«Буря» принесла «Правду»: Ексклюзивне інтерв'ю з гуртом Lumen

2 травня, в рамках туру Україною, у столичний клуб "Бінго" завітала найскандальніша група російської альтернативи – Lumen. В Столиці їх чекали давно. Адже дуже відомий серед неформальної молоді гурт з Уфи лише раз відвідував Україну. Ще задовго до концерту перед клубом виростали купки людей. Дуже сильно дивувало те, що на концерт зійшлися люди зовсім різних і різноманітних субкультур. Як завжди, відмітилася адміністрація "Бінго”. Концерт мав розпочатися о 19, але "люб’язна” охорона, власній добрій традиції, не змогла зорганізувати вхід в клуб, чим спричинила некеровану чергу та штурханину, тож у передпокій ми зголи потрапити лише за півгодини. Проте мусили чекати ще, адже музиканти тільки почали свій саундчек, і до зали нікого не пускали. Нарешті о 20:00, концерт розпочався. "Lumen" почали з програми туру "Буря", що містив у собі хіти з нового студійного альбому "Правда".

Альбом вийшов дуже сильним, особливо вражуючи своїми „антисоціальними текстами”. Час від часу концерт «розбавляли» олдовими хітами чи їх новими варіаціями, а також представили нову пісню - “TV NO MORE”.

Більше фото у розділі "МАРМИЗИ"
Фото: Сергій Зимогляд

На диво для таких концертів, слему майже взагалі не було. Але, як на диво, спрацьовував принцип «Живи як хочеш і дай жити іншим». Задоволення від концерту всіма способами отримували всі: хтось обіймав і цілував свою половинку, хтось скакав і бісився, а у більшості випадків просто стояли і підспівували, І хоч звук після такого довгого саундчеку міг би бути і кращим - його на всіх вистачало.

Коли ж пролунали акорди однієї з хітових пісень «Сколько», публіка сама опустилася на коліна і сіла перед сценою. Так само зустрічали слухачі і останню пісню «Гореть», але вже з запаленими вогнями. Тож концерт вдався, а по його закінченню ми вирішили поговорити з фронтменом гурту Рустемом Булатовим як люди, а не журналісти:

-Ви вперше в Україні?

-Ні, вже вдруге. Минулого року мали честь виступати у славному місті Харків.

- Отже в Україні ви вдруге. Чому так мало нас відвідуєте, ви нас боїтесь?

- В жодному разі! З організацією у вас проблеми. Жорсткі проблеми. З самого початку їх (організаторів) не було взагалі, а потім з’явилися хлопці, але від того нікому не легше. У нас другий концерт в цьому турі – і другий концерт постійні перешкоди і все якось шкереберть. Ось і виходить, що такі концерти не зовсім адекватні. Сподіваюся, що людям хоч якось сподобалося, бо у нас самих відчуття, що це найгірший концерт туру. І ми навіть на половину не показали те, що могли б показати, бо у нас саундчек почався з запізненням і тривав вдвічі-втричі менше, ніж повинен був тривати. Плюс до того – на цьому саундчеку ми вирішували питання, які ми, як артисти, вирішувати не повинні.

- Виходить ваша сьогоднішня затримка пов’язана з організаторами?

- Звичайно. Просто ми приїхали сюди, зробили якось все на «щоб було». І не тому, що не вміємо, а тому, що банально часу не вистачило. І далі відтягувати час початку концерту було критично. Ми і так його відтягнули настільки, що спізнилися на поїзд в Дніпропетровськ. Дуже не приємно що саме так у нас перший концерт в Києві пройшов.

- У столиці вас дуже чекали, тому мені вдається несправедливим казати, що концерт був поганий. Адже зал просто розірвало і поставило на коліна.

