Григорій Семенчук: «Кожен поет – егоїст, а його творчість – власна форма психотерапії»
Однією із новинок, що запропонує нам цьогорічний «Форум видавців» буде дебютна поетична збірка «Внутрішній Джихад» Григорія Семенчука. Поета, і музиканта, організатора різноманітних культурних акцій та координатора Львівського міжнародного літературного фестивалю у рамках «Форуму видавців», особи молодої і неординарної, яка радить усім і до усього ставитись з самоіронією та переконана, що українська література має проблеми з алкоголем. Зі слів Грицька його книжка, тоді ще із назвою «Тріп», чекала виходу у світ зо два роки, аж поки не трапилась пропозиція від видавництва Meridian Czernowitz. Жартує, мовляв, гріх було відмовлятись, тим паче коли є можливість дати ще й друзям на цьому підзаробити… Про книжку та інші новинки цьогорічного форуму, патронів і цікавинки, музику та гроші далі у розмові з Григорієм Семенчуком.
– Я не шукав, де видати свою книжку, просто поклав у шухляду, – розповів Гриць. – Під час однієї з робочих зустрічей з організаторами фестивалю Meridian Czernowitz виникла ідея таки її видати, від якої я не міг відмовитись. А ще, це свого роду соціальна допомога письменнику Юрію Іздрику, який отримав можливість її зверстати і задизайнувати. Такщо окрім віршів у книжці є ще багато Іздрикових, у не властивому для нього стилі, колажів.
– Наскільки «Внутрішній Джихад» відрізняється від збірки «Тріп», з якої усе починалось?
– Нічого не викидав, хіба додалося з три-чотири десятки віршів. Загалом це вірші, написані в останні 5-6 років, спершу у Хмельницькому, а потім у Львові. Повністю змінена структура: від чотирьох розділів залишилось два – «Час» та «Місце». Не шукайте там концепції чи хронології… Я не пишу вірші циклами, не роблю концептуальних проектів на кшталт «350 віршів про любов чи весну». Тому там є вірші римовані і неримовані, усе в перемішку, виключно з рандомом, який я собі налаштував. І лише дві точки: місце і час.
– Як ти розумієш поняття джихаду? …
– Окрім того, що це священна війна проти іновірців в мусульманстві, то це ще й боротьба з власними пороками. Моя голова, характер, душа, мають безліч проблем, страхів,внутрішніх титанів, яких треба винищувати – цим я власне і займаюсь через літературу.
– Егоїстично…
– Та кожен поет, письменник – це егоїст, а його творчість – власна форма психотерапії. Давно доведено, що уся ця писанина лікує комплекси автора, а часом навіть психічні проблеми.
– Яка твоя читацька авдиторія?
– Молоденькі дівчатка, хто ж ще мене може читати (сміється). У мене багато віршів про любов, хоч і з надривом, кров’ю, а іноді усе це навіть не схоже на любов та й любовну лірику взагалі. Насправді моя публіка дуже різна. Є, наприклад, пані поважного віку, яка не пропускає повз увагу жодну мою публікацію. Є молоді люди. Я не пишу модної наразі верлібристики. У мене є неримовані вірші, але вони чітко структуровані, ритмізовані і в основному не дуже стосуються того, що називається метафоричною поезією. Я не орієнтуюсь на любителів філологічної гри та високочолих літературознавців, хоча думаю вони знайдуть у мене в корпусі літератури щось варте уваги. Загалом, я пишу для себе і я сам собі критик.
– Є сенс сьогодні видавати поетичні збірки?
– Є, але у виключно у формі раритету чи чогось такого, що можна людині подарувати з рук у руки. З поезією як з музикою. Довга дискусія триває у мене з друзями чи варто видавати музичні диски. Варто, бо під час концерту можна трохи продати, але в принципі сьогодні усе можна скачати в інтернеті. Тому такі речі, можна видавати, як додаток до презентації, наприклад. В Україні у принципі книжки, продаються доти, доки на них тримається суспільний інтерес, доки навколо них створюється інформаційне поле. Далі автора повільно забувають…
– Свого часу музиканти йшли в політику, а тепер літератори, окрім політики, йдуть ще й в музику… У вашому «ДрамтИатр» письменників одразу двоє – ти і Іздрик.
