Ірена Карпа: «Я не ампутувала собі мозок»

Кілька місяців тому письменниця і вокалістка гурту QARPA – Ірена Карпа вийшла заміж за письменника Антона Фрідлянда. І як зазначено на її офіційному сайті - прізвище не міняла, себе не міняла, проте обіцяла стати ще дурнуватішою. Одразу ж після весілля Карпа поїхала у Латинську Америку дописувати книжку «Добло і Зло», яку нині вже можна знайти на прилавках книгарень. А замість обіцянки стати дурнуватішою – подорослішала…

Здавалося б нічого не змінилося – вона й надалі пише для глянцевих журналів. Може менш екстремально, але все ж як і колись волочиться по світу – нещодавно повернулася із Вірменії, планує поїздку в Ізраїль. І не виключає, що через якийсь час втече у глушину пожити без людей і шуму. А наразі Ірена Карпа збирає про себе плітки, з чого дуже тішиться, адже каже: «Якщо про тебе говорять усіляку дурню - значить ти живий. Бо про мертвих – або говорять добре, або мовчать». Про творчість музичну і літературну, про подружнє життя та залаштунки шоу-бізнесу Ірену Карпу випитувала кореспондент «сумно?».

- Карпа стала спокійніша, розсудливіша, більше не тицяє на право і ліво улюблений жест середнього пальця…
- А навіщо? Я це вже робила. Не кричатиму, що все це забавки у дитинство і що вони вже минулися. Просто я не бачу сенсу робити щось, що ти вже робив? Це нормальний цикл розвитку особистості. Я не ампутувала собі мозок, не затисла себе у рамки етичних норм поведінки, не вигадала імідж «порядної жінки». Я росту, міняюся…

- Альбом гурту Qarpa — inЖИР з емоційної точки зору - це глибока образа… вона якось по-особливому відчувається у текстах, де ти співаєш «Любий мій екс дякую за секс», або ж «Ти без мене неповним будеш» чи «Перестань мені снитися»…
- Це писалося у стані, коли я переживала, щось на зразок нещасного кохання. І дуже рада, що таке відбулося. Коли все навколо перетворюється у несприятливі обставини, то в особистості з’являється простір для сублімації. Відтак ти страждаєш, а потім раз і та енергія у щось виливається. Відповідно коли все прекрасно і рожево - виходить те, що ми бачимо у більшості випадків естрадної музики. Це не творчість. Для цього потрібен особливий стан. І найпростіший спосіб його досягти - це якщо тебе хтось покине, образить... Тоді душа твоя заспіває, щоб якось компенсувати собі ті страждання. Натомість критики висловлювалися, що у альбомі ми граємо мало не гоу-транс, а в текстах описуються труднощі пубертатного періоду…

- У музичному плані зрозуміло – Карпа подорослішала. А у літературному? Нова книжка носить досить смішну назву «Добло і зло»…
- Для мене чим дурніше, смішніше, простіше, тим це – доросліше і серйозніше. Тому що, коли малолітка тільки починає пізнавати широкий світ, - у неї все заумне, закручене, їй здається, що вона вигадує свою нову філософію.. В тій парадигмі, яка була на час написання книги Bitches get everything я поставила крапку на чистому потоці свідомості. Я написала кілька романів, які були сіквелами один одного. Та ж героїня – змінювалися лише імена і історії… Далі не було сенсу рухатися. А «Добло і зло» радикально інша книжка. Вона шокує тих, хто не полінується її прочитати. Вона дуже дурнувата та смішна, і повинна розрадити людей, яким дуже погано. Бо це книжка, яку читаєш і весь час смієшся. Смієшся, зупинитися не можеш. У буддистів існує така терапія - сміхом. Це дуже круто, якщо можна змусити когось сміятися, або ж плакати, наприклад музичними речами, то це максимум, чого я можу взагалі добиватися.

- То у «Добло і зло» вже не буде героїні з її автобіографічними пригодами?
- Це збірка оповідань, написана у дуже наївному стилі, де розповідається про різних людей. Звичайно певною мірою відчувається присутність автора, але зовсім по іншому ніж у попередніх романах. Мені подобається коли все дуже просто, лаконічно, категорично, неполіткоректно… Це авторське право бути таким, як хочеш ти, а не таким, як вимагає того цензура, кон’юнктура чи тенденція ринку.

