Олександра Шелковенко: «В Бандери було троє дітей - звідки, думаєте, вони взялися?»

Її  називають провокацією  й вигадкою, однак  своєю творчістю  вона, здається, влучила  в яблучко. Інакше еротично-націоналістичні  оповідання молодої  мережевої письменниці Олександри Шелковенко навряд чи публікували б у збірках сучасної української літератури. До збірки «Лінії пристрасті», випущеній нещодавно редакцією журналу «Дніпро», ввійшли чотири оповідання Саші. Набагато більше їх опубліковано в інтернеті – у блозі письменниці, в чиє існування дехто відмовляється вірити, на численних літературних форумах і сайтах. Навіть якщо спершу Олександра Шелковенко виникла як провокація чи пародія, сьогодні її слід визнати за складне і неоднозначне літературне явище. Мені вдалося поспілкуватись із Олександрою заочно (адже нас розділяють тисячі кілометрів простору, нездоланного завдяки ісландському вулкану: письменниця живе в Росії) і розпитати її про секрети її творчого методу.  

– Олександро, що допомагає вам  удалині від Батьківщини, в Росії, берегти  національну свідомість, мову і культуру, та ще й робити внесок в українське мистецтво? 

– Тутка на чужині мене підтримує Націоналістичний портал ОУН. Знайшла там статтю про Миколу Міхновського, та й слідую його заповітам. Міхновський – мій маяк, мій життєвий смолоскип! От він вчив: «не накладай у купу з гнобителями нашими» (10-та Заповідь). Намагаюся не користуватися громадськими туалетами: як знати, хто сидів перед тобою? Що як наш гнобитель?  

Чи інше: «Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами». У Петербурзі я тривалий час жила із москалицею. Разом ся займали лесбійською формою любові. Вона запропонувала поїхати до Голяндії, одружитися (там дозволяють лесбійські шлюби). Так я сказала: «Не візьму тебе у дружини, бо ти – з чужинців. Не хочу, щоб діти були ворогами». А вона: «Та звідки ж в нас діти будуть?» А я: «А що як всиновимо?». Так і розсталися з нею... Тож Міхновського я шаную. 

– Чому  з усього можливого  спектру тем для  своєї творчості  ви обрали саме статеве  життя? Чи вважаєте ви, що так легше привернути увагу сучасних читачів? 

– Наше життя неможливе без сексу. Не було б сексу – збідніла б фауна і флора (квіти ж теж сексом займаються – пестики, тичинки). Без сексу не було би й нас, Українців. Людина пішла від мавпи, мавпа – від динозаврів, динозаври – від риб. То є наша історія – мусимо шанувати. Якби динозаври не займалися сексом, то вимерли б раніше – і не стали б нашими пращурами. Тож секс – не розвага, а святий обов'язок перед предками, перед людством, а головне – перед Рідною Землею.  Письменник – особливо Український – має про це нагадувати. От як я... 

– Ви  стверджуєте, що український  секс має свій національний колорит. У чому, на вашу думку, він полягає? Назвіть його головні  риси та відмінності  від, наприклад, сексу  російського. 

– На відміну від Росії, в Українців – давня сексуальна традиція. Вона тягнеться ще від Трипільської цивілізації. Навіть совіти не змогли її перервати. Коли в СРСР сексу не було, наші Українці все одно ним займалися. Тільки потайки. країнський секс неможливо уявити без героїв нашої Нації – Залізняка, Гонти, княгині Ольги. Саме вони стали для нас взірцем гуманізму – у тому числі й сексуального. А риси... Я про них багато писала, повторюватися не хочу. Наприклад, оповідання «У Просвіті». Чи ті ж самі «Їхали козаки»... Там усе чорним по білому! 
 

– Писання на таку специфічну тему повинне провокувати чуттєвість. Чи збуджуєтесь ви, коли пишете? І як даєте собі з цим раду? 

– Звісно, збуджуюсь..... Більш за все мене збуджує Українська національна ідея – а вона в мене чи не в кожному тексті. Що роблю? Йду на націоналістичні форуми. Читаю повільно... Насолоджуюся кожним словом, кожною думкою... Аж до самого оргазму. Тоді повертаюся до літературної праці. 

– Чи  сповідуєте ви український  національний секс і  в реальному житті, чи лише в літературній творчості? Якщо сповідуєте, то як на це реагують ваші партнери? 

– Партнерам нічого не кажу, сповідую мовчки. Як кохаюся з чоловіком чи жінкою, уявляю замість них Міхновського та Ірину Фаріон. А при груповому сексі – героїчну Дивізію «Галичина», на чолі з командиром Фріцем Фрайтагом. 

– Нещодавно в Україні вийшла збірка, що містить  ваші оповідання. Повідомляючи про неї, ви натякнули, що побоюєтесь репресій із боку нової влади. Чи справдились ваші побоювання? 

– Пане Отаре! Ви ж самі писали, що Українці мусять Януковича боятися – ховатися по лісах та на еміграції. Я є Українка – тому й боюся, як Ви навчили. 

– Вам часто закидають  брак реалізму. Наприклад, ваші персонажі –  козаки з 17 чи 18 століття – вправляються у вишуканих оральних пестощах… Чи вважаєте ви себе постмодерністкою? 

– Навпаки, це я реалістка. Наша історія спаплюжена Москвою. Звідки той міф, ніби на Січі не було жінок? Хіба ж наші козаки – збоченці?! На Січі було багато жінок: це підтверджують археологічні дослідження та архівні документи. Більш того, жінки були головніші від чоловіків. На Січі було багато сексу. Найголовнішою чеснотою для козака вважалося задовільнити жінку. Зокрема, орально... 

