Хобі - наче дірочка у пароварці

Попри нелегкі часи, нині є чимало захоплених людей. Хтось чекає дачного сезону, щоб огорнути любов’ю та турботою свої рослини і вже ущільнює на підвіконнях ящички з домашньою розсадою, хтось плете гачком чи спицями, вишиває різними техніками, творить із бісеру або вирізає з дерева. Інші колекціонують марки, значки, листівки, платівки, пивні кухлі, старовинні речі. А комусь до вподоби реставрувати старі меблі, даючи їм нове життя.

А є ще хобі – заняття, які не виставиш на показ колекцією, бо предметність їхня умовна або швидкоплинна. Приміром, людина пише вірші, співає, танцює або просто тішиться приготуванням всіляких страв, які, добре поціновані рідними та друзями, швидко зникають.

 Чудово, коли є хобі! До речі, звідки взялося це слово, зрозуміле нам без коментарів? Історія, подібна до легенди, розповідає, що у старій Англії фермери дуже любили своїх коней, навіть прикрашали їх квітами. Robbin, Dobbin та Hobbin – були найуживанішими кінськими іменами. Ім’я Hobbin змінилося на Hobby, і так називали іграшкових дерев’яних коників, якими дуже любили бавитися діти. А через деякий час слово «hobby» отримало своє сучасне значення.

Словники тлумачать «хобі», як «заняття, захоплення, що не несе особливої матеріальної вигоди, яким регулярно займаються на дозвіллі для душі». Тобто, якщо ми робимо якусь роботу заради грошей, то це – робота. Подобається вона тобі чи ні. А коли ти ладен і сам доплачувати, аби лишень робити те, до чого тебе нездоланно тягне, то це воно і є – Хобі! І якщо зі свого улюбленого заняття людина може ще й прогодуватися, то вона просто щаслива!

Проте, інколи хобі – не така вже й дешева річ. Наприклад, деякі види спорту, до яких лежить душа у аматорів, вимагають чималих витрат на екіпірування, платню тренерам, інструкторам, оплату годин на корті, ковзанці, в басейні чи за можливість поїздити верхи.

Колекціонування – це теж далеко не завжди збирання з-під ніг того, що інші не помічають. Деякі колекції вимагають не лише зацікавленості, послідовності, завзятості та знань у певній сфері, а ще й відповідних грошових вкладань у придбання нового екземпляру. Як от і захоплення, що виражається у співі, танцях, малюванні – все це зазвичай теж вимагає часу, терпіння, роботи над собою і знову ж таки – фінансування.

А скільки клопоту та витрат у тих, хто тримає котів, собак, рибок, ховрашків, декоративних кроликів та пташок! Можливо, хтось із читачів, знизавши плечима, скаже: «Тоді на біса воно, коли ніякого зиску, одна морока?! Хто змушує?»

Егеее! В тому-то й річ, що ніхто не змушує! Неспокійна людська душа сама, мов радаром, нишпорить нашою різнобарвною реальністю і, буває, щось ніби клацне всередині, зупинивши ваш погляд на першому екземплярі майбутньої власної колекції, чи затріпочуть ніздрі від запаху фарби у майстерні митця, чи погладить ваша рука щеня і та мить стане початком тривалої дружби... Є, мабуть, у людських душах якісь запасні, «другорядні» резервуари, що протягом життя заповнюються цими дивними захопленнями не заради грошей, а, буває, навіть наперекір здоровому глузду.

Але ж природа не дурна, і в ній немає нічого зайвого. Все, що вона заклала, для чогось мусить таки бути.

Міркуючи над цим питанням та пригадуючи власний і чужий життєвий досвід, я дійшла висновку, що хобі – це те, що гармонізує та урізнобарвлює наше життя, приносить радість, не дає стати просто солдатиками сірого війська, що понуро ходить на роботу – з роботи, їсть, спить і знову на роботу – з роботи... Хобі індивідуалізує людину. А ще – допомагає виразити себе і відшукати собі подібних. І воно зазвичай на роки. Тобто, це – не моментний акт, а процес. Звісно, можна перекупити чужу колекцію (буває, нащадки продають «батьківський непотріб»), але ж збирати власну, полювати за кожним її екземпляром куди цікавіше: це наповнює життя. І добре, коли хтось, споглядаючи на твоє заняття, не крутить пальцем біля скроні, а розуміє, розділяє і підтримує. І навіть якщо таких однодумців у вас немає, то, неодмінно знайдуться!

А ще хобі – це визнаний антидепресант та спосіб гідно витримати важкі хвилини життя. Така собі психотерапія, арт-терапія чи просто «дірочка для випускання пари з пароварки», коли тиск якихось проблем у душі стає нестерпним. І, як на мене, реставрувати меблі, шити бісером, малювати, вирощувати квіти, вишукувати старовинні праски, писати вірші чи пекти торти, маючи в тому таких же захоплених однодумців, набагато краще й цікавіше, ніж лізти в зашморг, здатись у полон Зеленому змію чи заховатися в дурмані наркотиків.