- Від весілля минуло вже кілька місяців, як почуваєшся у ролі дружини?
- Мені раніше видавалося, що щось обов’язково має помінятися. Проте все залишилося без змін. Можливо, якби мені було років 20, то напевне я б змінилася, стала б домашньою, порядною жінкою. А нині, я достатньо доросла, щоб витримати свою лінію особистості. Чоловік мене полюбив за те, яка я є, тому нема сенсу мінятися, ставати домашньою кішечкою. Інакше б це була б не сім’я, а шлюбний контракт на кшталт: «Добрий день, я з вами одружуся, але через місяць ви маєте зробити те то й те то…». Було б як у анекдоті: « Коханий, дай мені по писку, а то я трохи затринділася»…

- Найчастіше у молодих пар сварки виникають на рівні побуту. Мовляв, я не буду прати твої шкарпетки, сьогодні твоя черга варити обід, ти не так вішаєш рушник…
- В нас є домогосподарка, яка раз на тиждень розгрібає наш срач і робить це набагато краще, ніж я. Я паскудно прибираю, проте добре готую. Навіть готую чоловікові вегетаріанську їжу. Мої роки життя в Індонезії не пройшли даремно (сміється – Б.Г.). Щодо прання, то я не знаю чого люди роблять з цього проблему. Певно від жадібності, - порошку їм шкода… Бо коли є пральна машина, це знімає з порядку денного всі проблеми. І якою ж треба бути паскудою, щоб робити вдома скандал через те, що ти витиснув зубну пасту не з кінця тюбика, а з початку. Смішно, але у людей через це реально бувають гучні сварки. Все це свідчить про те, що між людьми – дисгармонія. І вони шукають будь-яких причин, щоб зачепити одне одного...

- А чим займається Антон?
- Працював над замовленням Юрія Нікітіна, комерційним проектом – книжкою про Ірину Білик. Наразі вирішує чиє авторство поставити під книжкою – своє чи Іри, бо все це базується на інтерв’ю з нею, листах… Автобіографічні книжки на замовлення – це світова практика. Всі голлівудські зірки, естрадні співаки хочуть щось про себе написати, але оскільки їх покликання – співати, то писати вони просять професіоналів. І якщо професіоналу за це добре платять, то чому б і ні?

- І наскільки добре платять професіоналу?
- Тисяч 5-10 доларів. Нормальні гроші. Уявляєш, скільки справжніх літературних книжок треба написати у нашій країні, щоб отримати таку касу? Кілька років треба трудитися. Хоча насправді гроші давно перестали бути мірилом чогось справжнього.

- Чого чекати від дорослої Карпи у літературній творчості?
- Я задумала абсолютно новий роман. Він буде писатися довше, але й результат має бути зовсім інший. Я відчуваю цю книжку, але якою вона буде в кінці – не знаю. Зрештою це нормальний процес, бо світові топові автори списують надзвичайні тони паперу чи створюють гігабайти комп’ютерних файлів, перш ніж у них вийде те, що має вийти. Коли ти молодий і дурний, пишеш, як я колись писала: все що написав, зібрав, скомпонував, вигадав класну назву і видав книжкою. Зрозуміло, що зараз я б вже такого не зробила. Нині я набагато критичніше ставлюся до того, що роблю. Останнім часом все більше схиляюся до думки, що треба писати універсальні романи, які читатимуться і через багато років.

- Якось я відкрила свою поштову скриньку, де висіло повідомлення від твого тепер екс-піар-менеджера приблизно такого змісту: «Дякуємо за співпрацю, але ми більше не працюємо з Іреною Карпою». Підиписано: Стогнєвіч. А нижче заява про те, що ти не ведеш блогів в інтернеті…
- Не хочу виносити на люди брудну білизну. Скажу лише, що радію, бо наші шляхи більше не перетнуться. Я звільнила її за непрофесіоналізм. Ніколи не можна робити бізнес з друзями. Це була моя помилка, за яку я поплатилася… Що ж до заяви, то це й справді так, я не веду жодних віртуальних щоденників. Вочевидь, це роблять люди, яких мені щиро шкода. Замість того, щоб жити своїм життям, Олі Петрової чи ще там когось, вони чомусь думають, що вони – Ірена Карпа. А насправді - це шизофренія. Люди, схаменіться, займіться собою. Є в мене підозра, що це могло йти від когось з моїх екс-друзів, які до пори до часу грілися в променях слави… А нині не розуміють, що найяскравіші роки їхнього життя пройшли. Яскравішого вже більш нічого не буде, саме тому, що вони замість того, щоб будувати себе і бути рівноцінними партнерами у групі, займалися підлабузництвом. Оця людська мімікрія – страшна річ. Людина ціле життя тільки цим і займається, що когось ненавидить, замість того, щоб вкладати всю цю дурну енергію в розвиток себе самого.

- Ти пробувала себе у проекті «Пающіє труси» на запрошення Кузьми Скрябіна. Здається у першій пісні навіть звучить твій голос..
- Можливо, якщо вони записали… Проте, тішуся, що не пристала на пропозицію Кузьми залишитися у цьому гурті. І батьки мої теж раді, бо дуже переживали. Не хотілося псувати собі карму. Поважаю Кузьму за його старі альбоми, де була прекрасна лірика, навіть попри те, що трохи була «крадена» у «Депеш мод» (сміється – Б.Г.). Водночас мені шкода Кузьму, який є харизматичним чуваком з великим потенціалом. Бо заради бабла смішного робити з собою таке… Боженьці напевне дуже сумно, коли з людьми таке стається.