- Публіці величезне спасибі! Дякуємо, за те що вони робили, бо, ще раз повторюся, ми їм по технічним причинам не змогли дати стільки, скільки вони нам віддавали Якось так вийшло сьогодні зі звуком, який був нормальним, але не більше того. Ми дуже вимогливі до інших, так як вимогливі до себе. Значить, якщо було «не дуже», треба чесно зізнатися, що було «не дуже». Якщо це комусь правда важливо, можемо спробувати виправдатися, що це не від нас залежить...

- Думаю, виправдовуватися не варто. Розкажіть краще, як було в Одесі?

- В Одесі було, на диво, так само, як і сьогодні. Дивовижно якось увас з людьми, які займаються апаратурою. Вони якісь по життю необов’язкові і розслаблені. Тобто, у них же є такий чарівний папірець, який називається «технічний райдер». Дуже проста у користуванні річ – треба прочитати від першого рядка до останнього, і все зробити, як там написано. Попередньо, наш звукорежисер з кожним з них зідзвонювався, питав, чи все готово. Вони в один голос відповідали: «Все прочитали. Все є. Все зробимо по вищому класу». А як ми приїжджаємо, то там «кінь не валявся». Там немає нічого, що написано у райдері, люди починають кричати, що райдер вони не читали. Тих людей, з якими ми домовлялися, приходиться буквально виловлювати на ходу, а коли виловлюємо, то вони кажуть, що починали читати райдер з другої сторінки і пропустили дуже багато важливих речей. Починають вибачатися. Тобто, починається дитячий садок. І іноді доходить до смішного… От ми з собою возимо кілограм чотириста вантажу, щоб не збрехати. Як верблюди тягаємо це з собою по всій країні. І не тільки тому, щоб звучати, а просто по-людськи. У хлопців чогось немає – у нас є. Ми ж взяли про всяк випадок, і кажемо «Є у нас мікрофони, дайте нам «пастки»...» А у відповідь на це люди зовсім не адекватні і у відповідь чуєш: «Ну що ж ви такі уроди, ви ж з собою мікрофони возите, вам влом і «пастки» взяти?» От таких людей після цього звичайно хочеться бити.

- Якщо продовжувати про вантаж. Що це за штука у тебе біля мікрофона? Я взагалі думав, що ви діджея привезли…

- Ми з Деном тепер граємо на клавішах. Хоча «граємо» гучно сказано, скоріше – підігруємо, по мірі можливості. Ну і там є ще одна така штука чарівна. Називається вона процесором ефектів Korg Kaoss Pad 3.

- А як щодо ввести діджея в команду на постійних засадах?

- Ні, не хочеться. Хоч звучало добре і нам теж подобається, але це був просто експеримент. Постійна співпраця - це нова людина в колективі, а новим людям дуже складно вживатися.

- Як вжився Женя?

- Відмінно вжився. Він прогресує, бо розуміє, що ми хочемо донести, і хоче в цьому нам допомогти.

- Стосовно творчості. Зараз в мережі є багато ваших пісень. Невиданих. І це все ваше? Перші демки? Не було бажання це «оформити»?

- У нас самих цих записів немає. У нормальній якості це не записувалося ніколи. Якісь концерти, домашні репетиції, багато всього схожого записував наш клавішник, Артур, який з нами грав багато років назад. Він потім почав ці записи друзям роздавати. І вони спочатку по Уфі розійшлися, пізніше – і в мережу потрапили. Ми можемо витратити час і сили, але це завжди буде у збиток чомусь. Тут завжди дилема – ми можемо видати ті нові пісні, ті думки що вже накопичилися, і якось їх реалізовувати або повернутися до старих. Не те, щоб ми «перегоріли», просто тими настроями, тими думками потрібно заново заразитися. Насправді, коли ми записували «Без консервантов», могли будь-яку з цих пісень записати. Просто обирали те, що більше всього подобається нам самим.

-Але ж всім цікаво ж дізнатися, з чого все починалося...

-Ну, що я можу тут сказати...Ходять ці «чернеточні»записи і чудово.

- З приводу нових пісень. «TV no more», «Осеннее небо» - це все нове і дуже зриває дах. Коли плануєте новий альбом?