– Ви  пишете досить простою  мовою. На кого орієнтовані  ваші твори? Як ви уявляєте свого читача? 

– Рехтуюся на Українських націоналістів. І читачі мені вдячні. Сайт Національного Альянсу навіть передрукував мій вірш про Степана Бандеру. Тепер, правда, прибрав – гадаю, під тиском українофобів.  

Я спершу писала безідейну еротику. А одна читачка сказала: «Якщо еротика українською мовою, то має містити українські риси!» Я походила по націоналістичним сайтам та спільнотам – і втілюю їхні думки у літературній формі. Сама нічого не вигадувала... От хто мене не розуміє, так це ліберасти і толерасти. «Телекритика» поставила мою статтю, а читачі: «Провокаторка!» А якби я повісила статтю на націоналістичному сайті, всі б сказали, що то є розумно і патріотично. «Телекритика» злякалася – і не опублікувала мою «Оду бабі Парасці». Паліткарєктнасть? Чи тиск Москви? Он і портал «За Україну!» називає мене «провокаторкою». Але для таких людей і мудра Фаріон – «провокаторка».  

Ходив до мене (на блог) один лівий журналіст – Андрій Манчук. Усе хотіла його перевиховати, зробити Українцем... Тепер не ходить – мабуть зраджує мене з іншою  блогеркою. То є правдиве обличчя  лівих! 

– Хто з українських  класиків і сучасних українських письменників здається вам найсуттєвішим, найсексуальнішим? Звісно, йдеться про творчість. 

– Найсексуальніший – Павло Тичина. Він тільки ззовні був комуністом, а зсередини залишився УНРівець. У кожному творі – прихований сенс. Усі його вірші – про секс. А найсексуальніший «Пісня трактористки». Трактори – це метафора! Тичина писав про інше! «Пісня» – про перший сексуальний досвід, ініціацію до статевого життя. Дівчина живе удвох із мамою, працює у жіночому колективі.  «Трактори» (тобто чоловіків) бачить лише здалеку. Але вони приваблюють, зачаровують. Автор прямо натякає на еротичні фантазії: 

«Тут  моя упала голка,

вишитий узор ізблід...

Як  не кинусь я в перерві –

та  й собі скорій услід! » 

А потім: «Я до трактора підходжу... Ой, як хочеться учитись, щоб вести його самій!». Тут трактор – це вже не тільки весь чоловік, а й певна частка чоловічого тіла. У своїх спогадах, Тичина згадував: совітська цензура викреслила друге «в» зі слова «вести». Про це є й у мемуарах Судоплатова. 

– До  сфери ваших інтересів, окрім любовно-статевої тематики, входить  український інтегральний націоналізм. Як вам  удається це поєднувати? Адже герої-борці  за Україну були людьми цнотливими, відданими справі… 

– «Цнотливість» наших націоналістів – московська вигадка! В Бандери було троє дітей – звідки, Ви думаєте, вони взялися? Наші націоналісти вміли і любили займатися сексом. Більшовицькі агенти чимало потрудилися, щоб приховати ці факти. Адже тоді стала б очевидна моральна знедоленість СРСР: там сексу не було, а в Українців – був! 

– Як  ви оцінюєте діяльність Національної експертної комісії України  з питань захисту  суспільної моралі? Чи повинен, на вашу думку, бути в Україні  подібний орган? А  яких органів бракує Україні? 

– Комісія шкодить інтересам України. Якби члени були Українцями – заборонили б чужинське порно і захистили б своє, Українське. Вони не дбають про виховну роль держави. Закатували Олеся Ульяненка за «Жінку його мрії» через анальний секс. А мали б вимагати, щоб перевів роман на національне підґрунтя. Секс має бути рідним – навіть анальний. Чи заарештували російськомовного Володарського, що кохався біля Ради. Треба було йому розтлумачити: для сексу (особливо, орального) «общєпрінятий русскій язик» не підходить. Треба переходити на Українську. А тоді вже й кохатися перед Радою. А інакше вийде не секс, а розпуста. 

Якби  Бандера був живий, що сказав би він  нашим сучасникам, поглянувши на нинішню  Україну? 

Думаю, він повторив би слова Пророка: «Кохайтеся, чорнобриві!» Тимошенко теж вчила: «Кохайтеся!», але про «чорнобривих» не згадала. Видно дуже вони їй заважали... 

– І наостанок головне  запитання: які ваші творчі плани?

– Є один сюжет..... Про дружбу Степана Бандери з Че Геварою. Мало хто знає, що вони були близькими друзями. Але це – історичний факт. Збереглося їхнє листування. Ще у 1948 20-річний Ернесто написав Бандері захопленого листа. Бандера відповів – він був добрий і любив молодь. Так розпочалася їхня дружба. Саме Бандера порадив Геварі мотоциклетну подорож по Південній Америці – «подивитися, як живуть прості люди». У 1958, вже на Кубі, Че пропонує Бандері приєднатися до повстання. Бандера погоджується. Разом вони мріють про майбутню Кубу: її планувалося проголосити Українською національною державою. Це, звісно, не влаштовувало Хрущова: він хотів зробити з Куби таку саму совітську кольонію, як і з України. Він наказав прискорити «ліквідацію» Бандери, в якого вже були квитки на літак. А за 9 років настала черга Че Гевари: йому не простили симпатій до Українства. 

Знамениту пісню про Че Гевару (Hasta siempre Comandante) спершу було написано Українською, на смерть Бандери. Замість Comandante Che Guevara стояло «Отаман Степан Бандера». І назва була Українська: «Спи спокійно, Отамане!». А вже потім переклали іспанською, для Че…  

Волію писати про цю дружбу. Та не знаю, чи зрозуміють мене Українці. Як ви думаєте?