Франц: Збивати попіл - просто дурна звичка!

Ви будете сміятись, але. Якщо соліст гурту Збий Попіл'з, Франц, змінить свій імідж, то тільки завдяки нам. Чому? А ви вже дочитали, що смієтесь?!!!

Таніта: Ну, розказуй, чому ви так назвались?

  Дзвінка: І як ви ставитесь до того, коли вас про це питають?

  Франц: Питання дуже стандартне і задають його постійно. Музиканти починають щось вигадувати.

  Таніта: То, може, якось ориґінально відповісиш?

  Франц: Я дуже люблю це питання і, навіть коли його задають, моя душа радіє. Особливо коли оператор такий класний (позуючи Дзвінці, яка розляглася на траві, тримаючи фотоапарат у руках). Насправді ми хотіли назватись Metallica або Nirvana. А тоді згадали, що ми запізнились і таке вже є. І виявилось, що залишився тільки Збий Попіл'з. Назва вийшла випадково, але, коли ми осмислили, то зрозуміли, що тут закладене messanger, тобто послання людям: "живіть просто!" Якщо ось, наприклад (вказуючи на цигарку), сигарета - це життя, вона обгорає, багато якихось поганих спогадів, неґативу всілякого. А збив попіл - живеш далі розслаблено і легко.

  Таніта: Це, власне, є ваш стиль життя?

  Франц: Так-та-ак, це девіз по життю. І завдяки цьому ми живем, існуєм.

  Дзвінка: Як ви зібрались разом?

  Франц: Це було років 8 тому, в місті Херсон. Ми потрапили до вокально-інструментального ансамблю в Будинку культури.

  Дзвінка: ВІА?

  Франц: Так, романтика безумна, ВІА...

  Дзвінка: І як воно називалось?

  Франц: Время.

  Дзвінка: Така філософська назва...

  Франц: Так. Ну, Время пройшло - час пішов. Тоді ми почали творити музику. Із минулого складу залишився тільки я. Одні приходили - інші йшли. Ми почали грати джаз-рок в Херсоні. Зараз нас четверо. Тоді, коли ми приїхали в Київ, у нас були вже дещо інші люди, бо тут ми знову змінили кілька людей. Адже займатись музикою - справа стрьомна, особливо, коли дорослішаєш і розумієш, що хочеш.

  Таніта: Як ти охарактеризуєш стиль, в якому ви граєте?

  Франц: Складно сказати. Можна відштовхнутися від поняття "рокапопс". Тобто, музика, яка несеться в маси, для більшості людей. Чим далі - тим більше. Я розумію, що музика ставатиме все більш насиченою, ніж просто рокапопс. Вона нестиме якусь філософію любовну.

  Таніта: Що нового ви цим хочете показати?

  Франц: Ну, це будуть такі темні тони - знаєте, як от, наприклад, далина, яка осяєна темним синім світлом, як моя сорочка (посміхається). Чим далі ти піднімаєшся, чим більше вслуховуєшся, тим це світло стає яскравішим і світлішим. Так само наша музика: чим глибше ми будемо в неї пірнати, тим більше будемо знаходити в ній світла, радості для себе. Це буде схоже на звучання групи Radiohead.

  Таніта: Вау!!!

  Дзвінка: Шо вау, то вау!!!

  Франц: Це те, від чого я балдію. Але поки що цього немає, тобто все, що ми зараз пишем - цього ніхто не чув, всі чули лише пісню "Скажешь - не скажешь" або там пісню "Сонце" з Тартаком. Це дві пісні, які трошки відходять від нашого стилю: перша - до поп-музики, а друга - до хіп-хопу тягне. Але зараз прослуховується деяка концепція в теперішній творчості і коли ми зможемо її видати - ви зможете це оцінити.

  Таніта: А музика для вас - це що?

  Франц: Зараз для мене це - просто засіб себе у цім житті не те, щоб знайти, а довести собі, що варто далі жити.

  Дзвінка: На скільки ти себе реалізовуєш?

  Франц: Зараз? Ну, якщо врахувати, що зараз ми нічого не видаємо, на даний момент, то, напевно, в творчості я себе реалізовую повністю.

  Таніта: А нереалізовані ідеї є?

  Франц: Та', я хотів би писати книжки.

  (В цей момент ми чітко уявили презентацію Францової книжки. А це означає, що так і буде, адже нам просто так нічого не мариться).

  Дзвінка: Про що?

