Заборонено забороняти! «АнтиНЕК: ні цензурі!»
У Культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії відбулася літературна акція «АнтиНЕК: ні цензурі!» за участю Юрія Андруховича, Андрія Бондаря, Леся Подерв’янського.
Привід для спільного виступу настільки відомих і водночас несхожих літераторів, на жаль, вже добре відомий. НЕК — Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі — надзвичайно дивне державне (тобто фінансоване за наші з вами податки) утворення, котре уславилося заборонами фільмів і книжок. Враховуючи не тільки цілковиту абсурдність рішень НЕК (на пропозицію представника Української Гельсінської Спілки Євгена Захарова надалі називатиму цю структуру Нацкоммор), а й вплив тих «рекомендацій» на видавців та кінопрокатників, можна казати про спробу відродження у начебто незалежній і демократичній Україні справжньої цензури.
На початку Юрій Андрухович нагадав переповненому залу історію сумнозвісного Закону «Про захист суспільної моралі». Його співавторами були такі, м’яко кажучи, неоднозначні персони, як — тоді ще депутат — Леонід Черновцький (ініціатор) і людина, що на посаді генпрокурора старанно виконувала замовлення кучмістського режиму — Геннадій Васильєв (автор поправок). У таких батьків навряд чи могло б вийти щось добре; ба більше, закон прийняли з кричущими порушеннями: він двічі не набрав необхідної кількості голосів, тому його просто не можна було ставити на голосування на тій же сесії Верховної Ради. Однак, вочевидь, для вітчизняних моралістів закон не писаний, і 20 листопада 2003 року відбулося результативне голосування.
А втім, згадаймо — для епохи Кучми такі казуси не були рідкістю. Режим потребував ще однієї палиці для приборкання незгодних. І так у нашої бюрократії повелося: все, що створюється для репресій і утисків, працює добре й довго: вже і Кучми нема, і революція відбулася, а закон діє, і утворений згідно з ним Нацкоммор випускає свої «рекомендації», чомусь обов’язкові для виконання (!)
Власне, в «Ні цензурі» були два аспекти: мистецький і політичний. Літератори можуть протестувати доступними їм способами, що вони власне й робили. Андрухович прочитав уривки з нової книги-щоденника подорожей — про готелі й повій Києва та Мінська, також він і Андрій Бондар взяли на себе виконання віршів Сергія Жадана, котрий не зміг приїхати. Найбурхливішу реакцію зала, звісно, викликав Лесь Подерв’янський із абсурдистсько-сатиричною п’єсою «Блєск і ніщета під***сів».
Критикована сторона була представлена членом Нацкоммору актором Богданом Бенюком. Його вихід на сцену справив надзвичайно прикре враження. Пан Богдан розказав вульгарний антисемітський анекдот, намагаючись пожартувати, нагрубив якійсь дівчині із залу, і доволі плутано намагався пояснити корисність і необхідність комісії, періодично посилаючись на аргумент, що тут всі в залі «однієї крові». Глибоко шануючи акторський талант Богдана Михайловича, все ж зауважу, що кров у всіх людей однакова — червона, і ще як українець не потребую таких захисників, як ксенофоби і расисти з маргінальної партії, членом якої наш улюблений актор, на жаль, є.
Підсумком вечора стало проголошення своєрідного маніфесту опору: Андрухович, Бондар, Подерв’янський, Жадан закликали всіляко боротися як проти цензури загалом, так і проти Нацкоммору зокрема (з текстом можна ознайомитися тут). Які наслідки це матиме та чи матиме взагалі — покаже майбутнє; щоденна боротьба за свою свободу ще не стала для української громади звичною практикою.
Насамкінець я поставив учасникам акції запитання: «Чи загрожує Україні відродження цензури?»
Лесь ПОДЕРВ’ЯНСЬКИЙ:
— Загрожує. Бо є всі наявні ознаки. Мене цим не злякаєш, бо я 40 років жив у совку, і що це таке, я знаю. Я того лайна наївся вдосталь, так що такі речі я відчуваю в повітрі. Насправді те, що зараз — дитячий лемент на галявинці порівняно з тим, що було. Наскільки це далеко може зайти — не знаю. Я не Касандра. Врешті-решт, багато чого залежить від нас. Від нас усіх.
Андрій БОНДАР:
— Так. Це речі елементарні. Поновлення цензури — це повернення до совєтизації, до реалізації старих моделей, які вже були тут і десятиліттями визначали культурне життя. Як правильно сказав ще на прес-конференції Юрій Андрухович, історія нашого мистецтва до 1991 року — це історія цензури. Лише після 1991-го ми мали золотий час літератури, коли цензури не було. І тому дуже гостро в середовищі — вільних, підкреслюю — митців, відчувається поновлення цього явища, і відбувається це у ситуації поступового поправішання суспільства. Все те може призвести до плачевних наслідків. І цензура як така менш небезпечна, ніж цензура художника, викликана страхом. Цензура — це повернення страху. Повернення художника в ситуацію, коли він мусить «фільтрувати базар».
Юрій АНДРУХОВИЧ:
— Цензура завжди є загрозою, адже це обмеження людини в її правах. І коли ми говоримо про пріоритет загальнолюдських цінностей, коли проголошуємо, що йдемо демократичним шляхом, до європейської спільноти і так далі, а паралельно з цим починають творитися отакі структури, як НЕК, то мені стає незрозумілим, куди ми насправді йдемо. Я боюся, що то може виявитися не випадковий рецидив тоталітарного минулого, а тенденція теперішніх можновладців, яким важливо забезпечити собі більш-менш комфортне майбутнє, а для цього контролювати кожного з нас навіть у найінтимніших, найіндивідуальніших сферах.
