Антін Мухарський: «Убийте в собі малороса!»
Відомий актор, музикант та письменник Антін Мухарський презентував радикальну повість «Смерть малороса або Ніч перед Трійцею». Присвятив новинку творчості Олеся Бузини – автора книжки «Вурдалак Тарас Шевченко».
Антін Мухарський, якого ще недавно називали здебільшого шоуменом, а нині – українським провокатором, не припиняє проводити ідеологічну боротьбу та вчиться адекватно реагувати на поведінку публічних персоналій, яких по-іншому, як малоросами, назвати годі.
– Малорос – це людина, яка визнає Росію старшим братом і готова «поддакивать» цим всім імперським міфам, відроджувати їх, – пояснює Мухарський. – Я пропоную вбити у собі малороса, москаля, хохла, різну наволоч, яка псує людину. Не можна терпіти напливу проімперських та антиукраїнських провокацій, які ллються на наші голови...
«ВПЕРШЕ УКРАЇНСЬКУ МОВУ ПОЧУВ У 12 РОКІВ»
Ще у першій книзі «Доба. Сповідь молодого бандерівця», що торік побачила світ, Антін Мухарський розповів про те, як він став українцем, і як почав ідеологічну війну.
– Я народився у русифікованій родині, у цілковито русифікованому Києві, – зізнається. – Вперше українську мову почув у 12 років, коли поїхав у якесь село. Тому описав момент, коли «гомо совєтикус» перетворюється на українця.
Антін розповів про часи, коли «право бути українцем треба було виборювати щодня, бо геть усі намагалися його відібрати». «У 1985 році я вже не застав тої країни, яку пам’ятав, – цитує самого себе. – Тоді вперше почув на вулиці українську мову. Не в телевізорі, не з вуст селян, а з вуст моїх однолітків… І тоді я вперше заговорив українською, відчув себе представником модерної молодої нації, яка народжувалася просто у мене на очах. Пам’ятаю, тоді виголив собі справжнього чуба, почепив на чорну вишиванку червоно-чорний прапорець з портретом Степана Бандери і ходив так Києвом, наражаючись інколи на ненависні погляди… «Комуняку – на гілляку», – проказував подумки. «Дурень, ой молодий дурень», – нарікала мама. Батько ж узяв собі за звичку жартома називати мене «бандерівцем».
– І от минуло 20 років, а в нас з’явився «закон Ківалова-Колісниченка», – міркує Антін. – Відчув, що два десятиліття ми оббігли по колу й зупинилися у тому ж місці. Це спричинило в мене культурологічний шок. Бо здавалося, що усі проблеми вирішимо й Україна стане модерною українською нацією, яка гідно представлятиме себе у Європі. Але ні. Цими книжками я намагаюся знайти рецепт, як розірвати оте зачароване коло.
«СМЕРТЬ МАЛОРОСА» – ЯК СПРАВЖНІЙ 56-ГРАДУСНИЙ САМОГОН!»
– Якось наткнувся в інтернеті на таку собі фотожабу, де малоросійські письменники пишуть відкритого листа Олесю Бузині у відповідь на його писання, – ділиться передісторією другої книжки «Смерть малороса або Ніч перед Трійцею» Антін Мухарський. – Прочитавши це, пішов і скупив майже всі книжки Бузини. Після того як прочитав їх, зрозумів, що нині ми перебуваємо у цілковитому просторі гуманітарної, культурологічної війни. Відчуваю свій обов’язок як українця навчитися адекватно реагувати на такі речі. Тому що українці – люди лагідні, толерантні. Зрештою, творчість Бузини засвідчує, що українці дозволяють знущатися із себе і не ведуть із цим боротьбу.
Як розповів Антін, «Смерть малороса…» народилася за десять днів. Під час писання Мухарський відчував себе лише медіумом, через якого хтось надиктовував думки, які він викладав на папір. У центрі повісті – публіцист та знаний українофоб. Чи не тому не обійшлося без нецензурної лексики.
– Коли видавець прочитав цю книжку, то сказав, що на обкладинці варто зазначити не «21+», а
«38+», – розповідає Мухарський. – Проте чорний гумор є нормальним для цивілізованих країн, нічого кримінального у цьому немає. Це ідеологічна полеміка, дух дикої України, буйний, гайдамацький дух… Людям із ознаками «совкового дебілізму» читання цієї книги небажане. А оскільки я міряю літературу вмістом умовного алкоголю, то є безалкогольні напої, які можна вживати навіть дітям, є слабоалкогольні, які вживають до 18 років, а це – справжній український 56-градусний самогон!
«БОРОТЬБА ЗА УКРАЇНУ ТРИВАТИМЕ РОКІВ 40. ПОКИ РАБИ НЕ ВИМРУТЬ…»
– Росія завжди сприймала Україну як об'єкт своїх геополітичних інтересів, – додає Мухарський. – Ми маємо під боком величезного монстра, який агресивно проводить експансійну політику у всіх галузях людської діяльності. Біда в тому, що в нас немає буржуазного українського націоналіста. Немає справжніх українських буржуїв, які свідомо підтримували б українську культуру, продукували українські проекти. У цьому проблема. Гадаю, боротьба має тривати, як у Мойсея, років сорок, поки раби не вимруть. Двадцять уже минуло.
Антін Мухарський додає, що Олесь Бузина виявився адептом цієї «повзучої окупації», тому що обстоює ідеї відродження імперії. Проти таких персоналій артист виступає ще й у «стьобовому» проекті «Лагідна укранізація», де в образі Ореста Лютого українізує і виконує популярні пісні радянських часів, зокрема російський шансон.
– Орест Лютий і ці книжки – це рефлексії, що окреслюють проблеми мого ментального, чуттєвого, інтелектуального рівня, – підсумовує. – Якось одна журналістка запитала мене: «Чи готові ви вмерти за Україну?» Я щось почухався й відповів: «Так». А потім думаю: «Друже, вмерти – це благородно. Але нині такі часи, що треба навчитися жити за Україну. Нам треба писати красиву історію красивої країни. А не плутатися в історичному лахмітті. Ідеологічна війна – найбільш важлива. Бо людина – це передусім дух. Тому треба боротися на духовному, гуманітарному, ідеологічному фронтах. Я не закликаю вбивати Бузину. Вбийте «бузину» у собі. Коли звертаєшся до російськомовної продавчині, і вона з російської переходить на твою українську – то це означає, що не вона тебе, а ти її. Оце перемога.
