«Генофонд. Пінакотека»: експериментальні досліди сучасного українського мистецтва

Відколи львівський «Тиждень актуального мистецтва», який щороку організовує мистецька агенція «Дзиґа», заявив про зміну формату, Львів мав усі шанси залишитись цього літа відрізаним від світу арт-новин  у жанрі живопису, малярства, інсталяцій, скульптури… Та на допомогу Львову прийшли самі ж львів’яни. А саме зусиллями «ЯГалереї» та куратора Павла Гудімова третій поверх Львівського палацу мистецтв тимчасово перетворився на «Пінакотеку», у якій впродовж місяця зберігатиметься і виставлятиметься «Генофонд» сучасного українського мистецтва. Так, у стінах львівської галереї презентували непересічний проект «Генофонд. Пінакотека», який зібрав під одним дахом дванадцять молодих митців з різних кутків України.

 Проект «Генофонд» стартував ще торік, а своє виставкове життя розпочав у Вільнюсі, де справив на відвідувачів неабияке враження, адже відгуки, як відлуння долинали ще й на цьогорічній експозиції «Арт-Вільнюс». За словами Павла Гудімова, мистецтво, яке робиться в Україні відрізняється від російського, польського і в тому числі від литовського молодого мистецтва, тому й не дивно, що «Генофонд» визнали за кордоном як один із найцікавіших проектів, що присвячений молодому мистецтву Східної Європи.

 – Більшість програм для митців в Україні – це конкурси, - зауважив на відкритті виставки «Генофонд. Пінакотека» Павло Гудімов. – Ми ж вирішили від них відмовитись і зробити радше проект-дослідження, основним результатом якого для кожного художника мала стати його персональна виставка у стінах арт-центру «ЯГалерея». Але згодом вирішили не обмежуватись персональним проектом і поставили планку вище. Часто персональний проект виглядає досить цікавим завдяки відсутності порівняльного аналізу. В груповому ж проекті всі роботи повинні взаємодіяти між собою. Тому цьогоріч стартував проект «Генофон. Пінакотека». Назва зародилась після відвідин трьох Пінакотек у Мюнхені. Неймовірно цікаво спостерігати, як нове покоління художників знаходить опору в класичному європейському мистецтві, українській традиції і оперує мовою, зрозумілою в глобальному світі. Емоційність, талант, винахідливість, сексуальність – основні складові нашої «Пінакотеки».

 Павло Гудімов також зазначив, що хотів би привнести у «Генофонд» кураторську складову, проте поки що не бачить представників серед молодих людей нахабних і гострих, які могли б ініціювати кураторські проекти.

Що ж стосується експозиції, то учасниками «Генофонду», які представили тут свої роботи стали, зокрема, Микита Кравцов із серію робіт «Тіло-Механізм», де академічна тілесність зводиться до майже абстракції; Антон Логов, представник школи нової абстракції в Україні, яка хоч і нова, має свою історію в якій уже записані імена Тіберія Сільваші, Ігоря Яновича… Його «Адаптація» – спроба створити нове бачення абстракції і пов’язати його з авангардом, точніше з «Чорним квадратом» Малевича, і спробувати розчинити його в новому абстрактному полі. А також триптих «Озонові дірки» на космічну тематику в абстрактній реалізації. В гру з пам’яттю бавиться у проектах Добриня Іванов – раз ховаючи уламки спогадів про алко-треш із друзями у коробки на семиметровому столі, іншого разу – копирсаючись у секонд-хенді, речах, які пам’ятають своїх господарів… Юрій Денисенко у роботах на тему метро проявляє страх перед механічним, штучним буттям. Львівський митець Садан впевнений, що боги мають «Термін використання». Його червоний цап у інвалідному візку – символ бога про якого усі забули.  Олег Грищенко вимальовує на полотнах молекулярні візерунки «Душі». «Приватне» виносить на показ у грав’юрах Володимир Стецькович. Над жанровими колажами-замальовками у фірмовій вицвівшій гамі змушує задуматись Світлана Струк…