Дмитро Десятерик
фото Костянтина Гришина та Тетяни Давиденко
Бенюк – у Нацкомморі??? Фігасє...
Да, і первонах.
Борці за свободу своєю жалюгідною діяльністю переконливо доводять, що свобода – це привілей, а не природне право.
ну да, не давати вам їсти протягом трьох діб, і ви теж почнете доводити що їжа то привілей, а не природна необхідність.
Свобідний не стане маніфестувати свободу, боротися за неї. Це роблять тільки раби.
Абсолютно з вами згоден. Тягнибок з його прихильниками – раби за своєю психологією, безумовно.
свобода (в першу чергу, свобода мислити) – це можливість вільно творити свій світ, або випробовувати його межі, межі його можливостей. Чи є вільною людина, яка ці межі не випробовує, бо не відчуває в тім потреби?
Аудіо звідти http://sotnyk.livejournal.com/140705.html
Оце так люди живуть!А ми,як та мушка...(доземне грандмерсі за звуки свободи!)
Дивно, якщо в анекдоті є слово "єврей" борці з цензурою відразу ж оголошують його нецензурним (антисимітським).
Чи лікарям не треба самим троха підлікуватись спершу ?
Подивіться на наш літературний бомонд. Це ж зборище творчих імпотентів – "романи" на 50 ст. Зате ЧСВ зашкалює. От хлопці й шукають нагоди де себе реалізувати. Тепер в нашій країні слово "письменник" асоціюється з іронічним нетверезим тусовщиком, життєвий досвід якого обмежується намаганням компенсувати беззмістовність власного існування. Хто взагалі дав їм право бути совістю нації? Кого цікавить їхня думка? Яка там цензура?! Лайно не обмежене у своєму праві спливати де завгодно і коли завгодно.
Романе, чи Ви вважаєте, що цензура в літературі може бути корисною?
Звісно, що так. Репресії наповнюють мистецтво змістом й змушують замовкнути тих, у кого, насправді, немає потреби говорити.
Залишилось лише визначитись хто ж розподілятиме право вирішувати, хто має насправді потребу, хто лише удає, що має якісь потреби.
Наступним кроком буде створення спец. мед закладів, де людям навіюватимуть, що в них насправді немає потреби говорити, думати, чи їсти, зрештою. "Вам це лише ввижається. Насправді ви просто овочі. Спражній національносвідомий овоч має відмовитися від будь-яких бажань та потреб не санкціонованих партією. Єдиноможливою партією, до речі".
якесь таке дежавю щойно зявилось... здається такі заклади і така країна вже десь колись була... щось таке типу асвенсемом запахло. Не відчуваєте, ні?
Не сприймай так близько до серця;) Я тут, насправді, намагався вас трохи потролити в стилі Корча. А стосовно самої акції, то зрозуміло, що вона жодного сенсу не мала, що це суцільний самопіар і просто ще одна подія літературної тусовки (а сучукрліт існує саме у вигляді тусовки, що, на мій погляд, на його якість впливає не найкращим чином). Також очевидно, що контроль за дотриманням норм моралі необхідний, оскільки суспільство не може існувати без норм. Комісія ж дійсно веде себе дивно, бо звертає уваги лише на 2% з того, на що слід було б реагувати. Боротися з нею – цілковитий ідіотизм.Краще б спробували вплинути на адекватність її роботи, або принаймні чітко висловити свій погляд на питання суспільної моралі.
ведучі не стали частиною сучукрліту завдяки тусовці. а те що вони збирають навколо себе тусовку шанувальників, та й просто однодумців, частково з метою самопіару, частково з метою взаємного спілкування (не лише з тими хто на сцені, але й – що важливіше – між глядачами) немає нічого поганого чи шкідливого. Література та її "герої" можуть спонукати до спілкування, чому ні? Зрештою література інструмент для змін світу. І не лише виключно руками письменників. Але спроби потрібні, як вдалі так і не дуже. Безглуздо сидіти вдома, в очікуванні якоїсь дійсно вартої "власної королівської уваги" події. Велике виростає з малого. Вдале з не завжди досить вдалих спроб.
Театр абсурду.
На видавців впливає НЕК, тому вони не публікують певні книги, як от Книжковий Клуб відмовився від усього накладу славнозвісної книги Ульяненка, тому очевидно, що влада може якимось чином матеріально утискати видавництва, наприклад, не даючи тендерів, за які і так погано гроші виплачує.
Говорити про цензуру у країні, де є вільний доступ до інтернету (вважай не Білорусь і не Куба) видається мізерним. Що може зробити влада? Вона не може посадити, а лиш помахати пальчиком, називаючи це "чорнухою" та таким чином роздмухуючи цікавість до книги, чого, до речі, не може зробити літературна критика (приклади з Матіос і Ульяненко це добре відображають). Ну знімуть наклад книги, що далі? Справа у тому, що, потрапляючи до інтернету, інформація далі живе своїм життям – і її не заборонити і не вилучити. Тому все це (з моєю великою повагою до вищезгаданих імен) лише бажання: 1. привернути увагу, 2. відстояти прибутки від творчості, яких і так не багато. Проблема лиш у тому, що усе варто називати своїми іменами.
А щодо самого НЕКу – це ніщо інше, як симуляція діяльності, бо ані критерії, ані логіка їхніх рішень не є зрозумілими. Щодо Бенюка, якщо усе так, як викладено вище, то це дуже засмучує.