  Франц: Я би хотів писати фентезі - при чому, з якимись нереальними світами.

  Дзвінка: А коли збираєшся писати? Ми скоро це побачимо?

  Франц: Не знаю, це складне питання, тому що насамперед - музика. Якщо ми реалізуємо себе в музиці, тоді...

  Таніта: Може, ви створите саундтреки до твоєї майбутньої книжки?

  Франц: Ні, ми робимо навпаки: спочатку видамо альбом, а до нього випустим... як це назвати... літтрек?

  (Всі дружньо сміються, бо мають безпосередній зв'язок із літературою).

  Дзвінка: Це будуть коментарі...

  (Тут у Франца дзеленчить мобільний).

  Франц: Ой, що це вони відволікають мене від такої важливої справи?

  Таніта: Та ми не будемо тебе довго мучити...

  Франц: Ні, насправді я ще хочу з вами поспілкуватись.

  Дзвінка: Тоді таке питання. Але ти маєш задати його собі сам. Те, чого тебе ніколи не питали журналісти.

  Франц: Ніколи не питали? Блін! Це звісно весело...

  Дзвінка: Але все питали.

  Франц: Так, ВСЕ питали. Чому в мене сережки у вухах? Ніхто не питав.

  Таніта: Тепер відповідай, раз спитав.

  Франц: Просто хочеться.

  Таніта: Це має щось означати?

  Франц: Та ні, всі ці понти - колечки (вертячи дуже гарне колечко на пальці, не на подружньому!), ці жовті окуляри. Мені нормально?

  Дзвінка: А я думаю, тобі не дуже пасують.

  Таніта: Поміняй.

  Франц (довірливо): Да?

  Дзвінка: Так, краще поміняй.

  Франц: Добре, я потім. Але я відповім, чому я все це знайшов. Бо таким чином я від побутового рівня спілкування піднявся трохи вище. Якщо людина підходить до мене і починає спілкуватися на побутовому рівні, я, завдяки своїй цій амуніції, маю всі права відмовити їй цій розмові, тобто я , можливо, поспілкуюсь із нею на якісь етичні ідейні теми, а побут мене не зацікавить.

  Таніта: Тобто, те, що ти спілкуєшся з нами - це перевага для нас?

  Дзвінка: У мене, наприклад, 6 сережок у вухах.

  Франц: Це теж кльово.

  Таніта: А у мене жодної.

  Франц: Просто, якщо підійде людина і почне розказувати "ой, як ми вчора напились, а там був хлопець і він до мене чіплявся-ай!"- це жорсткий груз! Ці сережки допомагають мені зняти груз з моїх вух - це такі радарчики, які його ловлять і відкидають.

  Дзвінка: А що ти робиш, коли тобі морально погано? Ти взагалі щось робиш чи не помічаєш цього? Чи є якісь засоби з цим боротися?

  Франц: Слухаю хорошу музику.

  Таніта: А що краще - слухати її чи грати?

  Франц: Ні, коли морально погано, то ти знаєш, все добре, все по-своєму добре. Коли я граю в цей момент - я відкидаю це в сторону. Не можна сказати, що краще - сок чи молоко - те і те смачне та корисне. Питання в тому, що, коли людині погано, коли мені погано, в цей момент всередині відчувається перебудова - я починаю звертати увагу на те, що мене оточують, наприклад, якісь поламані вежі, непофарбовані забори, нема гарних будівель і т.д. Якщо, коли мені погано, я проводитиму цей час розумно - не буду пиячити чи обкурюватися, а йду тинятись містом, я вистроююсь заново і мені стає добре. Тобто, депресія, поганий настрій - це класний привід стати кращим.

  Таніта: А на кого ви рівняєтесь у музиці?

  Франц: Зараз це "Radiohead", "Muse".

  Всі знову сміються, тому що останнім часом тільки й слухають ці групи.

  Франц: У мене по життю такий стан. Тому я їх слухаю.

  Дзвінка: А наскільки важко абстрагуватися від того, що на тебе впливає ззовні - я маю на увазі, з музичних колективів?

  Франц: Дуже складно. Особливо тому, що любиш цю музику - ти просто хочеш так написати, а до тебе підходить твій гітарист і каже: "Чува-ак, це, блін, знову схоже не "Радіохед", що ти мощняк гониш?? Вигадай щось веселе". І коли він тобі скаже таке одного дня, стає дуже смішно і ти намагаєшся абстрагуватися моментально. Особливо, коли це кажуть люди, які не зовсім розуміють, що я роблю - при чому, кажуть це з таким розумним виглядом: "А нам ось не подобається і ми вважаємо отак краще". Я думаю, що людина творча повинна ОБОВ'ЯЗКОВО абстрагуватись, відкидати ці впливи на себе і робити лише те, що їй подобається. Нехай це буде схоже на щось, нехай. Не страшно. Це частина твого бачення.

