категорії: кіно стаття

Люди на вершині: До дня українського кіно

теґи: «Земля», Олександр Довженко, Фотографія
khlopci_Zemlja

Цю світлину зроблено під час фільмування «Землі», скоріше за все, в селі Яреськах на Полтавщині влітку 1929 року. Зображені, зліва направо: актор Петро Масоха, асистент режисера Лазар Бодик, режисер Олександр Довженко, оператор Данило Демуцький (ймовірний, але не підтверджений автор фото), актор Семен Свашенко (виконавець головної ролі).

Унікальну картку знайшов у Музеї кіностудії імені Довженка і вперше опублікував кінокритик, головний редактор журналу «Кіно-Коло» і ведучий телепрограми «Аргумент кіно» Володимир Войтенко; завдяки його люб’язній допомозі фотографія тепер тут.

Є тут не тільки архівна цінність. Коли говорять про мало кому помітне свято, що припадає на другу суботу вересня і називається День українського кіно, то мені спадають на думку не хрестоматійні сцени зі знаменитих, хай навіть геніальних стрічок, а саме це фото.

От стоять п’ятеро хлопців, котрі зробили найкращий фільм в історії українського кіно. Просто — зробили українське кіно. Молоді, веселі, впевнені. У білих вільних костюмах, трохи схожих чи то на уніформу, чи то на «прозодяг» тих років. Та в принципі то і є форма, бо тримаються як справжні вояки на фронтирі Дикого Заходу, на кордоні неприборканих країв; ще й головний, Олександр Довженко — у по-ковбойські недбало насунутому капелюсі. Ракурс дуже точний. Ось так, знизу вгору, і треба показувати героїв, лицарів, першопрохідців, трагічних протагоністів і атлантів.

Ця світлина — перемога. Це дійсно люди на вершині, чи люди вершини. Земля здимається під ними, штовхає їх у небо, цих дивних рейнджерів-самураїв із закладеними за спину руками; нема в них ані мечів, ані кольтів, бо їм достатньо очей, щоб із тої найвищої гори подивитися на світ — подивитись так, щоб світ у відповідь зупинився, зачарований, перетворився на кадр, на кінематографічний образ, і рушив наново, ставши таким, яким ще ніколи не був. Наше кіно давно відзвичаїлося від високості перемоги, забуло само себе. Але я в це не вірю, і ті хлопці на фото — теж. Придивіться: їхня вершина не позаду, а попереду нас.