– Письменникам тісно в літературному колі. Це не робиться задля комерції, бо більшість з цих проектів, таких як Жадан і «Собаки в Космосі» чи Андрухович з «Карбідо» – не розраховані на заробіток, їм бодай вийти на самоокупність. Це розширення літературної авдиторії до музичної. Хоча, як би група «ДрамтИатр» не хотіла перестати асоціювати себе з літературою їй цього не вдається. Для нас музика – це бажання вийти з маргінальної літературної категорії. Для мене особисто – це розвиток. Тепер я можу не лише вийти на сцену і бундючити нікому не потрібні віршики в мікрофон, а ще й робити щось, що захоплює людей, зрештою вводити їх у літературний контекст через музику.
– Цьогоріч у рамках «Форуму видавців» пройде вже 7-й, а під твоїм керівництвом – 4-й Міжнародний літературний фестиваль. Яким він буде?
– Ми знаходимось у складних геополітичних умовах: з однієї сторони нема грошей – з іншої насуваються вибори. У такому поєднанні усе виглядає дуже страшно: письменники йдуть в депутати, люди забанені політикою, про культуру всі забули... Але ми вирішили, що фестиваль мусить відбутись за будь-яких умов і на тому ж високому рівні як і у попередні роки. Тому цього річ ми традиційно очікуємо понад 20 кран учасниць, 19 майданчиків по місту, сотні подій, почесний гість – П’єр ДіБіСі. Також цьогоріч у нас є два патрони-ювілейники: Григорій Сковорода і Бруно Шульц. Не обійдеться без веселої і гучної традиційної «Ночі поезії», яка буде присвячена Михайлу Семенкові. Продовжуємо ініціативу перекладацького фестивалю «Трансліт». Очікуємо, що на цьому фесті буде створена спілка перекладачів. Запрезентуємо ще один фестиваль фестивалів «Контектс», в рамках якого запрошуємо людей, які займаються літературними проектами з цілої Украни і запрошуємо наших друзів партнерів з закордону. Усі вони ділитимуться досвідом, опрацьовуватимуть спільну стратегію, а по закінченню їх роботи маємо намір укласти перший літературний путівник в Україні.
– Як відзначатимете ювілеї Шульца та Сковороди?
– Запрезентуємо новий преклад Шульца, над яким працював Юрій Андрухович. Проведемо серію міжнародних дискусій присвячених творчості Шульца. Присвячена письменникові виставка відкриється ще під час Тижня Актуального Мистецтва, а потім плавно перекочує до Форуму і перенесеться до «Дзиги». Сковорода теж матиме окрему програму, з якою нам допомагають організатори фестивалю «De libertate» у Харкові.
– А з родзинок, що запропонуєте?
– Цікавим буде перформенс від словацького репера Бене. Він асоціює себе з поетом і є дуже відомим реп-виконавцем на батьківщині. Із постановкою приїде норвезький актор Улссен Леіф, друг нобелівського лауреата Тумаса Транстрьомера, який читатиме його вірші у перекладах Левка Грицюка.
– Жадан каже, що в українській літературі немає чого читати…
– Якщо говорити про те, що називається під грифом «національна література», то ми й справді не маємо що показати світові. Поодинокі зразки. Проблема у відсутності промоції, ніхто не вкладає гроші у переклади, у літфестивалі, у письменників врешті решт. Наші видавці лише нещодавно зрозуміли, що реклама необхідна, що треба стежити за світовими тенденціями, вести перемовини з партнерами з-закордону, щоб видавати щось цікаве і там, і тут… А щодо почитати, то для мене відкриттям року став Жежера, «Хліб із хрящами» Бриниха мені сподобалась. Кажуть Єшкілєв на «Форумі» хорошу фантастику презентуватиме, Дмитро Лазутків нову збірку поезій привезе…
– Як ти ставишся до літературних нагород?
– Чудово ставлюсь до всіх премій, які дають моїм друзям і людям, яких я поважаю. Всі премії, які їм не дають, я не люблю і вважаю їх нечесними (сміється). Добре коли дають премію тим, хто її потребує. Як от Шевченківську Гірнику і Мідянці. І слава Богу, що їхня праця літературна, невдячна, хоч цього разу принесла їм бонус. Звісно якби я отримав якусь премію, я б її теж любив і не відмовився б. Хіба би це була якась така премія імені Януковича або щось таке. В позиції українського письменника питання брати чи не брати брудні гроші – не стоїть. Хочеш жити, хочеш пити горілочку, хочеш писати віршики і ні в чому собі не відмовляти – бери гроші, коли дають. Багато наїздів на Мідянку було, мовляв, як він з рук Януковича взяв Шевченківську премію. Знаєте, я думаю, Мідянці не складало різниці з їх рук брати. Ті люди, які дають премії, крадуть величезні гроші. То яка різниця перебирати – тут візьму, там не візьму. Хочете книжечку письменника читати – терпіть, якщо самі не можете письменника підтримати…
