Каша Сальцова: ''Просто не можу не писати...''

Ми довго шукали ангела. Навіть об'яви розклеювали містом, але нічого не допомагало... Ну треба ж, врештi, показати людям ангела! Ось тут ми i зустріли її - дівчину з дещо сумним поглядом, гарним голосом та багатьма талантами.

Одним словом, не взяти інтерв'ю у Каші Сальцової - солістки гурту "Крихітка цахес" було просто неможливо! Диктофон сам вмикався, а питання самі ставились:) Тим більше, цікавило так багато всього: i альбом, i виступи i... i... Що з того вийшло - читайте нижче.

-Питання, яке завжди мене цікавило: як ти ставишся до Гофмана?

Я не можу сказати, що я люблю романтичну літературу цього періоду. Ми назвались так не тому, що мене вразила ця книжка. Просто це прикольне словосполучення, яке дивно звучить українською. В принципі, історія була така ?  ми щойно познайомилися з хлопцями і у них було два варіанти назви . Один "ЗаБуйЗаНеЗа", це означало "За буйки не заплывать". Другий - "Там-па-ра-ра-рапам-пам-пам". От. Тобто що перший, що другий - мені не дуже подобалось. Потім приїхав Міхон (гітарист), я з ним не була знайома ? в той же вечір мені наснився ведмідь в білих рукавичках, тобто, Міша косолапий. Підійшов і сказав: "Крихітка Цахес". Я потім хлопцям і кажу: "Знаєте, як ми тепер називаємося?" Ну, їм ніби не сподобалося спочатку...тільки барабанщику сподобалося, здається. Басист, наприклад, взагалі не знав про що твір, прочитав через 3 роки і дуже засумував,  бо Крихітка Цахес в кінці помирає, причому страшно -  захлинається в лайні, але по ньому лишається дуже добра пам'ять. Але в Крихітки Цахес був дуже класний прикол -  його всі любили, хоча насправді він був дуже потворний і жахливий.

-Ти себе тепер Мендєлєєвим не відчуваєш? Тому таблиця наснилася, а тобі - назва...

Ні

-Скільки часу ти витрачаєш на музику?

Вихідні усі. Це або студія, або репетиція, або студія-репетиція. Якщо я запізнююсь на роботу і відчуваю, що запізнююсь сильно, то я зранку можу займатися вокалом

- від 15 хвилин до години, якщо вже вирішила проспати весь ранок. Ввечері я пишу, тобто такий творчий розклад - зранку або займаюся, або не займаюся, потім йду на роботу(в цей час я можу слухати, або не слухати музику, тому що слухати - це теж займатися музикою) А ввечері я пишу ? це така вправа ? як до гантель підходиш, так і береш листочок. Якщо пишеться - я пишу, якщо ні, то я працюю в Інтернеті, дещо по роботі роблю. Бувають періоди, коли не хочеться ні писати, ні писати,  ні читати, ні слухати...

-...ні на роботу ходити.

Ні, робота поза межами бажання. Це не те, що творчість в чистому вигляді. Буває мені два-три місяці може нічого не писатись, нічого не хочеться, я йду з групи в черговий раз. Разів 5 вже точно йшла з групи. А потім... Люди, які пишуть, кажуть, що не писати не можна, бо це так саме природно, як  говорити...

-В якому стані, настрої найкраще пишеться?

Думаю, це все міф про натхнення і все таке. Може і є якійсь стан, але ти цього не відчуваєш. Не можу навіть сказати, чи щось впливає. Кажуть, от коли злий, то гарно пишеться: от людина в поганому стані, у неї там сублімація. Я в це не вірю. Це просто скеровує творчість в один чи інший бік, але так, щоб життя зовнішнє сильно впливало на життя внутрішнє... я б не сказала. Воно само вирішує, коли тому прийшов час написатися. Коли пісня весь день крутиться в голові, то я знаю, що або я це забуду ? або це треба занотувати. Інколи буває, що я ношу з собою диктофон - ну, зараз вже ні - тепер в мене телефон з диктофоном,  але раніше, якщо з'являлась хороша ідея, записувала це нотами, рисочками або на диктофон. Написання ? це дуже природній процес, як, наприклад, їжа. Творчість вимагає дисципліні, але не насилля. Це задоволення потреби, а не забаганки. Я не можу сказати, що це якійсь особливий стан, - просто пишеться і пишеться. Саме.

-В чому, окрім музики, ти знаходиш самовираження?