- Ми з новим альбомом ніяк не можемо поспішити, адже у нас попереду ще весняний тур. Потім ми хочемо трохи відпочити, попрацювати над чимось новим, а восени – продовження цього туру, бо цю програму ми не грали в багатьох городах. Ми хочемо зіграти її в столицях Росії – Пітері і Москві, в рідному місті – Уфі, та і ще багато міст, де нас люблять і чекають. Ми свідомо відмовлялися від концертів в цих містах навесні, бо в нас накопилося багато міст, де ми не були дуже-дуже давно. От в Білгороді, наприклад, 5 років не грали, або в тих містах, де ми не були взагалі.

- Чесно кажучи, думав, що в Україні ви відвідаєте більше міст.

- Знову ж таки питання до організаторів. Ми готові би зіграти тут і двадцять концертів, якщо б хтось був би готовий за це тут узятися. Бо сьогодні нам треба було два комбіки, щоб гарно відіграти. Ідеальний варіантом було б два 900 Marhall’а. Я не вірю, що на всю столицю України не можна було б знайти два 900 Marshall’а. А виявилося, що не можна, бо ставили нам усіляку лабуду, походжу міняючи поломане на нове. Хлопці, я не хочу вже вдаватися в крайнощі і ображати вас, але якщо я назву вам міста, в яких нам поставили ці комбіки, то вам стане соромно за власну столицю.

- Тоді не будемо про це. А яке твоє особисте і гурту відношення до преси? От, наприклад, телевізору ви не вірите...

- Та справа ж не в самому телевізорі, а в тому, як люди відносяться до своєї роботи. Зрозуміло, що людина, що приходить на телебачення, вона достатньо освітчена. І якщо ти починаєш з цією людиною спілкуватися, то розумієш, що ця людина повністю адекватна: слухає нормальну музику, дивиться гарні фільми, що він читає ті книги, які ти читаєш, в вас схожі думки, він все розуміє, але все одно систематично продовжує робити лайно, бо для нього споживач його продукту – це бидло. І він не відноситься до людей не інакше, як до споживачів. Тому-то людей і підсаджують на всілякі доми-2, фабрики, передачі новин, де людей «зомбують», напихаючи одним і тим самим набором думок під різним кутом.
Наприклад, згадати той же момент зі зносом пам’ятки в Естонії, або взаємовідносини з Україною, особливо щодо Львову і СС. І ось це все лайно має властивість множитися і розповсюджуватися, заливаючи людям мізки. Так само і у вас, в тому ж Львові є люди, які спеціально налаштовують людей проти нас. По-моєму це все бридотина собача.

- Враховуючі ваші пісні, в яких є велика доля анархізму, яка тоді для вас ідеальна влада?

- Взагалі-то, ми демократи. Але не можемо закривати очі на те, що зараз робиться. Ми не прибічники радикальних реформ, але, тим не менше, не можемо закривати очі на те, що відбувається в країні зараз. Думка, що те, що відбувається в Росії може привести її до нового ступеню демократичного розвитку – хибна. Але тільки те, що саме ми їх обирали, а потім кусали лікті – може навчити нас демократії.

- Повернемося до музики. Зараз модно стало записуватися кільком гуртам спільні пісні. От ви записали на альбомі «Свобода» пісню «Благовещенск»з Дімою «Sid’ом» Спірним з «Тараканы». Як ви ставитеся до цього?

- В принципі – позитивно. Ми відкриті до співпраці з будь-чим новим і цікавим. Правда, якщо вони не відчувають себе, як ми, і не хочуть грати з нами схожі за духом пісні - то їм краще не суватися, бо це буде показуха. А показухи ми не любимо. А якщо вони налаштовані, то чого їм боятися? Та і Sid, коли почув «Благовещенск», він її почув на запису «Одной крови», і, після концерту, сказав: хлопці, нові пісні – «Не спеши» та «Благовещенськ» – це самі правильні пісні, які треба зараз виконувати. Тож, якщо колись надумаєте з кимсь дуетом, то дзвоніть. І коли ми сіли писати альбом, то ми йому те нагадали. Він погодився, все записав і заспівав.

