«Добло і зло»: Декор і соплі від Ірени Карпи

Поступальний рух нашої з вами суч.укр.літ. не перестає дивувати розбещеністю і вседозволеністю. Все важче стає простежити форму, сюжет, манеру написання текстів. Партер читачів вже не вирізняється претензійністю, а популярність письменника вимірюється мірою його публічності. Може тому всі спраглі друкованого слова людиська так легко клюють на гучне ім'я автора?

Ірена Карпа вже давно вирішила відповідати словам «все в одному флаконі», адже окрім письменницької діяльності, вона плідно займається просуванням свого гурту, при цьому не забуваючи періодично «знімати макарони з наших вух» на одному з провідних музичних каналів. Епатажність, харизматичність… що ще встигли приписати цій невеличкого зросту дівчинці чи б пак уже жінці? (про її статус новоспеченої дружини говорили навіть глямурні частини вітчизняного медіа-простору) Всюди, де з'являється Ірена – повний аншлаг з групою підтримки молодих тінейджерів-фанатів. Останньою їх здибанкою з дівою-ідолом була презентація нової книги Ірени на цьогорічному форумі видавців у Львові.

«Добло і зло» - наївна і смішнюча. Це зовсім інше, ніж те, що я писала до цього часу», - розхвалювалась авторка. Проте окрім незрозумілої назви ( а вона являє собою стьоб на японців, що так вимовляють її українською) вміст книги не здивував новизною. Це все та ж Карпа, з її сміливими крикучими думками, всюдисущим сленгом і безкомпромісністю поведінки.

Книжка складається з двох частин: «Привиди моєї школи» та «Планета тьолок», які дуже нагадують автобіографічні історійки дещо трансформовані і приправлені містифікацією і абсурдністю. Проте це не свідчить про брак фантазії. Це скоріше щедрість на особисті подробиці і безкоштовний піар усіх родичів і друзів.

У «Привидах…» Ірена повертає свою голову на безтурботне шкільне животіння, де більшість проблем вирішуються самі собою, де серйозна абревіатура СССР розшифровується як «Сталін Срав Сиров Рибов», а мобілки важать по півкілограма і оголошують про «нев'їбенну крутість їх власників». Тато, мама, собака Дік – вимріяна тваринка прогресивної школярки, перші стосунки з хлопцем, гурток малювання, експерименти із зовнішністю - щедрий набір підліткових перипетій. Легко і дотепно згадує Карпа психологічні домагання Кактуса – художника з Франківська, спів у церковному хорі, записки на уроках і шкільні дискотеки. Думаю у кожного читача у арсеналі дитячих спогадів припадають порохом не менш цікаві історійки.


Проте час не стоїть на місці і в «Планеті тьолок» наша дівчинка вже підросла. Тепер вона з хорошою освітою, по телевізору показують, для «Плейбоя» знімають. Репутація, правда, так собі :) Забрівши ледь не на середину книжки, вам могло здатись, що Карпа розігналась і зовсім забула про неодмінний атрибут своїх мемуарчиків – сексуальні пригоди? А от і ні. Вмощуйтесь зручніше і смакуйте інтимними пікантностями. Тут є все: дружні посиденьки, інтер'єрні фалоімітатори, поцуплені гамаки, зовсім не кохана робота і на противагу цьому коханий «мучачік» (тавтологія як запорука стопудового донесення суті). Останній, як ви вже здогадались, друга Карпина половинка – Антон Фрідлянд. Цікаво, як реагуватимуть всі ці реальні особи, впізнаючи себе в книжці і чи побіжать опісля з букетами і подяками до такої популярної нині письменниці?


Ми можемо зараз почати дискусію більшу за оцю мою писулю про те, якою має бути література, щоб її справді хотілось читати, але гадаю наш читач ще з цим не визначився. Мусите погодитись, що Карпа хоча б намагається робити щось неадекватне опозиціонуючи (ой, дуже страшне слово) звиклим текстовим кліше. І «Добло і зло» ще одне підтвердження цьому. Побажаємо їй тільки нових, бажано цікавіших тем.