він. Закохалася? Напевно. А може, це колишні страхи далися чути. Зрештою, він таки освідчився і ти якогось дня вдягнула омріяну білу сукню і над вами провели давній ритуал. Навіщо? А як інакше? Тільки от малювати після цього хотілося все менше. Натхнення вже майже не було і ти зрештою перестала його шукати всюди, куди б не йшла. Адже у спільному ліжку було не холодно і мрії про дизайн вивітрилися так, як і страхи про те, що назавжди доведеться залишитися самій. 
     Втім, і тепла спільного ліжка вистачило не надовго, але ти згадала, що з дитинства була загартованою і тепер готова до будь-яких морозів. Бодай би той холод настав навіть у ваших із ним стосунках, але ти його зможеш витримати, запевняла саму себе. А друзі все частіше почали помічати, що твій погляд став сумнішим... А ще ти чекала на з’яву першого сонечка. Коли воно прийшло, його тепло змогло змусити не звертати увагу на прохолодність спільного ліжка. До слова, у ньому температура не надто змінилась. 
         Друге сонечко прийшло досить швидко, майже одразу за першим. Дехто навіть дивувався чому все сталося так блискавично. Але ж усі вони не могли і здогадатися, що тобі настільки бракувало тепла, що, здавалося, одного сонця буде завжди замало. Та й у вашій з ним оселі ти останнім часом, незважаючи на всю свою загартованість, почала вмикати різні обігрівачі, лампи і запалювати свічки. Тобі насправді бракувало тепла. Але твій принц вперто цього не помічав і завжди нарікав на подорожчання електроенергії, яку чомусь пов’язував з твоєю тимчасовою вимушеною відпусткою. Ти, стиснувши зуби, мовчала. Голубі очі все сумнішали і сумнішали. Натхнення так і не з’являлося. Шукати його не хотілося. Бажань чомусь теж з’являлося все менше. Все зрештою зводилося до того, аби підтримати життєдіяльнсть обидвох сонечок. Адже їхнє тепло правдиво зігріває, а електроенергія зараз і справді подорожчала. 
       Старше сонечко, яке ти називаєш донечкою, любить малювати. Ти мрієш, що її бажання не закінчаться на принцах і вона стане тим, ким ти не стала. Все випитуєш чи знає вона щось про дизайн, але вона ще надто маленька, аби розуміти ці слова. Молодше сонце-синочок, і ти вперто віриш у це, обов’язково стане чиїмось принцом. І, напевно, тому ти його так обожнюєш і лелієш. Адже він обов’язково стане тим, ким так і не став його батько…