Сашко Положинський: Перед тим, як зняти штани...

19 липня 2003р. за підтримки міжнародного Альянсу з ВІЛ /СНІД "Alliance", був орґанізований захід, присвячений темі безпечного сексу. Акція під гаслом "Не бійся жити! Насолоджуйся безпечно!" пройшла на Еуропейській площі. На сцені виступали музиканти. А у перервах між тим ведучий - Сашко Положинський проводив лекцію-інструкцію:

Андрій Хливнюк, лідер групи ''Графіт'': допит в стінах КГБ пострадянського періоду.

Міг би ти вказати віхи своєї біографії?

  1979 року чудом мені вдалося народитися в Черкасах. Ріс-ріс-ріс, навчався у школі, гуманітарному університеті ім. Б.Хмельницького. У 2001 році після перемоги на фестивалі "Перлини сезону" гурту Мандариновий рай, до якого я та декілька моїх пацанів тимчасово входили, ми переїхали до Києва і вже тут утворився гурт Графіт, як результат синтезу гуртів Dust Mix, Acoustic Swing Band та Тартак. Зараз займаємось хто чим: справи, робота, студія...

Коли виникло бажання стати музикантом?

  З самого дитинства. Мама віддала до хору, років у 10, потім у музичну школу. Тобто, воно само собою склалося. Цього року буде вже 10 років, від того, як професійно займаюсь вокалом.

У чому полягало "професійне заняття вокалом"? Відвідував консерваторію чи може якимсь іншим способом?

  Професійно займатись вокалом не означає відвідувати якісь навчальні заклади, хоча це теж було. Вокалом можна займатись вдома, маючи фортепіано, або просто співаючи улюблені пісні. Професійно – мається на увазі не просто мугикати щось на кухні, а намагатись краще звучати. Про звуки можна розповідати довго. Краще їх слухати.

NEON: Don't believe in love…

Отже, почнемо з самого банального: чому "Неон"?

Коли я підшукував назву, то хотів, щоб вона на всіх мовах звучала однаково. Щоб це було універсально, лаконічно і щоб дуже швидко запам'ятовувалось.

А чому троянда?

Ну, напевно, кульбабка не так би імпонувала. Гвоздика - для мене це щось пов'язане із комуністичним минулим. А троянда - це кохання! Для нас дуже важливо, щоб був присутній елемент романтики у всьому, що стосується нашої творчості. Тому троянда з'явилась у нашому логотипі не випадково. Вона ніби заточена у літері О. Для мене це символізує любов, що прагне вирватися з тенет... Це відповідає моєму внутрішньому сприйняттю і ставленню до творчості взагалі.

Розкажи, як усе починалося.

Я розлучився зі своїми колишніми одногрупниками і відтоді почав шукати нових музикантів та нові творчі ідеї, аби створити інший колектив. До мене приєднався гітарист Дмитро. Певний час ми підшукували інших музикантів, поки не вийшло те, що називається "NEON".

А взагалі у мене це все почалося ще коли я вчився у школі. Я мріяв зібрати групу, де був би вокалістом. Я пам'ятаю, що підбивав хлопців, не маючи й зеленого поняття хто на чому має грати, але я точно знав, що я маю співати. Я писав вірші ще у школі і вони висіли у коридорі на стенді, знаєш, як в радянських школах - газета "Школярик" і таке інше... Коротше кажучи, дитячі забавки згодом переросли в хоббі, а хоббі переросло в те, що маємо зараз. 

Жорстокий допит групи ''Роллікс''

Чат зі сполученням Донецьк – Київ.

  Дзвінка: Роллікси цими вихідними будуть у Києві.

  Квітослава: Як і ти...

  Віра: Треба усім нам здибатись.

  Дзвінка: Треба!

Через день у Києві.

  Дзвінка (по телефону): Алло! Привіт! Це Дзвінка з сайту Фа Дієз.

  Діма: А я Діма з групи Роллікс.

  Дзвінка: Дуже приємно.

  Діма: Взаємно.