В людях. Маю на увазі в стосунках з людьми, в мене є друзі і мені дуже подобається з ними спілкуватися. В літературі. Але більше відчуваю самовираження, коли я читаю, ніж коли  пишу. Читання ? це теж акт творчості. Карпа - моя ліпша подруга, вона пише книжки і вона цим серйозно займається ? видає ітд, а я пишу тому, що маю писати, просто не можу не писати, а про оприлюднення поки не думаю особливо.

-А немає бажання в щось серйозне це втілити?

Думаю, що коли приходить "серйозне", то воно само по собі "втілюється". Тобто не людина приймає це рішення, а рішення приходить до людини. От альбом вже так потрошку дописується, може через пару тижнів закінчимо. Я намагаюсь не робити вигляд, що я приймаю якісь рішення  серйозні. Якщо раптом виявиться, що все, що я написала за життя викладеться в книжку, то буде книжка. Життя - це така суцільна авантюра, коли кожного ранку прокидаєшся і не знаєш, чим це закінчиться.

-Що стосується альбому, то вже визначилися з назвою, трек-лістом.

Є вже назва альбому, я її поки розголошувати не буду. Спочатку альбом мав називатися "Секс, наркотики і м'ясо", а потім я передумала. Тому що "Секс, наркотики і м'ясо" - це буде або наступний альбом, або пісня в наступному альбомі. Це й альбом буде називатися зовсім по-іншому. Там будуть усі пісні, що можна було почути на концертах. Будуть деякі  ремікси, зокрема на "Деталь" та "Джерела". Чи увійде туди "Лисиця", яка зараз виходить на диску "Енергетика", я не знаю.

-А версій "Джерела" дві чи більше?

Їх дві, притому одна - та, що вийшла на збірці "Рок Екзистенція" ? перша. Там я розмовляю по телефону з Артимом, запрошую його на побачення, а він відмовляється. Коли ми це записували, я дуже сильно плакала. Це був перший серйозний запис, мене замкнули в шафі для звукоізоляції... я би не сказала, що в мене дуже сильна клаустрофобія, але в солярії я теж до кінця не закриваюсь. Просто неприємно. І мене закрили в шафі, завісили одягом, мені було погано, душно, страшно, я плакала. Так що це ми записали в домашніх умовах, в шафі. Це було дуже важко, але в результаті вийшов непоганий звук. Не було студійного приміщення.

-Якісь цікаві історії з концертів є?

Раніше ми взагалі виступали 3-4 рази на рік, тому це завжди ставало подією. Історій було багато, в принципі (думає). Колись ми виступали Славутичі, розігрівали ТНМК, вони ще про нас нічого не чули. Ми тоді познайомилися тільки. Перед нами ще тоді виступали дитячі колективи (це був фестиваль юнацької  преси, щось таке) -співали про сонечко, ромашки...Вийшли ми і публіка (там були мами в основному) була в шоці. На голові в мене було щось типу дредів... Ми мали зіграти дві пісні, але вирішили зіграти три. Тільки-но ведучий після наших двох пісень каже "Ето била група Крихітка Цахес. А сейчас...!" і тут ми почали грати третю. Хороша історія була, коли нас запросили грати на вечірці в байкерів на Чайці. Сказали, що буде щось типу фестивалю. Ми приїхали, подивились з вікна машини  ? сцена була розміром з кухонний стіл, в кутку 2 маленькі колоночки ? сюрпрайз, коротше. Ну ми розвернулись і поїхали.

-Пам'ятаєш свій перший виступ?

Так, дуже добре. Ми тоді співали англійською мовою, перша пісня, яку ми виконали  була "Magic eye" , яка зараз знайшла свою реінкарнацію в "Скоро Буду Поруч". Перед тим, як почати грати в групі, я грала сама - вдома на гітарі. Цілий рік ходила вчитись в музичну школу вечірню, але Хендрікс з мене не вийшов. Грала на двох струнах - першій та другій, більше не треба було :). Тому з усіх гітар більше люблю бас-гітару і якщо треба щось показати музикантам, то я беру бас і граю - на тих же двох струнах. Так що спочатку пісні були англомовні, потім - російськомовні, потім україномовні. Такий шлях проходить дуже багато молодих гуртів. Від наслідування західних зразків до вираження себе, але вже з набутим досвідом. Щодо першого концерту, то це був Голосіївський ліс. Там була така хатинка, де грали типу рок-групи. Клуб називався "Скіф". Концерт відбувся через 3 місяці після того, як ми зібрались, так що хепенінг був ще той. Грали перед "Вінніпуз моб" і "Бляббою", які зараз "Щастя". Публіка була цікава: жодного тверезого обличчя. Ще там були "Белки", здається. Скінчилось, здається, бійкою з скінами. Всі були в чорному я дуже кричала. Грали хвилин 30, потім хлопці теж з кимсь побились, здається, і всі пішли приймати алкоголь до знайомих панків.

