Ірена Старостіна в призмі письменства та р-н-б в суміші з реггі

   Наразі можна сказати, що Ірена Старостіна - наймолодша сучасна українська письменниця. Особисто мене дуже вразила її перша книга "Кілька секунд щастя", що була написана 15річною дівчинкою, для якої життя вже встигло відкритись як квітка, відцвісти, але знов заквітнути, і може зараз перебуває в стані зізріваючої бруньки, яка відкриється вже в наступній її книзі.
   Спіймати Ірену було майже неможливо - вона і пише, і співає.
   Наша бесіда виявилась доволі дружньою, навіть домашньою - Ірена вже котрий день перебувала під враженнями від концерту "Крихітки Цахес", а ще й від перегляду "Помаранчевого неба".
  Для тих, хто зовсім не знає, хто така Ірена Старостіна, то повідомляю - в 2004 році Ірена стала переможницею Всеукраїнського літературного конкурсу "Молодіжний міський роман", що був організований видавництвом "Фоліо" та телеканалом М1. Членами журі були відомі сучасні письменники, зокрема Ірена Карпа та Юрко Покальчук, про яких ми теж встигли поговорити.

- Що  для тебе стало поштовхом для написання? Наскільки відомо, ти стала переможницею конкурсу. Книга писалась спеціально для участі чи все таки щось було зроблено раніше, але більш аматорське?
Книга писалась спеціально для конкурсу. Раніше була зроблена, на мою думку, краща її частина - останні есе. Писалось усе дуже спонтанно, несподівано навіть для мене самої.

- Щодо есе я згодна. Можна подумати, що писали різні люди, бо там вже більше освіченості  якоїсь чи життєвого досвіду.
Чому есе присвячені самогубствам та самогубцям?
Як би це пояснити... Напевно, в моєму житті був так званий період визначення, коли я зрозуміла, що рухатись, в принципі, нікуди, дороги немає, світ лайно і треба з нього йти. Реалізовувала я свої суїцидні думки, пишучи такі роботи, щоб не доходити до справжнього самогубства. Якось виговорювалась паперові, знаєш. Таке буває.

- Як ти ставишся до того, що тебе називають плагіатом на Ірену Карпу?
Чесно - абсолютно ніяк, тому що мене це анітрохи не зачіпає. Порівняння - так, це трохи болюча річ, тому що хочеться, щоб творчість оцінювали об'єктивно. Але маємо, що маємо. Я не вважаю Ірену за свого кумира, кумирів не маю взагалі - вважаю це ненормальним. Мені іноді імпонує те, що вона робить у музичному плані. В літературному - і мені, і Ірені є до чого рости. І я їй бажаю росту.
'
- На якій літературі ти виросла? Може, щось залишило вагомий відбиток?
Література, на якій росла, і література, яка залишила відбиток, - то різні речі. Росла я виключно на класиці. Ну, ще якісь "женскіє романи", знаєш, від надлишку вільного часу. А зараз читаю таких авторів, як Чака Паланіка, Ірвіна Уелша, Стюарта Хоума, Вішнєвського... Обожнюю Володимира Сорокіна. Вважаю його дійсно Богом літератури.

- Здається, що все прочитане залишає якісь відбитки, бо заставляє замислюватись та  аналізувати!
То дійсно так - але лише в тому випадку, якщо книга дійсно серйозна. Були книги, які по прочитанні нічого не залишили по собі, крім відчуття марно згаяного часу. То непотріб, насправді, і такого непотребу зараз дуже багато.

- Непотріб треба вбивати талантом?
А часто талант сидить десь та пише собі в текстовому документі для себе і ховає то від інших. А талант повинен бути скромним, чи необхідно пробиватись?
 
- Скромним бути не можна. Наглість - друге щастя. Але все в міру.
Для себе писати не можна теж - треба показувати то народові. А на рахунок непотребу - він завжди був і буде. Є дуже багато непотрібної музики і літератури. Але з цим нема кому боротись, і це сумно.

- Чи збираєшся займатись літературою професійно? Штурмувати філологічні факультети, щоб отримати "корочку"?
Ні. Буду вчитися, напевно, на піарщика. Існує байка, що людина, яка закінчила ВУЗ і має "корочку" журналіста - писати вже ніколи не зможе. Хочу зберегти самобутність.

- Та то і не байка. Інколи і йдуть вчитись туди з надією навчитись, але таланту не вчаться.
Таланту не навчишся, насправді. І я не можу назвати його явищем постійним. Скоріше, це "приходящее и уходящее". Головне - вміти його якнайдовше затримати.

- Ти не збираєшся зупинятись на досягнутому? Чи працюєш вже над чимось?
Ні, не збираюсь ні в якому разі - мені є що показати світові. Сподіваюсь, що світові показане мною сподобається :). Зараз я працюю над книгою, що має стати справжнім вибухом. Буду відверто говорити на заборонені досі теми.

- Це книга "на замовлення" чи, власне, твій виклик суспільству?
Власне виклик. Не хочу більше писати "на замовлення", я хочу писати про те, про що мені хочеться сказати. Насправді, мені дуже страшно, сподіваюсь, що все збудеться. Книга дійсно достойна. І я пишу її в співавторстві.