  Таніта: Може, це лише здається, що схоже. А насправді там нема нічого подібного...

  Франц: Людина лише з віком завжди може видати щось оригінальне.

  Дзвінка: А є якась подібна мрія? От ти думаєш: "Ну ніколи в мене не вийде", але в плані на життя є?

  Франц: Звісно, купа альбомів. Блін, заробити купу грошей - це нормально.

  Дзвінка: А купа - це скільки? Купа альбомів і купа грошей у чому вимірюється?

  Франц: На рік - по альбому, можна писати років десять.

  Таніта: Ну, от у Скрябіна вже є 10 альбомів. І що далі?

  Дзвінка: Думаю, головне - не кількість, а якість?

  Франц: Так-так, класних альбомів! Тих, за які не було б ніколи соромно. І які не були би інструментальними, а такі собі відпечатки думок, як продовження одне одного.

  Таніта: А гроші?

  Франц: Щоб мені вистачало це все записувати, видавати - а це дуже великі гроші.

  Таніта: Ділись секретами, бо ми теж хочемо!

  Дзвінка: Що, на твою думку, не вистачає молодому колективу для того, аби стати популярним?

  Таніта: Бо ви вже досить популярні - це ми тобі кажемо по секрету.

  Франц: Дя-а-якую! Ой, я к ви мене потішили (прикладає руку до серця)!!!

  Дзвінка: Нам приємно, коли іншим приємно.

  Франц: Деяким не вистачає терпіння., іншим - фішки. Потрібна якась фішка.

  Таніта: Родзинка!

  Франц: Так, родзинка. І якщо вона буде - все буде добре, рано чи пізно. Головне потерпіти і знайти собі примінення у цім житті.

  Таніта: Ви вже знайшли?

  Франц: Я знайшов, так. Єдине, що треба докласти багато зусиль, щоб про це дізнались люди. Але не так, як хоче мій PR-менеджер, який вигадує якусь штуку, цілком нечесну.

  Дзвінка: Тіпа "Тату"?

  Франц: А що там? Ніби як лесбіянки?

  Дзвінка: Ну, так.

  Франц: Типу того. Тобто хотілося б, щоб почули про нас так, як я це бачу. Якщо я зможу це донести - то все вийде. А якщо я розслаблюсь, втрачу сили, довірюся якійсь людині випадковій, то в нас нічого не вийде.

  Дзвінка: У мене питання закінчилися.

  Таніта: А я дивлюся на ряд автомобілів і у мене виникає питання: які у вас гоббі, окрім музики?

  Франц: Хобі? Мені подобається театр, балет.

  (Дзвінка і Таніта спантеличені, тому не знають, як реагувати).

  Дзвінка: Як спостерігачеві чи учаснику?

  Франц: В театрі я трохи приймав участь, але останнім часом лише дивлюсь, оцінюю. Дуже люблю хороше кіно, бо мені подобається дивитись це гарне мистецтво, слухати хорошу музику і дивитися. А хобі не пов'язане з музикою - це дурна звичка.

  Таніта: Яка?

  Франц: Ну, там, блін, не знаю...

  Таніта: Палити?

  Франц: Так, збивати попіл. Збирати календарики - це просто безглуздо.

  Таніта: А без чого ти не відчував би себе органічно?

  Франц: Органічно? Напевно, без якоїсь свободи. Якщо нема свободи і я пов'язаний якимись умовностями, то я запарююсь.

  Таніта: Незалежний, як країна?

  Франц: Так, якщо цього нема, то мені дуже погано.

  Дзвінка: Так, пора завершувати. А то розмова може тривати, впритул до того, що ми дізнаємось про "смаки у їжі" і т.д.

Тому на цім моменті ми побажали одне одному творчих успіхів. Дзвінка з Францом символічно збили попіл із своїх недопалків. І всі розійшлися, продовжуючи спостерігати світ і міркувати над сенсом жізні . Та ні, насправді ми зустріли соліста іншої, не менш цікавої молодої команди. Якої? Дізнаєтеся незабаром (і не за рестораном).