категорії: стаття

Етимологія освітянської дурості, або Хто виросте з сьогоднішніх школярів

теґи: навчання, «Освіта», "Школа"

школаМинув тільки тиждень від початку нового навчального року, а українським школярам, нещасним піддослідним кроликам, доводиться з перших днів долати навчальні труднощі й перешкоди. Ці труднощі спеціально для них створені шанованими головними освітянами держави, що складають навчальні програми, застосовують найсучасніші методики й пишуть «найкращі й найпростіші» підручники. А бідолашні діти разом з розгубленими мамами плачуть над всією тією «простотою».

Я сама закінчувала школу всього кілька років тому. І вже тоді почувалася вухатим і червонооким піддослідним кролем. Нові підручники в порівнянні зі старими, які ще можна було взяти для ознайомлення у бібліотеці, просто вражали тупістю. Вчителі завжди казали нам, що підручники у 99% випадків пишуть люди, які ніколи не працювали з дітьми й уявлення не мають, як правильно донести інформацію до середньостатистичного школяра. Навіть їх, вчителів, дратували ті недолугі підручники.

Тепер же в українських школах – 12-річна програма, нові й кардинально інші методи, нові предмети й нові підручники. Та й ставлення дітей до школи і навчання взагалі – також інше. Якщо моє покоління недолюблювало робити домашнє завдання, то нинішні школярі робити домашні завдання просто …бояться. Вчора приходила сусідка, в якої син – третьокласник. Просила допомогти з незрозумілими завданнями в друкованих зошитах. В зошиті з англійської мови завдання українською мовою були сформульовані так, що думати над змістом кожного завдання доводилось довгенько. Як же можна правильно зробити завдання іноземною мовою, якщо не розумієш його суті рідною?! Зошит з української мови добив остаточно – в одному з завдань від школяра вимагалося пояснити призначення етимологічного словника. Що таке етимологія крім мене в багатоквартирному будинку не знав ніхто з дорослих (та я й сама дізналась значення цього слова в старших класах), а школа вимагає такі знання від 8-річних дітей! Отак Юрчик вже третій рік поспіль щовечора нервується й плаче над тими зошитами й підручниками, аби не отримати наступного дня поганої оцінки й не бути висміяним.

школаЗа своє життя я всього раз змінювала місце проживання. І в обох місцях були діти та їхні мами, котрі приходили за допомогою у виконанні «примітивних» шкільних завдань для учнів молодших класів. Я щоразу вражена й не можу зрозуміти: для чого це робиться? Чи то з українських дітей хочуть виховати професорів-теоретиків й мегафахівців-практиків? Чи навпаки – намагаються перетворити на озлоблене до знань і науки стадо пустоголових баранів, якими так легко маніпулювати… Не знаю. Не можу дати відповіді. Але жахаюсь – ким стануть нинішні діти, які без маминої допомоги аж до старших класів не можуть виконати шкільного домашнього завдання? Бо колись з дітьми за виконанням шкільних завдань сиділи одиниці, та й то – зазвичай з «першачками». Було багато дітей, з якими не сиділи взагалі. А нині, якщо не впильнуєш навчання свого чада – виховаєш абсолютного неука, бо дитина просто не дасть собі ради з тими найновішими завданнями й плюне на освіту.

Можливо, освітяни рівняються на талановитих дітей в намаганнях підтягнути «середнячків» вгору. Та це абсурд, бо для обдарованих є спеціалізовані навчальні заклади, школи з різноманітними нахилами, гімназії і т.д. Звичайна ж школа – для середньостатистичного школяра. Може, рівняються на західний світ? Теж абсурд, бо там дітей ніколи не обтяжували навчанням, намагаючись доносити знання до школярів поступово, рівномірно й цікаво.

Словом, юний українець залишається піддослідною тварючкою державної освітньої системи. І хтозна, доки це триватиме й якими будуть результати такого навчання.

До речі, 8-го вересня світове суспільство святкує Міжнародний день грамотності. Сподіваюся, сучасні школярі виростуть грамотними й освіченими і з дитсадка зможуть розтлумачити слово «етимологія».