- А з ким, якщо це не таємниця?
Це дівчинка з Одеси, дуже талановита - насправді. Вона повинна стати літературним відкриттям. Її ім'я я поки що з певних причин не відкриваю, та хочу запевнити - це людина, що має власний погляд на речі, досить таки нетрадиційний та цікавий. Вона справжній маленький геній.

- Відомо, хто цього разу тебе видаватиме? Чи то пак, вже вас двох? Правда, що з "Фоліо" були якісь міжусобиці?
Ну, я б не назвала це міжусобицями, насправді. Можливо, і вони. Поки що точно не знаємо. Ми просто пишемо - а про подальшу долю книги будуть пектися вже інші, досвідченіші люди.

- Ти встигаєш усюди - ще й співаєш. Це гурт якийсь?
Так, це гурт, правда, зараз я різко поміняла музичні орієнтири. Раніше грала у панк-гурті, зараз переходжу на р-н-б в суміші з реггі :).
До речі, співпрацюю з досить багатообіцяючим проектом - "The Inquisitor". У своїй пісні "Заховай" вони використовували текст з моєї книги. Я дуже люблю цих хлопців, і їх творчість мені імпонує.

- Які обов"язки виконуєш у своєму гурті?
Вокал і тексти пісень, звісно.

- Письменниця, співачка! Знов повертаємось до книги. Там часто поєднується цей образ.
"Кілька секунд щастя" можна назвати секундами з життя Ірени Старостіної?
Якщо тільки секундами. І тільки кількома. Я небагато списувала з себе, справді. Не вважаю то за потрібне... Це - ніби показувати всьому світові своє особисте життя. Я до цього ще не готова.

- Чому взяла псевдонім?
Не хотіла підписуватись справжнім прізвищем. Нічого особливого, насправді.

- А як тебе прийняла "письменницька тусовка"? З кимось з письменників товаришуєш?
Так, але то, здебільшого, андеграунд. Маю наставника - Юрка Покальчука. Вважаю його справді письменником від Бога. Він пише так від душі, так по-СПРАВЖНЬОМУ, що іноді аж заздрю білою заздрістю. Ми з ним спілкуємось.

- Не дивно, кожний молодий письменник має наставника, приміром, Дереш та Іздрик. До речі, Дереш теж був  в журі конкурсу?
Ні, його не було.
Я, до речі, лише нещодавно прочитала його книжки. Мені повинно бути соромно? Якось просто не хотілось. Але сподобалось.

- Дивно, але десь читала, що Дереш та Карпа настоювали на твоїй перемозі.
Неправда. Карпа та Покальчук. Сумніваюсь, що Дереш знає взагалі, хто я така.

- Одна перемога з літератури в тебе є.
Не маєш бажання отримати вже якусь державну премію з галузі літератури?
Ні. Це все - набуте. Справжнє лише те, що всередині. Якщо я впевнена у собі - мені не потрібно премій та визнання. Досить лише схвалення коханої людини - людини, якій я показую усе, що пишу, і єдиної людини, критику якої я приймаю до уваги. Хоча, звичайно, було б десь приємно. Але я можу прожити без премії, дійсно.

- Як ти відносишся до того, що куди "не попадя" вішають стилі?
А я не відношу себе до жодного стилю. І раджу всім не заморочуватись цим. Навіщо? Хороша література залишиться хорошою, не дивлячись ні на жоден ярлик, що на неї навішують...

- А нецензурна лексика в літературі?
Це нормально. Показуючи світ, у якому ти живеш, ти повинна показувати світ натурально, чи не так? А якщо забирати якусь частину картини через те, що це не сподобається цензурі - де тоді подінеться внутрішня свобода? Де дух бунтарства? Як без того жити? Це будуть просто вигадки. І тоді повинно бути соромно...

- У тебе вже з'явились фанати? Як з ними боротися?
З ними не потрібно боротися, з ними потрібно тримати зв'язок. Це люди, які допомагають та підтримують. Я сама вийшла з фанаток, правда, музичних :). Стояла під гримерками і дарувала квіти, плакала біля плакатів та афіш... Досі іноді плачу. Я розумію таких людей. Головне, щоб їх цікавість не переходила кордони нормальності.

- Давай ще про кіно поговоримо?
Останній фільм, що мене вразив - "Помаранчеве небо". Я взагалі не думала дивитись його. Друзі казали, що відстій повний, але саме це, напевно, і штовхнуло мене його подивитись... Як результат - море емоцій, туга за майданом і дике бажання всередині - хочу й собі таке кохання!

 - А як взагалі оцінуєш роботу майстрів?
Все-таки україномовні фільми у нас не знімаються.
Він же напів-україномовний! Весь сенс у тому, що герої розмовляють різними мовами. Дуже гарний фільм, дуже якісно знятий. Звісно, помічала деякі недоліки, прорахунки режисера. Та все ж, як для нашого кіно - дуже якісно.

- Чи хотіла би ти знятися в кіно? Може, роль якого формату грати?
Хотіла б, насправді. Це повинна бути мелодрама, чи трилер. Скоріше, трилер. Завжди мріяла зіграти роль на кшталт Кетрін Тремел з "Основного інстинкту" - розкрити, так би мовити, свої таємні грані...