- А хто такі VIA «Чаппа», з якими ви писали «Не спеши»?

- VIA«Чаппа» – це наша хіп-хоп команда. Ми з ними робили версію. Не можу сказати, що ми її доробили. По мережі гуляє версія, але вона не дороблена. Над нею ще багацько треба було б попрацювати, але чогось в нас відносини розлагодилися в якийсь момент, потім налагодилася, але потім ми так до цієї роботи не повернулися. Просто до того була умова, що ми робимо одну нашу і одну їхню пісню. Але коли дійшло до роботи, то вийшло, що ми не так одне одного зрозуміли, і із-за купи нюансів і творчих моментів вирішили співпрацю не продовжувати, а пісня в той час вже потрапила в мережу.

- Щодо співпраці з «НеГолубым Огоньком». Ти вважаєш, що жанрова фіксація – це добре?

- Взагалі-то – ні. Це був наш єдиний сумний подібний експеримент.

- Але ж вийшло круто!

- Вийшло круто, але ми б по іншому б ми не погодилися. Розкажу вам передісторію. Нам запропонували дуетом переспівати одну з новорічних пісень. Щоб було стьобно і весело. Ми довго шукали собі якусь пару, але в кінцевому випадку її так і не виявилось. Тож ми самі зробили cover-версію на чудову пісню з кінофільму «Иван Васильевич меняет профессию»про січневу заметіль.Дуже сподобалася пісня, ми з неї зробили таке диско 70-х, нам здалося, що нічого стьобнішого бути не може, коли рок-банда починає так зажигати. І коли ми прийшли і сказали: „Хлопці – ми можемо от таку заграти”, то наштовхнулися на відповідь, що ми ламаємо їм всю концепцію, що у них всі дуети, а тут вийдемо ми-герої і заграєте пісню. То ж є ще такі ж, як ви – «Премєр-міністр», що не знайшли собі пару. Вони мали співати «Белые розы». Нам запропонували зіграти куплет, бо вони вже все записали і нічого вже не могли переробити фізично. Ми порадилися і попрохали зробити свій власний куплет. Нам дали добро. Але потім виявилося, що це все треба було записати на студії, щоб потім відіграти під «фанеру». Тож виступ на «НеГолубом Огоньке» став нашим першим виступом під «фанеру». Так, як ми люди слова, то ми це зробили, але для себе вирішили, що ми в телевізор з подібними проектами ліземо перший і останній раз.

- А як ти відносишся до матерщіни? Чи підсилює вона ваші пісні? І чому на студійних записах, на відміни від концертних, вона відсутня. Боїтеся цензури?

- До матерщіни ставлюся негативно, але вважаю, що емоційний фон вона підсилює. Правда, щодо матерщіни на студійних записах вона відсутня, бо більшість проголосувала проти. Хоч я їх і переконував, що половина пісень буде звучати інакше, але мені були приведені доводи, які мене переконали. Все-таки нас слухають і досить молоді люди. Так, вони чують матерщіну кожен день і говорять на ній. Але своєю музикою ми б хотіли би не нести їм подібного підбурювання до цих слів. Та і батьків їхніх травмувати не хочеться. Хай слухають нашу музику голосно.

- Яким вважаєш свій кращий концерт і до чого прагнеш?

- Повторюся – ми дуже вимогливі до себе. І завжди існує відчуття, що ти щось не так зробив, що завжди можна було б краще. Сьогодні ці відчуття особливо сильні. Можна було б набагато краще. Тут же чудовий апарат – він мощний, його вистачає. Якщо б ми приїхали б на все готове і в нас був би час все зробили добре, то і звук, і настрій концерту були б іншими. І хоч ми бачили, що і людям сподобалося, та відчуття, що можна було б зробити набагато краще, нас буде гризти ще довго.