  Дзвінка: Будемо вас допитувати. Треба здибатись! Страшно вже?

  Діма: Треба. А де?

  Дзвінка: Пропоную на виході зі ст.м. Золоті Ворота.

  Діма: Добре. Я буду у синьому реглані. З двома кремезними хлопцями.

  Дзвінка: А я буду в штанях з вишитими дзвіночками. З двома симпатичними дівчатами. Що ж. До зустрічі!

  Діма: Побачимось!

Валерій Харчишин: Мене розпирає від того, що ми зробили!

Інтерв'ю з конференції , присвячненій виходу альбому "Два".

 - Як ви збираєтесь розкручувати альбом?

 - Можливо, будемо робити презентацію в кожному місті, куди б ми не поїхали. І так будемо презентувати альбом "Два", "Три" - кожен тиждень будемо робити по альбому. Потенціал є.

 - Ви працювали над альбомом 2 роки. Чому тільки 11 пісень?

 - Насправді ми записали дуже багато пісень і вибрали те, що підходить по концепції нашого альбому. Тому чекайте на третій альбом, куди увійдуть ті пісні, над якими ми зараз працюємо.

 - Чому Шура перейшов зі Скрябіна до вас?

Валерій Харчишин:

 - За Шуру я не маю права відповідати, бо це його право. Співай!

Шура:

 - Хочу всіх заспокоїти - нічого страшного не сталося. Люди змінюються, починають слухати іншу музику, любити інакші речі і по-інакшому до всього ставитись. На мою думку, ми перестали розуміти одне одного з Кузьмою і я більше зараз розумію Другу Ріку. Мені приємно з ними працювати, хоч я ще недовго з ними, але я отримую заряд. І надалі планую працювати з ними, тому що я тепер постійний член групи. Ну, член - таке еротичне слово...

Харчишин:

 - Але тобі підходить.

Франц: Збивати попіл - просто дурна звичка!

Ви будете сміятись, але. Якщо соліст гурту Збий Попіл'з, Франц, змінить свій імідж, то тільки завдяки нам. Чому? А ви вже дочитали, що смієтесь?!!!

Таніта: Ну, розказуй, чому ви так назвались?

  Дзвінка: І як ви ставитесь до того, коли вас про це питають?

  Франц: Питання дуже стандартне і задають його постійно. Музиканти починають щось вигадувати.

  Таніта: То, може, якось ориґінально відповісиш?

  Франц: Я дуже люблю це питання і, навіть коли його задають, моя душа радіє. Особливо коли оператор такий класний (позуючи Дзвінці, яка розляглася на траві, тримаючи фотоапарат у руках). Насправді ми хотіли назватись Metallica або Nirvana. А тоді згадали, що ми запізнились і таке вже є. І виявилось, що залишився тільки Збий Попіл'з. Назва вийшла випадково, але, коли ми осмислили, то зрозуміли, що тут закладене messanger, тобто послання людям: "живіть просто!" Якщо ось, наприклад (вказуючи на цигарку), сигарета - це життя, вона обгорає, багато якихось поганих спогадів, неґативу всілякого. А збив попіл - живеш далі розслаблено і легко.

Святослав Вакарчук: Я не хочу всім сподобатись...

Не скажемо, що взяти інтерв'ю у соліста Океану Ельзи Святослава Вакарчука так уже й важко. Але для цього

нам довелося їхати у Вінницю, де у театрі ім. Садовського нам виділили обшарпану гримерку, стіни в якій обклеєні допотопними плакатами, а інтер'єр складався з кількох поламаних тумбочок із запиленими дзеркалами.

Стає соромно. Хоча б за те, що зараз увійде справжній Музикант, а тут... вибачте, неприбрано. Але він заходить і весь сором вмить зникає. ...Хм! Не такий уже він, Славко, і нереальний - навіть можна помацати і впритул розгледіти нову стильну зачіску. Він садить нас навпроти все того ж дзеркала, у якім і власного відображення не видно, а сам навмисно сідає збоку і починається абсолютно невимушена п'ятихвилинна розмова.