категорії: кіно кінорецензія

«Марлі і я»: історія про одного собаку

Назва фільму: Марлі і я / Marley & Me
Режисер: Девід Франкель
Актори: Дженіфер Аністон, Оуен Вілсон
Студія: Twentieth Century Fox C.I.S.
Прем'єра: 9.03.2009

Кадри з фільму Цей фільм – історія про собаку. Звичайного й недосконалого. Проблемного, але вірного. Нескладний голлівудський фільм про чотирилапого улюбленця, його веселі й водночас набридливі для господарів витівки. Історія про те, як життя пса стає частиною нашого життя. Як він розважає й тішить цуциком, показує собачий гонор дорослим й помирає старим.

Сюжет фільму дуже простий. Журналіст Джон Гроган (Оуен Вілсон) одружується з журналісткою Дженіфер (Дженіфер Аністон). Вони починають нове життя у Флориді. Подружжя винаймає дім, в обох з’являється робота. Одним словом, життя налагоджується. Герої фільму вже не надто юні, тож настає час замислитися про повноцінну сім’ю – про народження дітей. Але діти? Джон жахається цієї думки, а от Дженіфер хочеться стати матір’ю. Щоб випробувати свою відповідальність й почуття обов’язку найкраще… завести собаку. Це також постійні турботи й виховання, хоч і не в таких масштабах, як із дитям.

 Чотирилапим вихованцем Джона і Дженіфер стає довговухе цуценя лабрадора. ПеКадри з фільму сик сам обирає собі ім’я Марлі, слухаючи по радіо пісню Боба Марлі. Тільки-но новий мешканець переступає поріг дому Гроганів, починаються веселі пригоди. Марлі – просто неадекватна тварина. Він нікого не слухається, ні на що не зважає, нічого не боїться. Окрім грози й грому – тоді він влаштовує мелодійні собачі концерти. Пес трощить все навколо, його виганяють із курсів навчання собак, а також з єдиного в місті собачого пляжу. Всі ці історії Джон згадує у своїй журналістській колонці – і рубрика, яку до того ніхто не читав, стає популярною й підвищує рейтинг газети. Дику домашню тварину Марлі люблять усі.

 Що ж, тест на терпіння й любов Грогани пройшли. Настав час створювати справжню сім’ю. Отримавши дозвіл побачити цей світ, діти в Джона й Дженіфер народжуються й народжуються. Не встиг спертись на ніжки старший син, як на світ з’явився його менший брат. Не встигли Грогани промовити: «Більше ніяких дітей!», як вже тримали на руках «новеньку» – крихітну донечку.

 Життя вирувало, й Марлі весь цей час був поряд: бавився з дітьми, допомагав їх пильнувати, як і колись, бешкетував й капостив. Він був членом велиКадри з фільму кої родини, свідком її народження й росту, невід’ємною її частиною. Аж доки не настав час іти.

 Років не спиниш – стукнуло 40 Джонові, підросли дітлахи, пес постарів. Одного дня він просто пішов помирати. Марлі заснув. Під своїм улюбленим деревом неподалік від дому. Він пішов, але залишив своїй родині дуже й дуже багато – пам’ять і любов.

Я не надто люблю дивитися голлівудські фільми. Але після перегляду «Марлі і я» сльози текли самі собою – одразу згадалася моя стара вівчарка, покійна вже 5 років. Прокинулась пам’ять і прокинулась любов. Так, в цьому фільмі нема глибокої філософії, там не підняті важливі суспільні проблеми, це не шедевр кіномистецтва. Це звичайна історія про звичайні сімейні будні й звичайного пса в них. І саме в звичайності її популярність. До того ж, фільм знятий за книгою-бестселером американського журналіста Джона Грогана, написаною на основі спогадів з його життя. Кадри з фільму

Цей фільм не тільки про пса. Це кіно про любов: людини до людини, людини до собаки, собаки до людей. В сучасному світі з його вовчими законами ринкової економіки ми дуже часто забуваємо про справжні людські почуття. Не тільки про кохання з яскравими пристрастями, ні. Про банальну щоденну любов, яка виявляється в буденності й проблемах, в терпінні й розумінні, ніжності й теплі. Інколи простий пересічний собака мусить нагадати нам, що наше призначення на цій землі як людини, як частинки Всесвіту, як частинки природи – це любов.