- Кожен альбом проходив з презентацією. Програма «Воздух». Це якась певна домовленість чи піар?

- Звичайно, що домовленість є. Коли нам є, що показати, і ми готові це показувати, то нас завжди раді бачити. Але, тут така парадоксальна ситуація - альбом «Правда?». Нам за нього до цих пір щось вручають і вручають. Минулого року нам Fuzz дали «Відкриття Року» і «Прорив Року», A-One дали намдві досить серйозні статуетки – одні з самих не слабких, назвавши нас «Альбомом Року» та «Гуртом Року». От Fuzz цього року назвав «Правда?» альбомом року. Але, при цьому всьому, жодна пісня з цього альбому на жодній радіостанції так нормально і не звучала. Була «Тень» в кінці позаминуло року. І все...

- А який самий поганий вчинок у тебе?

- Навіть не знаю. Багато всього було в житті.

- Але, враховуючи те, що «ГрОб» ти слухав під подушкою, то ти високоморальна людина, як вважаєш?

- Не знаю. Можливо я не високоморальний був, а боягузливий. З одного боку – може я не хотів батьків розчаровувати, а з іншого боку – страх не бути зрозумілим ними.

- А яка музика, окрім «Гражданской Обороны» формувала свідомість?

- Ой, багато її. Спочатку ми збирали російський рок, потім зарубіжний – SexPistols, Nirvana, TheOffspring. Потім у кожного знайшлися свої крайнощі – хтось знайшов для себе NineInchNails, а хтось – Lacrimosa. А потім музичні рамки стерлися, і ми почали слухати все. От я, наприклад, і класику люблю (У Чайковського і Баха є речі, які просто знищують мозок), і хіп-хоп хороший (Якщо розбирати тексти того ж Eminem’а, то в них набагато більше змісту, чим в наших напижених патлачах чи в тих же негрів, що потрясують золотом і іншими місцями), електроніку, Боб Марлі, 5’Nizza. Насправді, гарної музики багато. І вся вона залишає певний відбиток.

- В Київ плануєте повернутися і показати себе на повну?

- Обов’язково. Якщо запросять, то обов’язково.

- Це буде якийсь фестиваль чи сольний виступ?

- Повторюся – куди запросять. Ми не проти участі у фестивалях, але ні за ким бігати не будемо. У нас так не прийнято. Існують люди, що хочуть нас послухати – вони нас запрошують самі. І багацько людей, що працюють з нами – потім від нас же відхрещуються. Це тому, що ми організація наполовину воєнна. Ми дисципліновані музиканти – ми не п’ємо, не вживаємо. Якщо ми їдемо в тур, то не задля того, щоб в Києві „нажратися”, а в Одесі дівок познімати. Це не тому, що нам не хочеться. Але ми себе свідомо обмежуємо, ставлячи тільки високі планки. От хоча б ті ж кілограми апаратури. Чи багато гуртів таким заморочується? Думаю ні.

- І, на останок, питання – в програмі «Воздух» прозвучало те, що Lumen– це emo. Як ви ставитеся до того порівняння?

- З гумором. Просто так склалося, що саме та програма не йшла в прямому ефірі, і багато чого з неї було „вирізано” редакторами. То ж отак от ми стали жертвою ведучого, який сказав, що Lumen – це emo. Насправді ж все було трохи інакше – ми виступали в Норвегії і нас один фінський гурт запитав про те, що ми граємо. Ми сказали, що не знаємо. А після виступу сказали, що ми emo-hardcore))) Хоча я нічого проти цієї субкультури не маю, і радий, будь-кому, хто ходить на наші концерти: буде то emo-kid, лютий hardcore’щик чи просто людина в костюмі-трійці та дипломатом. Гурту приємна будь-яка підтримка.

Більше фото у розділі "МАРМИЗИ"
Фото: Сергій Зимогляд