«К402» у новому альбомі злиться на людей і сміється з себе

«Люди блукають» - переконана молода альтернативна група «К402». Таку назву має другий за ліком альбом команди, презентація якого відбудеться найближчим часом. І як запевняє лідер гурту Сергій Случак, на відміну від дебютної платівки «Красива сумна», що вийшла торік навесні, у другій поменшає пісень про кохання, які зазвичай чіпають сентиментальні дівочі серця, проте побільшає філософії про соціум та життя серед людей.

До кружальця «Люди блукають», як і до попереднього, увійшла магічна кількість треків – 12. Саме дванадцять, бо на стільки вистарчило грошей, а ще у році стільки ж місяців, і стільки ж було апостолів... Родзинкою альбому стане пісня-експеримент, яку група записала спільно із «провіреним крикуном»? вокалістом гурту «Анна» Вітьою Новосьоловим.

            Про альбом, життя і філософію гурту, людей, які блукають, амбіції і музику – в розмові з вокалістом «К402» Сергієм Случаком.

- Оскільки ти є автором текстів, а в альбомі «Люди блукають» є однойменна пісня, то вочевидь це твердження зародилося у твоїй голові...

- Люди блукають. Це стає зрозуміло, якщо заглянути їм у вічі. Будь-де – у маршрутках, на ринках, вокзалах, барах, навіть у телевізорі... Кожен щось комбінує, крутиться, щоб заробити гроші, шукає шлях до свого щастя... Але я впевненний, що щастя не у матеріальному світі, не у грошах. Його треба шукати не у багатстві, а в душі, розвивати внутрішній світ  і вчитися любити. Навколо надто багато меркантильності, егоїзму, лицемірства, ворожнечі й усякого лайна, щоб на ньому акцентувати і зосереджувати увагу. Мені теж траплялося заблукати. Блукаю, мабуть, і досі, але все ж намагаюся шукати правильну стежку, аби оминути систему речей у нашому світі, яка починає мене дратувати. А щодо однойменної пісні, то вона була моєю першою україномовною композицією, яку написав років зо 5 тому. В той час був дещо розчарований в друзях, та й у людях взагалі, дивлячись на їхні пріорітети...

- В новому альбомі значно поменшало пісень, які зачіпатимуть синтиментальні серця школярок. Чому така різка зміна напрямку теми з кохання на соціалку?

- У першому альбомі я «плакав» за своїм минулим життям, це були суто мої особисті переживання. Натомість у новому альбомі я злюся на людей, сміюся з себе, з них, разом з ними, за кимось сумую, когось посилаю...  Розмаїття настроїв в піснях також вплинуло на вибір назви диску. Насправді я люблю людей. Але ще більше мені всіх нас дуже жаль... Озирнись, куди цей світ котиться?!

- Ви існуєте як гурт не так давно, проте за плечима вже два альбоми. А як починався ваш роман з музикою?

- Все почалося, коли ми були студентами Національного лісотехнічного університету України. Жили в гуртожитку, в кімнаті 402. Звідси, до слова й назва гурту. Більшість пісень з першого альбому написані саме в цій кімнаті. Спершу грали просто собі в кайф, навіть не підозрюючи, що колись будем лабати, як група. Я взагалі думав одружуватись і жити собі тихим сімейним життям. Але не склалось, і музика стала моїм порятунком. Випадково вийшло організувати перший концерт... А далі все закрутилось...

- А з Вітькою з «Анни» як зіспівалися?

- Дивно-містична історія. Влітку ми їхали на концерт. Під’їхали на вокзал, вилажу з таксі і  перше що бачу - сидить Вітька під стіною і дивиться прямо мені в очі. Я у відповідь тільки закричав «Оооооо, брат!». Він підійшов мені назустріч. Постояли, поговорили, навіть не знайомлячись (було таке враження, що ми й так давно знайомі), а тоді ми побігли на поїзд... Згодом на одному з концертів «АННИ» я підійшов до нього і запитав, чи не хоче поспівати в одній з наших пісень. Він погодився, попросив вислати запис і текст. Остаточно познайомилися уже в таксі, коли їхали на студію писати спільний «Час». У машині Вітя сказав, що йому сподобалась ідея пісні і що він готовий віддати свої емоції... Потім ми стояли під лапатим снігом, який заліплював нам очі, а я за 15 хвилин розказав йому історію всього свого життя. Так і подружились.

- А з ким ще хотіли б спільно записатися?

- З Софією Сливкою із «Sister Syren». У неї фантастичний голос.

- Ви подали заявку на участь у цьогорічному Всеукераїнському фесті «Тарас Бульба». Їдете за перемогою?

- Подалися, щоб поїхати - себе показати, на людей подивитись... Ми не змагатись там збираємось, а відриватись! А фестивалів, в яких не варто брати участь, не буває. Бо не фестиваль творить виконавця, а виконавці формують фестивалі.

- К402 в особистостях - це...

-  Джон - барабанщик, родом з афроприкарпаття, друг і брат по духу, працює програмістом, тихий, але крейзанутий. Не любить бухати.
Олег - басист, з Волині, надійний, грає на всьому, якщо хоче. Любить футбол і пиво. Не любить понтів.
Петрусь - гітарист, з Вінничини, рамантік і лавєлас :) Любить бабів, гори і варити мені суп.
 Юля - клавішниця, Львів, файна баба, тиха, але ще крейзанутіша дєвучка, ніж Джон. Ненавидить, коли до неї клеяться чуваки з конкретними намірами.

 І я, Сергій, в мене немає ні властивостей, ні якостей. Про мене немає чого сказати...