Юрій Логвин: «Гонорар за марку був менший, ніж один аркуш цих марок»

У світі найбільше колекціонують поштові марки. Ці маленькі наліпки на конверти вже давно приваблюють колекціонерів своєю доступністю та ненав’язливою естетикою, яку ми за метушнею життя звикли не помічати. Інколи марка фатально впливала, навіть, на хід історії. Так запевняє Юрій Логвин, людина, яка понад 15 років продовжує створювати українські марки не лише за визначенням, а й українські по духу.

- Юрію Григоровичу, якими були перші марки?
- Виникненню марок передувало виникнення листів. Поштові служби існували вже у древніх цивілізацій. Вони були в інків, майя, у Древньому Китаї, Монгольській державі та й на наших прадавніх землях, де листи писали на бересті.
Оскільки листи пересилають на якусь відстань, то це вимагає певних витрат. Відтоді почали виникати конфлікти: платитиме той, хто відправляє, чи той, хто отримує. Це питання вирішив у 40-х роках ХІХ ст. один з клерків англійського поштового відомства. Ідея наліпки на конверті, котра б означала певний фінансовий знак, належить йому. Таким чином лист оплачується адресантом у момент відправлення. Перші англійські марки були дуже простими. На них зображали номінал (пені) та профіль королеви. Назви країни на марці не було і, на відміну від марок інших держав, немає і зараз. Така склалася традиція, бо Великобританія у цій справі є першою.
- Існують спільні стандарти для всіх держав в оформленні марок?
- За сучасними стандартами на марці повинні бути зображені номінал, назва країни державною мовою і латиною (окрім Англії) та якесь зображення. Марка завжди була візитівкою країни, яка йшла на великі відстані. І тому через марку держави намагалися пропагувати найбільш характерні для себе речі. На початках існування марки дуже популярними зображеннями були правителі: королі Англії, Австрії, Російської імперії. А, наприклад, Австралія давала на марках кенгуру або качконоса, канадці – бобра, американці – секвою, Китай – Велику Китайську стіну. Таким чином, марка стає знаком держави поруч з національною валютою, гербом, прапором, гімном.
Суверенітет держави без власної марки уявити неможливо. Тому, коли розпалася Російська імперія у 1917 році, виникли суверенні утворення, які ще не могли друкувати власні марки. Вони просто робили на царських марках свої надруківки. Наприклад, у нас ставили герб-тризуб. Коли німці за Другої Світової окуповували певну територію, то ставили свій знак на місцевих марках.
- Тоді ж, після розпаду Російської імперії, з’явилася перша українська марка?
- Тут варто говорити про першу українську серію марок. А вона з’явилася 1918 року під час Української Народної Республіки. Ці марки робили 3 художники: Антін Середа, Георгій Нарбут та Леонід Обозненко. У ситуації, коли серія марок робиться кількома художниками, автором першої вважається той, хто зробив марку з найменшим номіналом. Отже, автором першої української марки у 10 шагів є Антін Середа. На ній був зображений тризуб.
- Як встановлювався зовнішній вигляд і відбувалася еволюція марки нинішньої незалежної України?
- Виникла ситуація, про яку я на початку говорив – на радянських марках друкували зверху український тризуб. Серед таких марок було багато фальшивок. Марки щойно незалежної держави створювали великий ажіотаж, особливо серед іноземців, які потрапляли в наші краї. Як на усілякому новому явищі, тут робилось багато спекуляцій.
Першою більш серйозною спробою ввести в обіг власну марку був варіант зі старою маркою Нарбута, де він намалював голівку дівчини-українки у вінку. Після ради спеціалістів у галузі філателії вирішили дівчину Нарбута дати у сучасному дизайні та із сучасним номіналом. Ця спроба випала на період шаленої інфляції, коли гроші за місяць знецінювались у 10-20 разів. Тому цих нових марок була скрізь сила-силенна.
- Юрію Григоровичу, а як Ви почали займатися марками?
- Я завжди працював у малих формах. Робив ілюстрації або станкові гравюри. І мав звичку дарувати їхні копії у компаніях, на днях народження. Під час одного такого дружнього учту мій малюнок потрапив до лікаря Володі Бешевського, пристрасного філателіста. Після того обіду минуло багато часу, але Володя згадав про мене, коли постали потреба у власній українській марці. Мені пощастило, що ця людина була на той момент дуже заангажованою, аби зробити свою марку. Взагалі, для філателіста є дуже почесним не лише колекціонувати марки, а й брати участь в процесі. І я вирішив зобразити на марках старосвітську Україну, житницю Російської імперії. Я малював українців з різних регіонів за звичною селянською працею. Там були таврійський чабан, буковинський косар, черкаська жниця, полтавський пасічник... Найдорожчою маркою цієї серії був гончар. Цікаво, що мій гонорар за проект марки був менший, ніж коштував нерозрізаний аркуш цих марок.