-З ким з наших музикантів ти ще співпрацювала останнім часом?

з ФС - мій бек вокал є в "Недолі" з їх Б.П.П,  та з  Фозом- пісня "Любов".  Люблю обох.

Розкажи щось про запис пісні з "Бугі_Вугі Джем Слем"

Ой, взагалі я дуже просила нікому не розголошувати, хто там співає, бо мені було соромно. Було це так: хлопці з Бугі-Вугі Джем Слем шукали дівчину, що співає, ніде не могли знайти необхідний вокал. Я тоді ще  працювала в "Молоці", а студія була в 20-ти метрах від редакції. Я йшла на роботу, вони мене побачили і затягнули до себе. І все. Я попросила, щоб написали, що це "МС Піпетка"...

...а вони так і написали!

Все одне знайомі сказали: "Ой, Каша, а це не ти співаєш, бо дуже характерно?" Так що ховатися немає сенсу, треба відповідати за свої звуки :)

-а які взагалі в твоєму житті найбільш відповідальні справи?

Відповідальні, значить, ті, за які я відповідаю. А відповідаю за ті, якими займаюсь. Значить всі :). В ідеалі, треба ж відповідати за кожен вчинок? Відповідальність - це і є життя в чистому вигляді. Тільки коли несеш відповідальність - насправді існуєш, а не рухаєшся за інерцією. Тому хочу відповідально кохатись, відповідально працювати, відповідально втілювати свої ідеї в життя. Але інколи думаю, що найвідповідальніша справа - це нікому не нашкодити. І дуже важливо не дати вбити в собі обдарованість. Напевно, головне завдання - це довести всі зародки своїх позитивних рис до розквіту і якось так зробити, щоб вони перемогли негативні. Стати кльовим, а потім бути собою.

-ти маєш досвід журналістської роботи. Не хочеться іноді зробити зауваження або дати пораду, коли бачиш, що пишуть не так, не те і питання ставлять неправильні?

Неа. Якщо матеріал зі мною, просто виправляю та й все :))).

Звичайно, помічаю, що інколи якусь статтю або інтерв'ю можна зробити цікавіше, і якщо запитують поради - даю. Журналістика - це хороший смак, відчуття ритму й мови, інтелект, сумління і ще багато інших вмінь, які приходять з досвідом - цьому не навчиш.

-якби мала багато грошей, але з умовою, що можеш витратити їх на одну справу, що б ти обрала (відкрити власний ресторан, кінотеатр, студію, телеканал, магазин одягу, журнал, будинок відпочинку, твій варіант)?

Медіахолдінг з усім вище зазначеним. Плюс продакшн студію, освітній центр, оздоровчий комплекс і багато чого іншого. Думаю, дещо відкрию.

-спробуй уявити, що зараз 2054 рік, ти, вже старенька, сидиш з подругами біля під'їзду, продовжи фразу "От молодь пішла, а в наш час..."

..в людей було 2 ноги." Я боюсь, що екологія призведе до мутацій і молодь теж може стати мутаковатою. Якщо серйозно, в 2054 році ми з подругами будемо займатись йогою на свіжому повітрі у власному саду біля власного будинку з маленькими онуками. Купувати модні книги і цілуватись з своїми старичками, а не сидіти під під'їздом. Коротше, все те саме що зараз, але з меншою рухливістю в суглобах. Молодь будемо однозначно стібати. Хоч би вони розмовляли вже українською...

-Що з того що відбувається сьогодні, на твою думку, стане потім "ознакою епохи"?

Людина починає наближатись до тонких матерій. Інтуїція, енергія, відчуття, все набуває більше і більше сенсу. Люди починають прислуховуватись до себе і вірити тому, що чують. Світ закінчує своє існування за кілька десятків тисяч років. Тому одна частина людей стає мудрішою і розуміє, що істина - в любові і мирі і кожен, хто зберігає в собі любов і мир - рятує світ. Якщо уявити, що вся планета - це людина, то вона вже старенька, час подумати про душу :). Друга частина людства піддається страху, тому влаштовує війни, чіпляється за матеріальне. Дурніша частина.

-в ангелів віриш :)?

Вірю. Кожного ранку прокидаюсь з наміром стати одним з них. Фігово поки виходить.