Карпатський протяг 2012: еко-тріп з гуцульським колоритом

Увага, пасажири! З першої платформи відправляється приміський потяг №6403 сполученням Івано-Франківськ-Рахів. Відстань між кінцевими станціями – 137 км. Орієнтовний час у дорозі – 4 год 17 хв.     

На годиннику 04.13. Наш транскарпатський експрес перевальцем повзе в гори, похитуючись у хвилях прохолодного нічного повітря. Щоправда, гір-річок-полонин не видно – темрява за вікном лиш час від часу блимає вогниками самотніх станцій. Бистриця, Хриплин, Дружба, Братківці..  І в одному з таких сонно-сюрреалістичних вагонів... "З Днем незалежності, пасажири! – гукає гучномовець голосом Павла Нечитайла. – "Ще не вмерла України ні слава ні воля..." І пасажири – всі як один – підводяться і підхоплюють: "Ще нам браття-українці усміхнеться доля.." 

Так розпочинається п'ятий "Карпатський протяг 2012" – еко-мистецька акція, з допомогою якої івано-франківська молодь намагається захистити Карпати від засилля пластикового бруду. У цей день вагони дизель-поїзда стають площадкою для музики, літчитань, кіно, а стоянка у Рахові – часом еко-толоки з прибиранням парків, урочищ та берегів річок. Найцікавіше, що учасниками акції стають не лише організатори та підготовлена публіка, а й випадкові пасажири, що потрапили на цей рейс. 

В останні вихідні літа маршрут потяга №6403 особливо популярний. Грибники, дачники, туристи, рюкзаки, кошики, клунки – у кіновагоні ніде яблуку впасти. Зазираю туди через запилене тамбурне вікно – у протилежному кінці на екрані колихаються кадри "Срібної землі". Його підвішено перед дверима, тож на зупинках через кінополотно проходять мружачись нові пасажири. Грибники, дачники, туристи, вояки, ветерани, зв'язкові, люди, образи, персонажі... Всі вони хитаються у цьому вагоні – доповнюючи кіносюжет, поповнюючи пасажирський склад.   

А в сусідньому – грає Zapaska. "Давайте-но якусь українську! " – повторює жіночка, яка прийшла глянути "що ж там таке". І раптом повертається до мене: "Дайте мені мікрофон! Я можу розказати вірша!" – "Якого вірша?" – перепитую спантеличено. – "Патріотичного! Шевченкову "Розриту могилу". І на мої пояснення, що треба зачекати кінця виступу розуміюче киває "Добре, я ще послухаю! Це гурт зі Львова?"  

За вікном сіріє. Нарешті бачу, як назустріч потягу біжать відмічені мною на мапі маршруту Бистриця Надвірнянська, далі Прут, Тиса. Сонце почало сходити десь біля Ворохти, підморгуючи нам з-за смерек то з одного, то з іншого боку. Коли прибули до Рахова і пішли прибирати Буркут, воно вже стояло високо над головами - сліпучий небесний ліхтар – так що інородними тілами блищали у траві та кущах пляшки, обгортки, недопалки.   

На зворотному шляху, якраз коли під інфернальний гітарний супровід на сцені звучала сучасна поезія, радикальна і на злобу дня, через вагон почала пробиратися згорблена старенька. Стало не по собі, хотілось чи то захистити розгублену бабцю, чи то тікати від її сердитого погляду і затисненої в руках палиці. Поки я роздумувала, бабуся минула мене і раптом за спиною "Вірую в єдиного Бога Отця, вседержителя, творця неба і землі, і всього видимого і невидимого"... Навпроти старенької вже сидів кучерявий Петро (той-таки, з братів Петровичів:), і вони навперебій читали молитви, ще й зауважуючи "А в нас так кажуть, а в нас в селі так". Запевнивши, що молодь ще вміє молитися, Петро вдарив по цимбалах і закричав "А зараз буде джем-сейшн", а бабця затягнула гуцульських співанок, та так, що весь вагон кинувся до цього дивовижного дуету... Вона зійшла у Вороненці і ще довго махала нам услід, а Петро кричав у вікно "Спасибі! Я знайду Вас!".  

На завершення кінопрограми – "Моя країна Україна". Зараз будуть мультики! Дітвора, підходьте ближче! Коли засмаглі і замурзані розбишаки повсідалися перед екраном і тихенько, як мишки, почали спостерігати за пластиліновими героями, мені вже хотілося стрибати від радості, і тут просто над вухом "Як цікаво! Набагато краще ніж мультики, які я дивився". І такий захоплений погляд хлопченяти, що його слід вручати як найвищу кінонагороду, безпомилковий індикатор щирості, цінніший, мабуть за всі рецензії.   

P.S. Це був мій перший "протяг", тож від емоцій-неспання-нервування спогади склалися у дивну послідовність епізодів, вихопивши лише суб'єктивно найяскравіші, найцінніші моменти. Більше про акцію можна прочитати у офіційних групах "Карпатського протяга".

Фото – мої та Юлії Марищук