Потім мені пощастило робити марки з гетьманами України. Якщо за Грушевським їх більше 60-ти, то я зробив 17 портретів. І пішов ось таким шляхом – вирішив давати портрети тих гетьманів, ймовірна точність яких підтверджена науковцями. А портретів наших гетьманів зроблено чимало та більшість з них «висмоктані з пальця», зроблені з патріотичних міркувань – усі там такі гарні, такі наші, от, тільки за булаву не гризуться на тих портретах! Таке різноманіття дуже ускладнювало мені роботу.
- Як Ви вирішили питання достовірності свого зображення гетьманів?
- Наприклад, я брав 3-4 портрети гетьмана, які були досить несхожі між собою. Крім того існують ще описи зовнішності цієї людини у літописах, хроніках. Після цього йшов процес співставлення інформації з письмових джерел та мальованих портретів. Який з тих 3-4 портретів найбільше відповідав психологічному образу спогадів тогочасних істориків та очевидців, той портрет я і брав за основу.
- Ви самі шукали матеріал для роботи над марками? Чи замовник, тобто держава, у цьому також брала участь, допомагала?
- Сам, звичайно. Через це за рік не міг зробити більше 2-3 марок. Декілька марок я мусив виконати на догоду загальному, стереотипному уявленню людей про наших гетьманів. Наприклад, я вважаю найкращим портретом Богдана Хмельницького з «Літопису Величка», там де він без шапки. Це потрясаючий портрет, зроблений коричневим чорнилом. Він знаходиться сьогодні в Санкт-Петербурзі, як і більшість наших раритетів, що опинилися за кордоном. Хмельницький там зображений як дуже розумна, стомлена і спрацьована людина. Абсолютно не цей загальновідомий набундючений чоловік у шапці та з булавою. В «Літописі Величка» він показаний, як людина розумніша, хитріша та жорстокіша своїх сучасників – політичних діячів.  
- Чи можна марку ставити в один ряд з високим мистецтвом? Якщо, так, то до якого різновиду її віднести?
- Марка – це різновид промислової графіки, найбільш поширений та специфічний.
- За якими своїми правилами живе марка, що знаходяться поза фокусом звичайного користувача відділу поштового зв’язку?
- Багато є цікавих нюансів, особливо, якщо глянути через історичну призму. Скажімо, марка набуває відповідного статусу тільки тоді, коли надрукована та розтиражована. Крім того, марка є легітимною, якщо бодай один її примірник потрапив на конверт і пройшов увесь процес - від відправлення до отримання листа адресатом. Наприклад, марки, які були зроблені за часів УНР художником Івасюком і надруковані великим накладом, прекрасної якості, не пройшли поштового обігу - у цей час впала УНР. Таким чином, вони нелегітимні.
Часом цей маленький папірчик – марка, відігравав визначальну роль в ході історичних подій. Як приклад можна навести знамениту Тегеранську конференцію, де Сталін, Рузвельт та Черчіль вирішували, як розподілити світ. Отже Сталін, як найбільший інтриган та людина із середньовічним складом розуму, мусив за будь-яку ціну отримати записи розмов Черчіля та Рузвельта. Останній на той час хворів, тому був більш піддатливим до маніпуляцій собою. Ризикувати з Черчілем Сталін не став, а вирішив підслуховувати свого американського колегу. Для цього Рузвельт мав переїхати жити до посольства у Тегерані, де система підслуховування була готовою спрацювати в будь-яку хвилину. Рузвельт славився як великий шанувальник марок та їхній колекціонер. Дізнавшись про це, служби Сталіна дуже швидко відреагували. Після отримання інформації, що такої й такої марки у американського Президента немає, з Москви швидко прилітає літак з «козирною» маркою. Під час перемовин людина від Сталіна дарує Рузвельтові цю марку. Розчулений американець погоджується переїхати до посольства, де до останнього моменту свого перебування там знаходиться під аудіоковпаком.

- Чому марка є таким популярним предметом для колекціонування?
- Справді, у світі найбільшою когортою колекціонерів є філателісти. Марку ще в ХІХ ст. дуже швидко вподобали колекціонери, бо вона була дешевою та розповсюдженою річчю для колекціонування. Проте, якщо говорити про вже раритетні марки, то з кожним роком ціни на них помітно ростуть. Мова йде про десятки тисяч доларів. Справді вартісна колекція марок формується протягом десятиліть у єдине ціле. І я вважаю неправдоподібними кримінальні історії про викрадення чи якесь привласнення окремих раритетних марок з колекцій. Такі окремі шматки цілісного зібрання марок мало кого зацікавлять серед справжніх філателістів. Взагалі, коло людей, які здатні придбати викрадену раритетну марку, завузьке, щоб злочин був швидко виявлений.