Акуна матата, або Листи в Україну

 Борис Акунін

– А в країні Африці живе тварина жираф. Сам на чотирьох ногах, жовтий, у чорний горох. І шия у нього довга-предовга. Підійде до дерева і з будь-якої гілки що хочеш дістає.

– І яблука? – запитали з темряви.

– І яблука, і груші, і сливи, – підтвердив Ераст Петрович. – А ще там живе велетенська свиня, називається бегемот. Цілий день у болоті лежить, багном сама себе поливає. А інша свиня, ще більша, називається слон. З от-такенними вухами, і ніс як труба. Набере води, плюне – всі з ніг падають.

Хтось невпевнено хіхікнув. Підбадьорений Фандорін продовжив:

– В іншій країні, Австралії, мешкають ведмедики, краще за яких немає звірів на світі. Маленькі, пухнасті. Їдять одне лише листя. Пожують-пожують, обіймуть гілку і давай спати. Зветься цей ведмедик «коала». Я раз підійшов, на руки його сонного узяв. А йому все одно – мене так само обійняв і знай далі спить. М'який!

Доброго дня, хазяйко, як кажуть у нас у Кенії, Джамбо. Пише тобі твій ведмідь Степан. Наразі я їду рейсовим автобусом до Найробі, їду на даху, в салон зайти не дозволили, ну ти знаєш – «з ведмедями в трамвай не можна». На дашку незатишно, бо вітер, тому лист, який ти тримаєш – десятий.

Я тут пристав до польської групи. І «підтягнув» мову. Пам’ятаєш, ми колись в Любліні жили? У нас дуже красивий і приємний гід, тобі сподобається. Я його крадькома сфоткав, світлину висилаю поштою, Інету в лоджах (це такі екосистеми, де люди і тварини разом живуть, от як ми з тобою) немає. За камеру не хвилюйся, я з нею впорався, бо мав доброго вчителя. Опанував також суахілі: джамбо, акуна матата, поле-поле, сімба, карібу, асанте сана. Але якщо вже взявся розмовляти суахілі, то не плутай слів матата (проблема), матату (маршрутка), матіті (перса) і матако (дупа). От такі складнощі перекладу.

Я вже встиг подивитись три національні парки: Амбоселі, Накуру і Масаї Мара. Тут дуже багато звірят. Люди пересуваються в машинах, наче в залізних клітках, а тварини за ними з цікавістю спостерігають. Я думаю, гепарду, якого я вчора бачив, все одно, що брати на сніданок – француза, поляка, японця чи й, навіть, українця.

Звірята тут різні: мавпи (з ними я вже спілкувався в Індонезії), слони, леви, гіпопотами, леопарди, гепарди, жирафи. Але особисто мені найбільш вподобали зебри. Це такі смугасті коні, якщо ти не знаєш. Несененчиха каже, що смужки в зебр ніколи не повторюються. От візьму й напишу листа в «CSI: Місце злочину», бо ці смужки – як відбитки пальців у людей, тобто зебру-злочинця легко відстежити. Зі смугастими конями заприятелював у Накуру, там ще повно було рожевих птахів, про яких Агузарова співає: «Недавно гостила в чудесной стране./ Там плещутся рифы в янтарной волне. / В тенистых садах там застыли века. / И цвета фламинго плывут облака» (с).

Проте, ти знаєш, до птахів я байдужий. Інша справа – жовтогарячий з китицями на ріжках жираф, я їх по-справжньому обожнюю. Якщо хворій дитині показати жирафа, вона відразу одужає. От які ці тварини. Дуже схожі на чужопланетян, ходять як сновиди, повільно й поважно. «Співають на дахах сновиди, осріблюються краєвиди…» (с). Тобто жирафи якраз на дахах не співають, це так просто, навіяло.

Лев на суахілі називається сімба. Сімба дуже красивий, так і хочеться до нього пригорнутись, намагався крадькома відкрити автівку, хотів до сімби. Вловили і чомусь прив’язали до сидіння.

Гіпопотами роззявляли рота, як справжні роззяви, аж я пригадав дитячий мультик:

Из этой уродливой Гиппопотамши

Тринадцать пар туфель сшить можно замшевых

Пятнадцать перчаток выкроить можно

Две шляпы, сапог и три кресла кожаных

А может, пять кресел кожаных

А может, шесть кресел кожаных

А может, семь кресел кожаных

А детских – сто!!!

Из мяса её я пожарю котлеты

Тысячи вкусных румяных котлет

Глав врач прописал мне такую диету

Гиппопотамских покушать котлет

Гиппопотамских покушать котлет

Гиппопотамских покушать котлет

Гиппопотамских по….

Поесть котлет

С каждой котлеты из Гиппопотама

Поправлюсь ровно на пять килограмм

Может, на семь, ну а может, на девять

Я их покушать советую вам

Я их покушать советую вам

Я их покушать советую вам

Роблю перерву на ланч, отже виходь до поштової скрині і завтра.

P.S. У Кенії Стьопі допомагала модель агентства «Ça va» – Катрін Несененко.